У російській антиутопії радянських часів «Москва-2042» комуністичною державою Москореп керує Геніалісімус, якого всі громадяни законодавчо зобов’язані обожнювати. Проте самого главу держави ніхто не бачить і не чує, адже він у своїй захмарній величі сягнув так далеко, що переселився на орбітальну станцію і дбає про добробут нації з небес. Людськими ж справами на землі від імені Геніалісімуса керує Команда.
Ця історія згадалася мені під першого час «сходження Зеленського з небес» в ефір «Права на владу», коли він пояснив свою фізичну відсутність тим, що має занадто напружений графік. А після виборів, коли ми щодня бачимо в новинах заяви «команди Зеленського», але не чуємо його самого, паралель стала надто разючою.
Але раніше в Зеленського на закиди про небажання особисто спілкуватись із пресою вказували на поважну причину — бажання виграти вибори. Наприклад, за словами його радника Сергія Лещенка. Але й тепер, уже після виборів, важливі заяви, декларації про наміри та вимоги озвучуються знеособленою «командою Зеленського»: зазвичай у цих повідомленнях немає жодного прізвища тих, від чийого імені вони складені.
До інавгурації Зеленський має статус новообраного президента (це не те саме, що «президент, якого щойно обрали»). Він не має повноважень. Але вже має відповідальність перед громадянами України, які мають право розуміти, які кроки робитиме і які рішення прийматиме наступний глава держави. Мовчання Зеленського виглядає як намагання уникнути відповідальності у вкрай незручній ситуації, коли частина виборців вимагає від нього негайного виконання обіцянок — зокрема тих, яких він не робив, власних інтерпретацій його агітаційних гасел. А інша частина з нетерпінням чекає на його перші помилки і прорахунки. Або просто спостерігає, як він витримає перші випробування.
На перше велике випробування — новину 24 квітня про те, що Путін підписав указ про видачу паспортів мешканцям окупованих частин Донецької й Луганської областей України, — Зеленський промовчав. Натомість висловилася його команда. «Позиція команди Володимира Зеленського щодо видачі російських паспортів громадянам України!» — так починається повідомлення, оприлюднене на офіційній сторінці «Команда Зеленського». Українські медіа поширили її під заголовками «У Зеленського кажуть…» (відповіли, заявили, відреагували). Це — пряме порушення стандарту достовірності: посилання на знеособлене джерело.
Заяви, пропозиції, твердження, відповіді на запитання чи просто думки (а різниця між цими різновидами комунікації є) людей, яких заведено вважати членами команди Зеленського, вже звикло поширюють під такими самими заголовками: «У Зеленського кажуть про фейк-сторінки», «У Зеленського запропонували корупціонерам здатися» тощо. В різних випадках спікерами (а частіше — дописувачами Фейсбуку, з якого беруть ці новини) є різні люди: Дмитро Разумков, Олександр Данилюк, Андрій Герус та інші. В цьому випадку журналістам варто було би замість «у Зеленського» називати конкретне джерело вже в заголовку.
Є й інша проблема: не зрозумілий статус людей, які становлять «команду Зеленського», як і статус самої «команди». Під час різних сеансів комунікації із суспільством тоді ще кандидат, а тепер новообраний президент називав цих людей то своїми радниками, то експертами. «Детектор медіа» вже звертав увагу на те, що публічні заяви різних представників команди Зеленського суперечать одна одній, а також заявам самого новообраного президента. Надто ж промовистим був випадок із Олександром Харебіним, якого «команда» оголосила одним із ключових радників. Згодом Зеленський у відповідь на запитання в ефірі «1+1» сказав, що ця людина не належить до команди.
Усе це значить, що від будь-яких теперішніх заяв президент Володимир Зеленський зможе відмовитися — без жодної моральної, політичної чи юридичної відповідальності. Медіа як інститут, що контролює державу та політиків, не мають із цим миритися.
Коли люди з незрозумілим статусом, від яких у будь-який момент можна відхреститися, роблять заяви, які суспільство сприймає як «позицію Зеленського», професійні журналісти мають діяти в кілька способів, щоб дотриматися стандартів:
1. Прямо запитувати про позицію самого Зеленського. Якщо можливо поспілкуватися з ним, ставити конкретні запитання й вимагати відповіді. Якщо відповіді немає або є відмова відповідати, про це треба сказати в матеріалі.
2. У відповідь на анонімні заяви вимагати від «команди», штабу та будь-яких інших джерел, які їх поширюють, назвати конкретних людей, від імені яких цю заяву зроблено.
3. Якщо комунікують представники «команди», запитувати в них про те, чиєю конкретно є озвучена позиція, чи поділяє її Зеленський, та вимагати від них підтверджень.
4. Звертати менше уваги на порожні демагогічні заяви на зразок «чотирьох черпачків» Дмитра Разумкова, більше — на економічний, політичний і юридичний зміст заяв на кшталт «вимоги знизити ціни на газ».
5. Поширюючи заяви «команди» або її членів, наголошувати на тому, що суб’єктом заяви не є сам Зеленський, та давати бекґраунд, який дозволить читачам оцінити компетентність і статус спікерів.
6. Не сприймати за позицію навіть анонімної «команди Зеленського» лише дописи на фейсбук-сторінці, не поширювати її без підтверджень від членів команди про достовірність заяви. Й тут ми повертаємося до пункту 2.
Усе це стосується, втім, не лише Зеленського. Поширюючи будь-яку заяву, слід з’ясувати й пояснити читачам, хто говорить, який він має статус і повноваження, що він говорив із цього приводу раніше, що це значить, до яких наслідків може привести. Якщо ми не будемо цього робити, ми дуже скоро перестанемо бути потрібними — читачам достатньо буде підписатися на політиків у Фейсбуку.
Фото: tsn.ua
