Відповідають: Рафаель Ібрагімов, Данило Яневський, Анна Шерман, Семен Глузман, Леонід Хомяков, Емма Бабчук, Віталій Дикий, Денис Семьонов, Костянтин Сігов, Богдан Харахаш, Тетяна Сорокіна, Ростислав Павленко, Оксана Забужко, Євген Федченко, Павло Загребельний. Запитання „Детектор медіа”: „Останні роки привчили всіх нас до того, що в кабінеті будь-якого, хай дрібного, чиновника на видноті обов’язково має бути портрет Леоніда Кучми. Це був неодмінний символічний атрибут належності до влади, до посвячених. А як, на вашу думку: чи буде такий атрибут тепер? Якщо так, то який саме, що буде таким атрибутом?”

Відповідають: Рафаель Ібрагімов, Данило Яневський, Анна Шерман, Семен Глузман, Леонід Хомяков, Емма Бабчук, Віталій Дикий, Денис Семьонов, Костянтин Сігов, Богдан Харахаш, Тетяна Сорокіна, Ростислав Павленко, Оксана Забужко, Євген Федченко, Павло Загребельний.

Рафаель Ібрагімов, редактор відділу журналу „Власть денег”:

– Буде. Те ж саме – портрет Ющенка. Бо психологія у наших людей не змінилася. Наше суспільство ще „не того віку”, щоб змінювати свій світогляд.

Данило Яневський, „5 канал”:

– Ті чиновники, які мають смак, – сподіваюся, що такі будуть – вони поставлять знімок Майдану, тих революційних днів, щоб знати, хто вони такі, звідки вони прийшли і куди вони підуть у разі чого. А ті, які смаку не мають або сповідують принципи шароварної естетики, вони будуть тримати на столі або стіні портрет Ющенка на фоні вуликів або трипільських глечиків. І за цими ознаками ми будемо їх розрізняти і думати, що робити з ними далі.

Анна Шерман, „Детектор медіа”:

– Я думаю, что, независимо от желания или нежелания новой администрации, поломать этот стереотип не удастся. Рано или поздно портреты Ющенко появятся там, где им и положено появиться, – над рабочими столами. Точно так же, как в официальных речах появятся обязательные пассажи про личную благодарность Виктору Андреевичу.

Семен Глузман, психіатр:

– Даже не сомневаюсь, что будет – портрет нового президента Ющенко. Более того, я не сомневаюсь, что он никому по этому поводу не сделает замечаний, не потребует убрать. Потому что это – традиция, идущая из царской России, и подавляющее большинство наших чиновников воспитаны в рамках этой традиции. И служат они в подавляющем большинстве не государству, а человеку.

Леонід Хомяков, „Вечірні Вісті”:

– Я думаю, що портрета Ющенка не буде. Хоча, якщо хтось захоче повісити його, то проти цього ніхто не буде заперечувати. Може, буде якась помаранчева символіка чи щось таке, що пов’язане з Майданом, з революцією.

Емма Бабчук, заслужений журналіст України:

– Світова практика є такою, що портрет президента у кабінеті чиновника як символ шанування держави і президента можливий, я в цьому не бачу нічого поганого. Якщо хтось дуже наближений до президента, духовно близький до нього, то теж може виставити такий портрет. Але Ющенкові від цього не буде ані холодно, ані жарко. Будуть ставити його портрети ті, хто справді шанує його. У мене в кабінеті, в редакції, його портрет дуже давно, мені приємно його бачити. А ще ті, хто захоче підкреслити свою лояльність до нього, навіть ті, у кого був портрет Кучми, тепер мінятимуть його на портрет Ющенка.

Віталій Дикий, радіо „Ера-ФМ”:

– Обов’язково щось таке буде. Що саме? Портрет Ющенка. Існує така традиція, що передається у спадок від одного чиновництва до іншого – щоб висів у кабінеті портрет президента. Цю традицію, найімовірніше, буде збережено. Яка може бути альтернатива? Від протилежного – неодмінна відсутність у кабінеті портрета президента? Портрет Юлії Тимошенко? Може, ознаки української державності? Державний Герб України?

Денис Семьонов, прес-секретар корпорації „Інтерпайп”, Дніпропетровськ:

– Думаю, что в идеале – в идеале! – непременным атрибутом кабинета чиновника должно быть фото его семьи на рабочем столе. Что же касается стен, то хорошо бы там смотрелась картина современного украинского художника, купленная владельцем кабинета на свои средства – если не из простой любви к прекрасному, то хотя бы уж из стремления поддержать отечественное искусство, что называется, "не словом, а делом".

В качестве рационального варианта – стены кабинетов могут украшать фотографические панно, напоминающие чиновникам о нерешенных проблемах. Скажем, в кабинете мэра это мог бы быть протекающий водопровод или разбитая, неотремонтированная дорога. Периодически меняя панно, мы могли бы добиться повышения эффективности власти: водопровод за водопроводом, мостовая за мостовой, и так – к светлому европейскому будущему...

Впрочем, все это – в идеале. На самом деле портреты второго президента сменятся портретами третьего, причем достаточно быстро. Причем, именно потому, что чиновники будут выбирать аксессуары по собственному усмотрению. Ведь не известен ни один указ Президента Кучмы, который бы предписывал чиновникам вешать его портреты. Портреты будут, и бороться с этим новый президент не сможет – даже если сильно захочет.

Другой вопрос – всегда ли наличие портрета будет означать реальную, действенную поддержку президентского курса. Ответа на этот вопрос сегодня не знает никто. Даже сам новый президент. Впрочем, возможен и другой сценарий – не секрет, что в последнее время наряду с портретами Кучмы в кабинетах чиновников среднего и местного уровня появлялись "светлые образы" кого угодно – премьеров, губернаторов и даже председателя ГНАУ. Если нечто подобное повторится – это будет первый тревожный "звоночек" новому президенту.

Костянтин Сігов, директор Центру європейських гуманітарних досліджень видавництва „Дух і літера”:

– Усе залежить від конкретного кабінету: в одному буде, в іншому – ні. В урядовців має бути портрет нового президента – це нормально, але чи буде ставлення до цього нормальне чи ненормальне – то залежатиме від конкретних кабінетів. В інших країнах Європи також використовують портрети президента, але вони не перетворюються на ідолів.

Богдан Харахаш, випусковий редактор програми новин „Вчасно” телеканалу НТН:

– Я гадаю, що портрети нового президента, звичайно, спочатку повісять усі чиновники в кабінетах, керуючися старою радянською традицією чиношанування. Потім портрети Ющенка повісять у своїх кабінетах нові чиновники нового покоління, покоління помаранчевої революції. Просто з любові до Віктора Ющенка. А потім – і дуже скоро – мода розвішувати портрети глави держави в усіх чиновних кабінетах відійде, як відійшла у вічність мода на тости за „батька народів” чи „найяснішого монарха”.

Тетяна Сорокіна, головний редактор інформаційного департаменту радіостанції „Наше радіо”:

– Моя особиста думка – що такого поклоніння, яке було раніше, не буде. Я так вважаю, що портрети президента не зникнуть узагалі, але їх стане менше. І я сподіваюся, плекаю надію, що ті портрети і та символіка, які з’являться або залишаться у кабінетах, – вони будуть нести вже інше змістове навантаження, вони висітимуть не за політичними мотивами, а за естетичними. Це те, на що я сподіваюся. Я не думаю, що це буде так скоро, вже завтра – але протягом найближчих 5-10 років у кабінетах, у наших офісах естетика переможе політику. Людина, яка працює і облаштовує своє робоче місце, буде керуватися не політичними міркуваннями, а естетичними і ергономічними.

Ростислав Павленко, директор програм Школи політичної аналітики при НАУКМА:

– Я думаю, що багато чиновників повісять у себе в кабінетах портрети Ющенка чи поставлять помаранчеві прапорці і вважатимуть це за достатню ознаку належності до влади. Проблема буде в тому, чи чинна влада на це погодиться. Можливо, це й буде першим тестом для неї. А головним тестом для влади буде реформування системи управління, і тут має задати тон Кабінет міністрів. Показати, що приналежність до влади демонструється не стільки портретами чи прапорцями, а підходом, ставленням до своїх обов’язків і ставленням до громадянина. А ці загальні посили можуть конкретизуватися в питаннях боротьби з корупцією і в тому, що буде запущено механізм співпраці влади і громадянського суспільства, починаючи від різних наглядових і дорадчих рад і закінчуючи більшою відкритістю влади до кожного громадянина – від збільшення кількості приймальних днів, щоб це не було з пів на шосту до шостої раз на тиждень, до відкритої і регулярної звітності влади, особливо на місцях, за зроблений, ухвалений бюджет, звітності про виконання бюджету, звітності про реакцію на заяви і скарги громадян, тощо.

Оксана Забужко, письменниця:

– Я недостатньо компетентна для того, щоб визначати, якого саме рангу урядовці мусять все ж таки мати в своєму кабінеті портрети президента. Єдине, що я знаю – що в цивілізованих країнах це – справді одиниці, їх можна перелічити на пальцях. Щоб у кожного чиновника в кабінеті висів портрет президента – це традиція суто радянська, яка починалася з портретів спершу Леніна або в органах державної безпеки Дзержинського. На нашій уже пам’яті з’явився портрет чорнобрового генсека, на якому щороку домальовували ще один орден Леніна. Пострадянський український правлячий клас, який вийшов саме з цієї традиції, замінив ці портрети портретами Кравчука і Кучми. Сама ця символіка є ознакою тоталітарної чи, принаймні, авторитарної держави. Я не думаю, що заміна портретів одного президента на портрети іншого буде ознакою демократії. Як на мене, то тими державними символами, які мають стояти в кабінетах працівників державного апарату, мають бути державний прапор і державний герб. Ясно, що можна імпровізувати, вигадувати, фантазувати. Кабінет чиновника – це те саме, що й салон таксі для таксиста, де можна вивішувати усе, що завгодно, відповідно до власного смаку. Обов’язкові ж елементи – це герб і прапор.

Євген Федченко, доцент Могилянської школи журналістики:

– Я думаю, що, судячи з тієї готовності, з якою більшість українських чиновників терміново перефарбовувалося в помаранчевий колір, можна зробити припущення, що й портрети у своїх кабінетах вони будуть змінювати так само швидко й безболісно. Чи свідчитиме це про лояльність до Віктора Ющенка, який може з’явитися у кабінетах у вигляді зображень? Це – велике питання, тому що навряд чи ці люди так само швидко готові змінити цінності, якими вони керуються у своїй роботі. Ситуативне перефарбовування навряд чи означатиме кардинальну зміну внутрішньої бюрократичної ідеології, якщо це не супроводжуватиметься надсиланням серйозних меседжів згори стосовно характеру тих змін, яких це чиновництво має зазнати. Добровільної відмови від корупції та інших супутніх ознак бюрократичної діяльності навряд чи можна очікувати найближчим часом, якщо все обмежиться просто словами.

Павло Загребельний, письменник:

– Символ буде – такий, який був, а може, трохи більший. А що до мене, то я дотримуюся принципу, висловленого Володимиром Набоковим: „Портрет президента – не більше від поштової марки”. Але цього не буде: портрети будуть ще більші, і їх буде ще більше. Ці перші дні це вже показують.

Від автора. Отже, наші експерти поставили діагноз – і нашому чиновництву, і нашому суспільству. Діагноз цей невтішний. Дуже шкода, що ніхто, окрім Оксани Забужко й Віталія Дикого, не назвав як можливий атрибут причетності до влади (а точніше, виконання державних функцій) державні герб та прапор. А точніше, шкода, що ніхто з чиновників – як тих, що відходять, так і тих, що залишаються або приходять – так досі й не дав підстав сподіватися, що бодай умеблюванням кабінетів вони показуватимуть: „Ми слугуємо державі, а не особі”. У принципі, такими атрибутами можуть бути якісь загальновідомі українські краєвиди, якась красиво видана мапа України. Власне, ніяких атрибутів може не бути взагалі, й чиновник мусить засвідчувати передусім свою фаховість, а не лояльність. Але це, мабуть – справа не такого вже близького майбутнього. Хоча, напевне, саме в цьому випадку наші експерти не заперечували б помилитися.