detector.media
Ярослав Зубченко
01.07.2019 13:30
Плач Зеленського. Моніторинг ток-шоу 24–28 червня 2019 року
Плач Зеленського. Моніторинг ток-шоу 24–28 червня 2019 року
Прямий роздає медалі з гівна, гості «112» обурюються особливим ставленням до Шуфрича, ICTV з’ясовує, кому «нєхрєн» іти в парламент, а «Україна» запустила власну піарну карусель.

В українських ток-шоу серйозна криза жанру. Одразу кілька програм («Свобода слова», «Право на владу», «Опозиція») вирішили працювати за принципом «партії по черзі коментують події» й перетворилися на майже ідентичні поетичні вечори. Тільки замість віршів у них учасники різних політичних сил виголошують свої партійні темники. «Пульс» та «Український формат» нагадували не лише один одного, а й усі свої попередні випуски, адже в цих програм однаковий кадровий склад та однакова орієнтація на Росію. «Ехо України» намагалося працювати в дискусійному форматі, але який сенс у дискусіях, якщо їхній результат відомий із кінця квітня — в усьому винен Зеленський?

Тобто: українське телебачення щодня радує глядачів ток-шоу із середньою тривалістю у три з половиною години, але дивитися там немає чого. На кожну фахову розмову про ПАРЄ припадає десяток спекуляцій про зубожіння та партійні списки. І причин для цього дві. По-перше, низький рівень коментаторів: одні й ті ж представники партій на всіх програмах не можуть бути експертами з усіх тем (від тарифів до міжнародної політики), тож підміняють фахові оцінки політичними. По-друге, низький рівень модераторів: більшість ведучих лише ставлять запитання, але не добиваються відповідей. Про піарні завдання просто промовчимо. У результаті викривляється сама суть ток-шоу: наразі це не програми для глядачів, а платформи для кандидатів.

«Свобода слова» (ICTV), 24 червня

На ICTV цього тижня вийшов черговий випуск «партійного калейдоскопа», де все ті ж партії (ніякої «ОПЗЖ») намагалися відбілити своє минуле й переконати глядачів в успішному спільному майбутньому.

Майданчиком користувалися: Юлія Тимошенко, народна депутатка, лідерка ВО «Батьківщина». Святослав Вакарчук, лідер політичної партії «Голос». Анатолій Гриценко, лідер партії «Громадянська позиція». Володимир Гройсман, прем’єр-міністр України, лідер партії «Українська стратегія». Олег Тягнибок, лідер Всеукраїнського об’єднання «Свобода». Євгеній Мураєв, народний депутат, «Опозиційний блок». Давид Арахамія, секретар Національної інвестиційної ради. Ірина Геращенко, перша заступниця Голови Верховної Ради України, народна депутатка, Блок Петра Порошенка, кандидатка до ВР у складі «Європейської солідарності». Загалом шість чоловіків та дві жінки.

Юлія Тимошенко вкотре розповідала про свої економічні ініціативи та пишалася, що оцінку її діям давала «кланова система», саджаючи її за ґрати. Нагадаємо, що перший арешт Тимошенко відбувся у 1995 році (за два роки до її походу у кланову Верховну Раду) через вивезення валюти. Крім цього, не варто забувати про оцінку дій політикині виборцями. Олег Тягнибок нагадував глядачам, що їм потрібні націоналісти. Євгеній Мураєв намагався вирвати в Медведчука звання найбільш проросійського та скандального політика України. Ось лише короткий перелік його тез: МВФ — це міжнародний рейдер, Азаров був найкращим прем’єром України, тисячі людей сидять в українських тюрмах, бо не хочуть у ЄС (відео). Крім цього, іподиякон Московського патріархату феєрично пояснив, чому РФ допомагає терористам на сході: адже Україна оголосила блокаду ОРДЛО. Тільки от блокада в нас із 2017-го, а війна з 2014-го, не кажучи вже про те, як саме виникло ОРДЛО... Крім цього, член «Опозиційного блоку», «Опозиційної платформи — За життя», а тепер знову «Опозиційного блоку» не забув і про агітацію: закинув опонентам, що вони не знають, як плавиться метал, і наголосив, що його команда розуміє, як полагодити країну. А ще «нові обличчя» та «якісь чесні» — це міфи.

Проте найцікавішими виявилися баталії на демократичному ристалищі, де зійшлися Давид Арахамія, Святослав Вакарчук, Володимир Гройсман та Анатолій Гриценко.

Спочатку Вакарчук допитувався у представника «Слуги народу», чому у країну повертаються сумнівні особистості; цікавився, чи був пан Давид на Майдані; заявляв, що Зеленський, як гарант Конституції, повинен мати позицію по Портнову; ловив опонента на словах: «Правоохоронні органи мають бути в зоні контролю президента?», а також ставив класичні піарні запитання: «Чи підтримуєте ви позицію партії “Голос”, що, аби прийшли інвестори, мало хороших законів, потрібна справедливість?». Уявляєте, як хтось відповідає на це — ні, справедливість не потрібна?

Коли ж до мікрофона вийшов сам політик-співак, до нього знайшлися запитання у Гриценка та Гройсмана. Пан Анатолій закинув Вакарчуку, що тому як творчій особисті буде важко щодня ходити на роботу, й запитав, як лідер «Голосу» планує фінансувати армію. Не менше, ніж зараз, і якомога краще, — відповів Вакарчук. Гройсман запитав в опонента, конкретно коли та як він хоче зменшити кількість депутатів, а потім тричі уточнив ці пункти й дав свою «конкретну відповідь». Узагалі, «Голосу» варто звернути увагу на розпливчатість демагогії Вакарчука, а то конкуренти вже починають цим відверто користатися. Євгеній Мураєв також закидав співаку відсутність конкретики, після чого пан Святослав навіть пішов запитувати до залу: «Я ясно виразився? Питання є? Всьо».

Але справжнє зіткнення сталося під час виступу Анатолія Гриценка. Нинішній прем’єр запитав екс-міністра оборони, чи брав уряд останнє запозичення. Потім двоє членів Кабміну розсварилися про борги і їхню дискусію підсумував Вакарчук: «Поливають лайном в ефірі [...] Це є стара політика, нам треба прийти й це змінити». Гриценко у відповідь назвав Вакарчука комуністом, закинув йому «загальні фрази» та неготовність оперувати фактами: «Нехрєн іти ні в парламент, ні в уряд». Вакарчук «не персонально» нагадав обом міністрам про помилки в минулому, а Гройсман сказав, що декларації та реальна спроможність — це різні речі. І так далі. Найвеселіше в усьому цьому те, як назвали розмову на ютуб-каналі партії «Голос»: «Вакарчук знищує Гриценка: “Я веду в парламент сильну команду”».

Якщо ICTV хоче, аби демократичні сили дійшли до виборів цілими, програмі потрібно серйозно покращити модерацію. Адже, як ви можете здогадатися, темою шоу не було «Кому нєхрєн іти в парламент?», але саме до цього зводяться ефіри, коли ведучі в них не втручаються.

«Пульс» («112»), 25 червня

Черговий влог Нестора Шуфрича про Росію минув без особливих змін: Медведчук домовляється про газ, Медведчук звільняє полонених, Медведчука незаконно переслідують. Так і хочеться сказати Get a room already! Подібне ставлення до «Пульсу» — це зовсім не гіперболізація, адже щось неладне помічають уже навіть інші гості «112». Цього разу на привілейованих гостей натякав Юрій Левченко, а Дмитро Раїмов прямо запитав: «У нас пресконференция сейчас Шуфрича?». Хоча чого ж одного Шуфрича, в передмові ще годину виступав Юрій Бойко.

Гості: Юрій Бойко, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Просто приходили: Дмитро Разумков, кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу». Андрій Білецький, народний депутат, «Національний корпус». Андрій Іллєнко, народний депутат, «Свобода». Юрій Павленко, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Ірина Верещук, кандидатка в народні депутатки від партії «Слуга народу». Політкоментатори: Дмитро Раїмов, Олександра Решмеділова, Валентин Гладких, Руслан Бортник, Володимир Цибулько, Вадим Карасьов,, Ростислав Павленко, Олександр Колтунович. Загалом 13 чоловіків та дві жінки.

Розмова у студії почалася з обговорення політичних клонів. Вадим Карасьов розповів, що до «Слуги народу» легко примазатися, бо партія ще «не состоялась», а Дмитро Разумков відповів, що раз люди її підтримують, то «состоялась». Нестор Шуфрич нагадав, що Кернес і Труханов у конкурентному «Опоблоку» обманюють виборців, адже насправді не планують іти в Раду. Руслан Бортник вирішив, що від політичних клонів є певна користь, адже їх наявність змушує мажоритарників фізично працювати на окрузі. Десь на цьому місці програму можна було вимикати — далі полився звичайний піар.

Із Євгеном Червоненком ведучі вийшли на відеозв’язок. Жодного інформаційного приводу для цього не було й кандидат просто розповів про свій мажоритарний округ та свої заслуги, а також подякував Бойку з Медведчуком. Можливо, з Червоненком зв’язалися тому, що «Пульс» без його участі фізично не може вийти в ефір. Артур Герасимов тим часом заявив, що повернення Росії в ПАРЄ навіть теоретично не могло статися за президентства Порошенка, бо п’ятий президент особисто боровся за всі рішення. Із позицією Павла Клімкіна народний депутат від БПП «категорично не згоден».

Всі інші шоу-моменти ефіру були пов’язані з Нестором Шуфричем. Наприклад, народний депутат на виході зі студії доганяв Дмитра Разумкова й розпитував, як той ставиться до справи проти Бойка та Медведчука. «Опозиціонер» дві хвилини не давав члену команди Зеленського покинути приміщення. Також екс-міністр Януковича заявив, що хотів би, щоби кожен працював на своїх посадах так, як сам Шуфрич працював в МНС. Використовував адмінресурс, проводив сумнівні тендери, пристроював на роботу дітей впливових батьків? Крім цього, Нестор Іванович обурювався олігархами, які обкрадають українців за рахунок приналежності до влади. Кандидат може почати боротися з олігархами, не виходячи з партії. І, звісно, що б це був за ефір «112», якби Шуфрич не заперечував російську агресію, не звинувачував у війні київську владу, не розповідав, що Донецький аеропорт тримали для піару. Коли Андрій Білецький продемонстрував політику унікальну російську техніку на сході України, представник Медведчука визнав, що «Россия влияет на процес». Правда, через годину знову виявилося, що в Україні «лише радники та добровольці», але не російська армія. І багато добровольців можуть дозволити собі російську радіолокаційну станцію за більш ніж 10 млн доларів? До речі, Олександра Решмеділова з бази замовних псевдосоціологів теж закликала сказати жителям ОРДЛО правду. Про яку правду йдеться, вона не уточнила, але це й не важливо, адже, виходячи з її слів, наразі Україна бреше своїм громадянам.

У передмові до програми виступав Юрій Бойко і теж розповідав про прямий діалог та воєнну істерію в парламенті (і правда, чого б це українським політикам говорити про війну?) Але були й страшніші моменти. Наприклад, Бойко заявив, що вже готує газові контракти, які українці зможуть підписувати напряму з «Газпромом». Почекайте, не обурюйтеся. Крім цього, Бойко веде переговори з російським урядом, щоб відкрити ринок агресора для України. І з українським урядом у цьому питанні консультуватися «нету никакого смысла, не с кем разговаривать на эту тему». На ваше закономірне питання, чому одна випадкова партія розвалює всю зовнішню політику держави, руйнує перелаштування нашого ринку на Євросоюз, повертає Україну до залежності від Росії, в Бойка є відповідь: «Нам не нужны дополнительные полномочия [...] Главный в стране — это парламент. И, поскольку я являюсь представителем этого парламента...»… Взагалі то, Бойко мав би знати, що подібні рішення приймаються в парламенті більшістю голосів. Що ж до спроб зняти Бойка з виборів — це, мовляв, ілюстрація симбіозу нової та старої влади й доказ сили «опозиціонерів».

Не те, щоби «Пульс» хоча б колись був якісною програмою, але те, що там відбувається зараз, переходить будь-які межі сервілізму. Просто оцініть, як Нестор Шуфрич каже ведучим «Хотите между собой поговорить? Пожалуйста», коли ті жартують під час його суперечки з опонентом. Це вже навіть не піарний майданчик, а просто ситком «ОПЗЖ», куди інші гості приходять лише в ролі запрошених акторів, а ведучі перебувають на правах асистентів.

«Український формат» (NewsOne), 26 червня

Цього тижня ефір на NewsOne пройшов під знаком перепалок. Василь Голованов, мабуть, зо два десятки разів натискав на червону кнопку, але гості ніяк не реагували на останню зброю ведучого. Імовірно, постійні члени ток-шоу просто почувалися особливими та безкарними. І справді, «Український формат» же все одно не перестане кликати Андрія Пальчевського на 66 % програм. Що ж до традиційних страв, то значну частину ефіру NewsOne знову присвятив обожнюванню Росії.

На шоу зібралися: Ігор Мосійчук, народний депутат, Радикальна партія. Андрій Білецький, народний депутат, «Національний корпус». Юрій Павленко, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Данило Гетманцев, кандидат у народні депутати від партії «Слуга народу». Юрій Левченко, народний депутат, «Свобода». Дмитро Лінько, народний депутат, «Радикальна партія». Світлана Крюкова, заступниця головного редактора «Страна.ua». Сергій Томіленко, голова Національної спілки журналістів України. Ілля Кива, кандидат у народні депутати від партії «Опозиційна платформа — За життя». Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа — За життя». Та політкоментатори: Володимир Цибулько, Дмитро Раїмов, Вадим Карасьов, Олександр Колтунович, Віктор Суслов, Дмитро Співак, Олеся Яхно, Андрій Пальчевський. Загалом 16 чоловіків та дві жінки.

Почався «Український формат» комічно. У передмові до шоу по черзі виступили Нестор Шуфрич та Андрій Пальчевський, а основна частина програми почалася з відеовключення з Євгеном Червоненком. Бінго! Хоча якщо серйозно, то це вже якесь знущання. Шуфрич та Пальчевський відвідують дві третини  випусків «Формату» і щодня з’являються в інших програмах каналу, навіщо їм виділяти ще більше ефірного часу? Ви бачите в цьому якусь логіку гостьового редактора, крім наявності прямої вказівки? Чи, можливо, подзвонити Червоненку на округ — це здорова журналістська ідея? Звісно, пан Євген причетний до транспорту та російського транзиту, але невже в Україні немає інших експертів? Червоненко ж і так ходить на кожну третю програму Голованова.

Смішних моментів вистачало й у самих цих розмовах. Ось, наприклад, Нестор Шуфрич дякує ведучому за запитання про російський транзит так, наче не очікував його. Звісно, який шанс, що на каналі Медведчука згадають про домовленості Медведчука про транзит? На фоні Шуфрича у студії навіть з’явилася відповідна графіка. А ось Євгеній Червоненко після цілої хвилини (!) боротьби з українською мовою заявляє, що «я пойду дальше по-русски, чтоб все понимали». А хтось в Україні не розуміє української, чи аудиторія Червоненка перебуває десь в інших країнах? Що ж до «змісту» цих інтерв’ю, то кожен зі стовпів NewsOne розповідав про щось своє: Червоненко агітував за себе, Шуфрич за пунктами оцінював 20 дій Зеленського за час президентства (стримано позитивно), Пальчевський критикував нинішнього президента: мовляв, працює повільно, веде сумнівну кадрову політику й дає можливість бізнесменам робити собі послуги. Але це означає, що пан Андрій відмовився від свого фаворита, політкоментатор навіть зізнався, що перейшов з президентом на «ви» та по батькові. 

Аби повністю зруйнувати сенс передмови, Шуфрич та Пальчевський далі приєдналися до основної частини студійного обговорення, де встрягли в гучні розбірки з Олесею Яхно. Із криків ми дізналися, що Порошенко — фюрер, Яхно працює на хазяїна за гроші, а Пальчевському природа дала функцію говорити правду. У другій частині програми іскри літали вже між Світланою Крюковою, Дмитром Ліньком та привидом Ігоря Гужви. В цій перепалці змішалися п’яне водіння, дешеві клоуни й сфабриковані справи.

Також у другій частині шоу гості давали оцінки першому місяцю Зеленського на посаді, й виявилися вони здебільшого не райдужними. Дмитро Лінько не помітив жодних досягнень, сказав, що більше здобутків показують у селах, і вирішив, що шостий президент палець об палець не вдарив для перемоги України в ПАРЄ. Юрію Павленку не сподобалося, що Зеленський не зупинив тарифний геноцид Порошенка. Світлана Крюкова наголосила на суто візуальних ефектах. Пізніше Лінько також вирішив, що Зеленський хоче капітуляції та проросійського реваншу й забув про моряків та політв’язнів. Щодо нестандартного піару у студії, то Ігор Мосійчук назвав свій виборчий округ «політичним Сталінградом», а представник Зеленського вирішив, що президент показав віддаленість від усіх олігархів у країні. І справді, він же не зробив юриста Коломойського головою своєї Адміністрації. А лише Офісу президента.

Але це все дрібниці на фоні іншої, справді кричущої заяви Данила Гетьманцева: «Я хочу поблагодарить вас за ту деятельнось, которую вы провели на протяжении вот этого очень тяжелого для страны периода времени. Я считаю, что “Страна.ua” і NewsOne — это те ресурсы информационные, из-за которых во-многом старый президент ушёл. Это та независимая журналистика, которая, дай Бог, чтобы она оставалась такой же». Піар піаром і політична доцільність доцільністю, але представник Зеленського подякував каналам, на яких транслюють терористів. Де регулярно вкидають небезпечні для держави російські меседжі. Де журналістика настільки «незалежна», що від її повторення масово втік колектив ZIK. Зрозуміло, що Данило Гетманцев — це не експерт із медіа й ця позиція не представляє думку всієї команди Зеленського, але ситуація все одно сюрреалістична.

Тим паче, що в попередній частині програми постійні гості якраз масово хвалили Росію за відкриття транзиту для України. Віктор Суслов не розумів, чому з боку української влади не було жодної позитивної реакції на поступки, і стверджував, що Україна у відповідь теж могла би зняти з агресора якісь санкції. Ілля Кива розповідав, що з Росією треба «сісти, домовитися, запити водою», а не пересмикувати затвори.

Усе це може звучати правильно — навіщо нам взаємна ворожнеча з РФ, якщо можна зняти одне з одного санкції, повернутися на російські ринки, отримати дешевий газ? Є тільки одна проблема — ніхто не говорить про відновлення цілісності України. Гості NewsOne активно закликають зняти з Росії санкції, але фактично лишити їй Крим, ОРДЛО та безкарність. І не дивуйтеся, що цей план звучить як абсурдне й вигідне лише Росії безумство. Його ж просуває буквально кум Путіна.

«Право на владу» («1+1»), 27 червня

«Право на владу», хоч і було присвячене зовішньополітичним перипетіям України, вкотре сконцентрувалося на перипетіях внутрішніх. Мабуть, час зрозуміти, що кандидати в народні депутати не можуть і не хочуть фахово обговорювати міжнародну політику. Адже натомість можна підняти питання переписування історії, кримінальних переслідувань чи парламентських обструкцій.

За глядачів змагалися: Дмитро Разумков, голова партії «Слуга Народу». Володимир Гройсман, прем’єр-міністр України, лідер партії «Українська стратегія». Святослав Вакарчук, лідер партії «Голос». Софія Федина, політологиня-міжнародниця, 5-й номер у виборчому списку партії «Європейська Солідарність». Сергій Соболєв, заступник голови партії, ВО «Батьківщина», 4-й номер у виборчому списку ВО «Батьківщина». Ігор Смешко, голова партії «Сила і честь». Олександр Вілкул, народний депутат, «Опозиційний блок», 3-й номер у списку партії «Опозиційний блок». Богдан Яременко, голова правління фонду «Майдан закордонних справ», кандидат в одномандатному виборчому окрузі №215 від партії «Слуга народу». Сергій Дацюк, філософ, експерт корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика». Тетяна Котюжинська, медіаюристка. Загалом вісім чоловіків та дві жінки.

Першим біля мікрофона виступав Дмитро Разумков, якого ведуча попросила пояснити ситуацію між Клімкіним та Зеленським: мовляв, це заколот старої команди чи некомпетентність нової? Перший варіант пані Мосійчук ще раз повторила згодом, а представник «Слуги народу» зробив його лейтмотивом виступу: парламент намагається насолити президенту, дії Павла Клімкіна, на думку Разумкова, були не випадковістю, а самому Зеленському «катастрофічно важко боротися». Думаємо, ви зрозуміли натяк кандидата, як допомогти голові державі. Софія Федина тим часом вирішила досить некоректно проїхатися по Зеленському: назвала його некомпетентним, вирішила, що президент «плакав» на прес-конференції, заявила, що очільник держави займається шортами, а не захистом інтересів країни. Євген Перелигін, посол України в Італії, аудіозв’язком підтвердив правоту Зеленського в ситуації з Клімкіним, адже традиційно МЗС завжди погоджувало подібні речі з президентом і залежало від його лінії.

Володимир Гройсман присвятив виступ двом доволі складно поєднуваним речам. З одного боку, він намагався продемонструвати свою впливовість і досвід, наприклад, обурюючись, що Клімкін і йому, як прем’єру, нічого не сказав про ноту Росії. З іншого боку, Володимир Борисовим очевидно намагається дистанціюватися від негативного ставлення до влади. Успіх на цьому поприщі був змінним. Інколи урядовець просто казав, що він «не молодий і не старий», а у владі є різні люди. Інколи виходило значно краще, наприклад, коли нинішній прем’єр запропонував Разумкову допомогти із заміною Клімкіну: підписати будь-яку кандидатуру виконувача обов’язків. Крім цього, протягом усієї програми голова Кабміну напирав на патріотизм, зокрема, заперечуючи ідею повернення українських моряків у дисбат: «Вони можуть повернутися з державними нагородами». 

Виступ Сергія Соболєва, члена української делегації в ПАРЄ, відзначився черговим раундом з’ясування стосунків. Софія Федина та Дмитро Разумков знову сперечалися, чи винен Зеленський у зовнішньополітичних провалах України. Олександр Вілкул вирішив розповісти присутнім (вони не оцінили), що Заходу потрібна наша земля та війна до останнього українця. До речі, ексрегіонал двічі зробив дуже символічну обмовку, мовляв, за останні п’ять років Україна перетворилася з об’єкта на суб’єкт міжнародних відносин. «Опоблок» нарешті це визнав! Сам Соболєв, як і, власне, майже всі присутні, хвалив українську делегацію в ПАРЄ.

В Олександра Вілкула ведуча запитала про те, чому ідеологічний порядок денний «Опоблоку» витісняє економічний. Дивне твердження, враховуючи, що ця гілка ексрегіоналів якраз позиціює себе як сильних господарників. Хай там як, але Вілкул відповів: привітав українців зі скасуванням перейменування вулиці Ватутіна та розповів, що влада переписує правдиву історію нашого народу («Чорнобиль» політик, мабуть, не дивився). Сергій Іванов запитав в ексрегіонала, чи не боїться він такими темпами повторити долю комуністів в Україні. Святослав Вакарчук у свою чергу спробував посперечатися з Вілкулом, але вже через півтори хвилини передумав: «Не втягуйте мене у ваші старі [...] Ми прийдемо й змінимо все це». Виступ самого кандидата-співака пройшов без особливих цікавинок. Хіба що Вакарчук розповів, що на його вихід до мікрофона завжди чекає мама, та обурився, що політики постійно кажуть на ефірах одні й ті самі речі. Якби хтось захотів зробити картки для бінго з виступів Вакарчука, вистачило би трьох клітинок: «змінимо все», «справедливість», «старі політики». Ігор Смешко стверджував, що Віктор Медведчук займається рекетом: створює проблеми, а потім сам їх вирішує.

Виступ Софії Федини відзначився кількома неоднозначними речами. Наприклад, кандидатка виставила обшуки у свого соратника Юрія Бірюкова політичним тиском, нападом на армію та подвійними стандартами, адже членів партії «Слуга народу», які займалися поставками для війська, чомусь не обшукують. От і партія Петра Порошенка докотилася до тих самих виправдань, які раніше використовували в «опозиції». Крім цього, пані Софія двічі намагалася закинути в ефір панічні фейки: про скорочення армії й танення золотовалютного запасу Порошенка, який «дозволяє Зеленському бавитися в політику». Обидві тези заперечив Володимир Гройсман. І, звісно, не обійшлося без чергової битви молодих демократів. Ведуча попросила Софію Федину поставити мікрофон на стійку, звідки його брати «не дозволяв собі навіть Вакарчук». Співак трішки ображено відповів, що «любить гарні жарти ведучих», а Володимир Гройсман скористався нагодою й зробив випад: «Це не жарт, це професія».

Наталія Мосійчук також жалілася, що «ми не обговорюємо справді важливі речі, коли 450 журналістів викидають на вулицю і коли третій канал купується. Ми зате постимо фотографії, коли хтось приходить на інший канал і розповідає, що “ні-ні, я не віддам вас Медведчуку”». У якому це світі про купівлю ZIK говорять менше, ніж про не продаж Прямого? 

Нагадаємо, що Україна перебуває за чотири тижні до парламентських виборів і всі ці дуелі між політиками, хоч і цікаві, абсолютно не стосуються тем ефірів та не допомагають глядачу зробити усвідомлений вибір. Можливо, «Право на владу» буде запрошувати на програми про міжнародну політику хоча би тих членів партій, які на ній спеціалізуються?

«Опозиція» («Україна»), 28 червня

Цій державі потрібно більше однакових ток-шоу. Здається, саме з такою логікою телеканал «Наш» узяв і зняв для союзного каналу «Україна» програму «Опозиція». Єдине ток-шоу нашого моніторингу, де прихований піар наближеної партії починається прямо в назві. Чекаємо, коли Прямий запустить програму «Ехо Солідарності», а «112» — «Пульс життя». 

Концепція програми на «Україні» полягає в тому, що партії презентують свої п’ятірки, а ведучий та інші присутні ставлять їм запитання. Прямо як той випуск «Свободи слова», тільки щотижнева тригодинна програма. Інша проблема подібного формату — а чи взагалі потрібно глядачам за чотири тижні до виборів знову ознайомлюватися з п’ятірками партій? Можливо, настав час критично й гостро підходити до повних списків? Поки що ж «Опозиція» працює лише як черговий піарний майданчик. І тут переходимо до цілковитих спекуляцій, мабуть, у цьому й полягає сенс її існування на каналі «Україна». На відміну від «ОПЗЖ», що має цілих два рейтингових ток-шоу для своїх потреб, «Опозиційний блок» змушений ходити на чужі програми та канал «Наш», який ніхто не дивиться. На щастя, в Ріната Ахметова є також найрейтинговіший канал країни, який легко може транслювати записану у студії «Нашого» «Опозицію».

На прем’єрі піарилися: Дмитро Разумков, голова партії «Слуга народу». Євгеній Мураєв, лідер партії «Опозиційний блок». Олег Ляшко, лідер Радикальної партії. Михеїл Саакашвілі, третій президент Грузії, лідер партії «Рух нових сил». А також ще четверо людей із кожної представленої партії. Загалом 16 чоловіків та чотири жінки.

Усі виступи партій в ефірі складалися з двох частин: тепла ванна від ведучого та холодний душ від опонентів. Тільки не подумайте, що під холодним душем ми маємо на увазі гострі та раціональні запитання. Присутні просто мірялися, в кого довший кортеж.

Першими до мікрофонів вийшли «Слуги народу». Члени команди розповіли про свої плани на реформу Верховної Ради та судів, приваблення інвестицій і боротьбу з корупцією. Щодо останнього, то Галина Янченко заявила, що всі корупційні схеми очолював Петро Порошенко, а органи боротьби з нею використовувалися для репресій. Дмитро Разумков, незважаючи на уточнення, так і не відповів, чи планує ставати прем’єром. Найкраще запитання команді нинішнього президента адресував Олег Ляшко. Радикал поєднав у своєму зверненні переїзд Офісу президента, допомогу по інвалідності, затикання рота опозиції, особисте знайомство з мамою дітей, хворих на ДЦП, та програму лікування онкохворих. Фінальне запитання — чому Зеленський не підписав закон про ТСК? Руслан Стефанчук назвав документ неякісним.

Виступ «Опозиційного блоку» звівся до сплаву сильних господарників та інтересів Росії. Євгеній Мураєв розповідав, що до справ членів партії можна доторкнутися руками, а мерам із його політсили довіряють. А ще їх трошки судять. Крім того, глядачам показали сім стопок готових законопроектів «Опозиційного блоку». І, звісно, Мураєв не забув про критику прямих опонентів, мовляв, половина людей у списку «ОПЗЖ» — це колишні члени БПП. А нагадайте, кого підтримували на виборах Кернес і Труханов? Інші члени п’ятірки розповідали переважно про свій індустріальний досвід, тільки Олександр Долженков видав: «Нема в Україні війни. І, відповідно, не має права уряд стягувати військовий податок». Євгеній Мураєв пізніше заявив, що рух в НАТО спровокував втрату Криму, а Михеїл Саакашвілі запитав в «опозиціонерів», чого вони не відмовляться від гри на радянську ностальгію.

Олег Ляшко з Радикальної партії, як завжди, побудував виступ на епатажній критиці: «менше свиней при владі, більше корів у селі», Зеленський не має плану боротьби з бідністю, Зеленський не зменшує тарифи, Зеленський не дає кандидатів на посади керівника СБУ та міністра оборони. На десерт Ляшко також вступив у конфронтацію із присутнім у студії Дмитром Разумковим. Член «Слуги народу» тролив Ляшка пожежними машинами з бюджету та купою охоронців у кортежі. Радикал розповідав, що член його партії Дмитро Лінько ходив на фронт, а Разумков та Зеленський ховалися. Про свої подвиги на фронті Ляшко чомусь промовчав. Зате нагадав Разумкову, що для радикалів Україна — не «порноакторка», а рідна країна.

Останнім у студії виступав «Рух нових сил» Михеїла Саакашвілі. Партія екс-президента Грузії отримала вдвічі менше часу, ніж колеги (півгодини), і сконцентрувалася на антикорупційному порядку денному: зокрема, боротьбі із Трухановим та справі діамантових прокурорів. 

У підсумку партії (крім «Руху нових сил») отримали майже рівні можливості для піару, а глядачі не отримали від чергового політичного калейдоскопу жодної користі. Справді цікаве інше: обох улюбленців Ахметова («Опозиційний блок» та Ляшка) «Опозиція» вже показала, що ж робити наступні три тижні? Невже «Україна» просто надаватиме піарний майданчик іншим політсилам? Де канал знайде ще 12 відомих партій і чи буде свій ефір у конкурентного «ОПЗЖ»? На всі ці запитання глядачі отримають відповіді вже незабаром, якщо хтось, звісно, схоче знову присвятити вечір п’ятниці банальній агітації.

«Ехо України» (Прямий), 28 червня

Планка для Прямого телеканалу неймовірно низька: ми погодимося визнати «Ехо України» якісною програмою, якщо за три години хронометражу ніхто не скаже, що Зеленський тримає країну в заручниках, не назве глядачів ідіотами і не спрогнозує початок громадянської війни. Поки що шоу Матвія Ганапольського не справляється за всіма пунктами. 

Паніку роздмухували: Олександр Черненко, народний депутат, Блок Петра Порошенка. Андрій Сенченко, лідер партії «Сила права». Хвича Мепарішвілі, народний депутат, Блок Петра Порошенка. Валерій Івасюк, екснародний депутат. Олеся Яхно, політкоментаторка. Тарас Чорновіл, політкоментатор. Тарас Шкітер, засновник громадянського руху «Свідомі». Катерина Одарченко, політична консультантка. Дмитра Раїмов, політкоментатор. Валентин Якушик, політкоментатор. Леонід Ємець, народний депутат, «Народний фронт». Володимир Яворівський, екснародний депутат. Сергій Головатий, суддя Конституційного суду. Загалом  11 чоловіків та дві жінки.

Після повернення Росії в ПАРЄ та скандалу із Павлом Клімкіним всі глядачі Прямого вже знали зміст «Еха України». І, можливо, Володимир Зеленський навіть заслужив на критику. Тільки от займатися нею мали би фахові й незаангажовані експерти, а не Матвій Ганапольський із розповідями про те, що Зеленський та Клімкін заслуговують «медалей із гівна».

Отже, в чому цього тижня був винен Володимир Зеленський, за версією «Еха України»?  Сюжет каналу розповів, що, зокрема, Зеленському Україна завдячує слабкою позицію в ПАРЄ, а Павло Клімкін, хоч і міг би порадитися із президентом, був у всьому правим. Матвій Ганапольський чотири рази повторив слово «просрали» і заявив, що Зеленський, «трясця його матері», може мати хоч конституційну більшість, аби тільки перестав переводити стрілки. «Та у Зеленського у руках заручники вся Україна», — підсумував ведучий. Пізніше Ганапольський також двічі уточнював, що «головна проблема» — це зневага Зеленського до всіх колишніх, а отже відсутність комунікації. Модератор навіть обурився: «До чого тут взагалі Клімкін?» Звісно, ні до чого, адже коли Клімкін робить щось, не повідомляючи Зеленського, вся проблема в самому Зеленському. Тарас Чорновіл заявив, що Зеленський погодився на план, який де-факто визнає анексію Криму. Валерій Івасюк пояснив самостійні дії Клімкіна тим, що міністру МЗС «не було в кого питати». Також пан Івасюк поділився інсайдом, що Віктор Медведчук очолить Конституційний Суд, де разом зі ставлениками «Слуги народу» скасує закон про мову й почне громадянську війну. І чи не до кожного подібного прогнозу в акційному комплекті йшло нагадування: а от за Порошенка такого не було. П’ятий президент, на думку Валерія Івасюка, навіть реванш стримував. І тепер, мабуть, зовсім не розділяє відповідальність за реінкарнацію Медведчука. Тарас Чорновіл також пояснив низький рівень щастя українців тим, що вони не цінують, що мають, зокрема, безвіз і Томос. Звісно, у студії інколи лунали й інші, навіть діаметрально протилежні думки, але подібні аргументи були майже непомітними на фоні обурення більшості.

Ще дві теми програми стосувалися складу майбутнього парламенту (гості обурювалися, що українці готові голосувати за невідомих дилетантів, а сама Верховна Рада буде лише «решать вопросы») та Віктора Медведчука. Кума Путіна гості «Еха України» бачили загрозою і вважали, що Росія цілком може повернути моряків особисто йому прямо під вибори. Олеся Яхно також пояснила, чому саме Зеленський винен в успіхах Медведчука: екскомік активізував деяких виборців на обіцянках швидкого миру, а тепер цей порядок денний просто перехопив кум Путіна. Також фінал програми відзначився тим, що Матвій Ганапольський просто на камеру назвав «ідіотами» глядачів, які «не розуміють», що говорить політкоментатор Валентин Якушик. І правда, як можна не розуміти, коли фігурант бази замовних псевдосоціологів просто просуває інтереси Медведчука?

Почався випуск з інтерв’ю із суддею Конституційного суду Сергієм Головатим (здогадаєтеся, за чиєю квотою?), але нічого цікавого правник так і не розповів, адже не мав права давати оцінки.

Можливо, не ображати президента і глядачів, а також не прогнозувати розвал країни — це все ж зависокі вимоги до Прямого. Але було б добре, якби «Ехо України» знайшло в державі хоча б одну проблему, в якій винен не Володимир Зеленський. Можливо, для цього її причини доведеться запитувати у профільних фахівців, а не одних і тих же членів команди Петра Порошенка. Інакше, як ми вже зазначили раніше, навіть найкращі дискусії нівелюються та перетворюються на фарс.

Фото: скріншот

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY