«Давайте впредь судить о политической физиономии “Интера” по его сегодняшней конкретной работе, а не по тому, что было на канале когда-то…Давайте судить о работе СМИ по их контенту, исходя при этом из принципа презумпции профессиональной порядочности, а не так, как это часто делается, когда — если, скажем, речь заходит об итоговых программах основных каналов — обсуждается не то, о чем они рассказывали, а то, как они манипулировали общественным мнением в минувшее воскресенье. То есть то, что они манипулировали, вообще не подвергается сомнению… Судите обо мне по содержанию моих программ, не пытаясь найти между строк того, что там нет». Інтерв’ю Євгенія Кисельова «Дусі» 07.02.2015.
Аналіз контенту суспільно-політичного ток-шоу «Чорне Дзеркало» на «Інтері» за 18–25 вересня 2015 р.
Ми недаремно починаємо цей текст із розлогої цитати модератора «Чорного дзеркала» Євгенія Кисельова. Річ у тім, що під час минулої виборчої кампанії (вересень — жовтень 2014 р.) ми дійшли висновку, що, як і в 2010–2013 рр., він «у трішки зміненому форматі залишився вірним своєму головному принципу: під виглядом модерування дискусії навколо серйозних проблем давати слово різним фрікам та відверто некомпетентним спікерам, щоб ті доводили розмову до скандалу або до абсурду». І, на нашу думку, тоді ми надали достатньо доказів, щоб показати, як «суспільно-політичні ток- шоу на телеканалах, якими володіють олігархи та політики, продовжують виконувати функції інформаційного щита та меча в руках своїх власників вже в нових демократичних декораціях».
Проте Євгеній Кисельов, очевидно, не згоден і має свій погляд на те, яким має бути суспільно-політичне ток-шоу на одному з провідних телеканалів країни. Про це він розповів в інтерв’ю «Дусі». Ось основні його думки:
«… я отлично понимаю, что идеальной, дистиллированной журналисткой свободы творчества не бывает, как не бывает дистиллированной воды или стопроцентного железа. Всегда есть какие-то обстоятельства, которые осложняют работу, заставляют тебя быть в определенных рамках, в том числе и — в хорошем смысле этого слова — самоцензуры. Даже не самоцензуры — должно быть чувство меры, должно быть чувство такта.
Я считаю, что в программе, подобной моей, должны присутствовать, в том числе, и люди непопулярные. Даже если кто-то меня спрашивает негодующе, как же мол, вам не стыдно, Евгений Алексеевич, приглашать в программу такого-то или такого-то?! Отвечаю — не стыдно. Как метко сформулировала одна моя коллега про свою передачу, моя программа — не Доска Почета. И любой политик, за которого проголосовали тысячи избирателей, имеет право высказывать свою точку зрения. До тех пор, пока он не призывает к насильственному изменению конституционного строя или не проповедуют какие-то другие взгляды, несовместимые с украинским законом.
Затыкать рот критикам власти, какие бы они ни были, вытеснять их с медийного поля — чистый большевизм. Это как сейчас в России. Дальше — дорога в ад».
Ми цілком згодні з цими тезами та обіцяємо не утискати Євгенія Кисельова своїми підозрами чи припущеннями, прочитаними «між рядків», аналізуючи зміст випусків «Чорного дзеркала». Увага буде прикута виключно до фактів.
Почнімо з найнеприємнішого. В першу чергу для сумління самого Євгенія Кисельова. Він сам визнав, що його найбільше дратує твердження про те, що телеканали обслуговують своїх власників: «И, опять-таки, что меня ужасно раздражает — это абсолютизация фактора собственника. Если канал принадлежит имярек, то канал существует для того, чтобы обслуживать интересы имярек».
Визнаймо чесно, нас теж добряче дратує те, як власники «Інтера» використовували майже кожен випуск «Чорного дзеркала» (окрім 11 вересня) для того, щоб із грацією стінобитного тарана втовкмачувати в голови глядачів образ Олександра Пузанова, який у 2011 році хизувався своїми давніми дружніми стосунками з Сергієм Льовочкіним. Тож приховування цього факту від глядачів, очевидно, і є з боку Євгенія Кисельова виявом «такту» як «самоцензури».
Отже, ми не оскаржуємо права Кисельова запрошувати кого завгодно, навіть особистих друзів Льовочкіна. Проте виглядає так, що в певних ситуаціях ведучий іде на компроміс із власниками за рахунок якості ток-шоу.
А тепер розгляньмо кожен випуск окремо. Почнімо з «Чорного дзеркала» за 25 вересня. Першою темою обговорення у студії стало блокування кримськими татарами вантажних перевезень у Крим. До слова було запрошено голову Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова, представників коаліції Артура Герасимова (БПП), Олександру Кужель («Батьківщина») та Георгія Логвинського («Народний фронт»), заступника начальника УМВС у Херсонській області Іллю Киву та заступника гендиректора кримськотатарського каналу «АТР» Айдера Муджабаєва. Від опозиції їм опонував Микола Скорик («Опозиційний блок») та політтехнолог Дмитро Раїмов. Також критичну позицію щодо ефективності цього заходу зайняли самі модератори Кисельов та Ліхман. Присутні представники Радикальної партії (Андрій Артеменко) та «Свободи» (Андрій Іллєнко) використали цю тему для критики непослідовності влади, яка, за їхніми словами, намагається отримувати економічний зиск від стосунків із Росією. Якщо не брати до уваги того, що Скорик, висловлюючи свою позицію, відверто вдавався до маніпуляцій, баланс представленості спікерів «за» і «проти» було дотримано (шість на шість). Був навіть один незалежний і більш-менш об’єктивний учасник дискусії — голова «Інтерфаксу-України» Олександр Мартиненко. До речі, саме Мартиненко мимоволі розкрив одну з маніпуляцій ведучих.
Ідеться про незбалансований і манупілятивний характер поставленого на початку запитання: воно мало три конкретні негативні варіанти відповіді проти одного малоймовірного позитивного варіанту. Окрім того, Кисельов, оголошуючи результати цього «опитування», не сказав, що воно жодним чином не репрезентативне й ніяк не підкріплює й не спростовує позицій учасників дискусії в студії.
«Евгений Киселев: У нас, как всегда, был задан вопрос на нашем сайте, по поводу крымской блокады. Хотел бы, чтобы напомнили наши режиссёры, как формулировался этот вопрос, чего ждать, что увеличится, мы так сформулировали, что увеличится в результате блокады Крыма: шансы вернуть полуостров? Коррупция и контрабанда, как выражают опасение некоторые? Возрастет давление России на Украину? Возрастут антиукраинские настроения в Крыму? Я сейчас не показываю вам результаты голосования, которые мы имеем на этот час, хотел бы послушать присутствующих. Кто скажет, что будет главным результатом, что больше всего увеличится в результате нынешней акции?».
Що стосується сумнівних моментів у висловах учасників, то можна виділити такі:
Друга частина програми розпочалася з обговорення виборчої тематики. Й майже одразу пішла неприхована реклама «Опозиційного блоку».
Зокрема, Кисельов ніяк не відреагував на прямолінійну (щоб не сказати, тупу) підміну понять Миколою Скориком: «Вот в чем я хотел согласится с уважаемым политтехнологом, или политологом, как правильно, есть выбор очень простой — либо ты голосуешь за власть во всех ее проявлениях и в том числе партия "Свобода", которая сделала очень много для того, чтобы эта власть стала властью. Либо ты голосуешь за оппозицию, то есть за "Оппозиционный блок». Хоча, припустимо, це теж був вияв «тактовності» з боку модератора. Особливо після того, як політтехнолог Сергій Гайдай назвав «ОБ» несправжньою опозицією, яка йде на «договорняки» із владою.
Ця помилка дорого коштувала ведучому: відкрилися шлюзи неприхованої самореклами практично для всіх. І, як завжди, з елементами напівправди. Кужель почала вихвалятися, що саме «Батьківщина» — єдина справжня партія в парламенті (хоча половина партії разом із Турчиновим перейшла в «Народний фронт»). Далі Андрій Іллєнко згадав, що його партія заснована ще в 1991 р. — забув лише згадати тодішню назву Соціал-націоналістична партія України та маргінальний характер цієї партії аж до виборів 2010–2012 року.
Лише після цього відвертого (невже випадкового?) рекламування трьох політичних сил в ефірі «Інтера» Кисельов надав слово Євгенію Чичваркіну. А далі ми побачили ще одне майстерне використання прийому напівправди.
Із короткого вступного діалогу Чичваркіна з ведучим, а також із реплік Олександри Кужель глядачі могли зрозуміти, що проти його призначення в «Укрнафту», яке лобіював президент, виступив Кабінет міністрів. Хоча Чичваркін прямо сказав, що це рішення заблокували акціонери «Укрнафти». Однак ім’я Ігоря Коломойського модератори ток-шоу не наважились озвучити, а Кужель зробила все, щоб цей негатив асоціювався насамперед з урядом, а не відомим олігархом — співвласником «Приватбанку».
Далі Кисельов разом із Ліхманом намагалися добитися від Чичваркіна відповіді на запитання, що саме треба робити в економіці. Проте коли в студії з політиків лише Кужель почала розмовляти однією мовою із російським підприємцем-емігрантом, Ліхман спробував ще раз змінити хід дискусії для того, щоб усе було «по-простому» і зрозуміло глядачам: «За счет чего, на ваш взгляд, может начать бурно расти экономика? Где здесь можно делать деньги, делать новые рабочие места и увеличивать ВВП? За счет чего?».
Після того як Чичваркін почав відповідати, в розмову втрутився Микола Скорик, фактично перефразовуючи Кисельова й Ліхмана: «Но давайте про реальность. Где точки роста? В каких отраслях? Действительно, то, что спросили. В каких отраслях можно действительно получать добавленную стоимость?».
На нашу думку, це не випадковий збіг і не «тактовність», а пряме відпрацювання замовлення політичної сили, до якої належить власник телеканалу. На превеликий подив, Скорика підтримав представник БПП — Артур Герасимов. І це добре підмітив Сергій Гайдай. Але тоді, коли обидва депутати продемонстрували свою повну неадекватність і нерозуміння суті дискусії, Кисельову довелося припинити цей експеримент. Чичваркін отримав можливість висловити свою думку (а не реагувати на недолугі репліки від депутата ОБ) лише на завершення програми.
Зрештою далі програма звелася до двох сюжетів. В одному з них депутат Харківської міськради Анатолій Родзинський мав нагоду за допомогою навішування ярликів та безпідставних тверджень змалювати негативний портрет харківського мера Геннадія Кернеса і пов’язати його з Коломойським. До речі, Родзинський те саме робив у «Чорному дзеркалі» за 18 вересня. І так само без гідного опонента. Тож незважаючи на всі «подвиги» Кернеса, варто визнати, що передача «Чорное зеркало» використовується як знаряддя інформаційної атаки на мера Харкова.
В заключній частині програми представник волонтерської групи «Відповідальні громадяни» Марина Черенкова приголомшила всіх «свідченням очевидця» про те, що лише «один донецький» — Рінат Ахметов — привозить гуманітарну допомогу на окуповані території. До слова, ніхто теж не загадав, що Ахметов — один із головних спонсорів «Опозиційного блоку». Очевидно, це також вияв особливої «самоцензури» чи «тактовності» ведучих «Чорного дзеркала».
«Чорне Дзеркало» за 18 вересня
Передача формально була присвячена трьом темам: обговорювалося зняття недоторканності з депутата від Радикальної партії Ігоря Мосійчука, проблематика порушень під час виборчої кампанії та стан коаліції влади. В студії були присутні представники від політичних сил, які входять у коаліцію, — Блок Петра Порошенка (Оксана Юринець), «Народний фронт» (Дмитро Сторожук, Ігор Гузь), «Батьківщина» (Іван Крулько) та «Самопоміч» (Ірина Сисоєнко). За формальними ознаками їм опонували двоє депутатів від «Опозиційного блоку» (Олександр Пузанов, Євген Мураєв), один від Радикальної партії (Юрій Чижмарь), один від «Свободи» (Михайло Головко) та колишній член фракції БПП Дмитро Добродомов. Роль «незалежного» грав Борислав Береза, якому «Чорне дзеркало» симпатизує ще з виборчої кампанії минулого року.
Втім, майже весь час замість дискусії на згадані теми у студії відбувалося змагання партійних гасел і меседжів. Звісно, ми не будемо в цьому винуватити модераторів. Проте вони не надто намагалися повернути дебати в конструктивне русло, окрім кількох моментів.
По-перше, коли Кисельов та Ліхман не дозволяли Ігорю Гузю з «Народного фронту» підмінити тему розмови й заперечити прозорі паралелі між ситуацію в Молдові та все більшою напруженістю в Україні через корупцію в уряді.
По-друге, коли обидва модератори вимагали від Гузя і Крулька чесно і прямо відповідати на поставлені питання про здатність їхніх сил разом працювати в одній коаліції. І зрештою фактично добилися визнання, що коаліції не існує.
Разом із тим, у кількох моментах модератори, на погляд автора, явно здійснювали супровід політичних замовлень.
У першій частині справжньою зіркою шоу став позафракційний Борислав Береза. Кисельов, швидше за все, «тактовно» не помітив, що Береза веде мерську виборчу кампанію в Києві, й тому всі його заяви варто розглядати хоча б із більшою часткою критичності.
В другій частині передачі Кисельов дав слово «фінансисту» — «міністру фінансів опозиційного уряду» Віктору Скаршевському для роз’яснення і критики домовленостей уряду та приватних кредиторів щодо реструктуризації частини українських боргів. Водночас, швидше за все, з міркувань «самоцензури», ні Кисельов, ні Ліхман не повідомили глядачів про те, що більша половина фракції «Опозиційного блоку» (а саме 23 депутати, лояльні до Ріната Ахметова) підтримала і постанову, й закон, і таким чином розділила відповідальність за те, що «Украину приводят в долговую кабалу». Треба сказати, що нас це не здивувало: замовчування й напівправда — два прийоми, які Кисельов, а потім Кисельов і Ліхман часто застосовували в 2010–2013 і 2014 рр. в інтересах акціонерів каналу.
У третій частині Кисельов та Ліхман за допомогою навідних запитань допомогли представниці «Самопомочі» Ірині Сисоєнко покласти вину за блокування роботи комітету у справах охорони здоров’я, а, відповідно, «відсутність реформ» — на голову комітету, члена фракції Блоку Петра Порошенка Ольгу Богомолець. Навряд чи Кисельов не розумів, до чого йде, коли сам ставив навідні запитання: чому ж тоді команда «Чорного дзеркала» не потурбувалася запросити в студію саму Богомолець?
Що ж до окремих учасників, то найчастіше маніпулятивними прийомами користувався Євгеній Мураєв від «Опозиційного блоку». Зокрема, він кілька разів наводив приклади порушень правил виборчої боротьби стосовно власної політичної сили, заявляючи, що «власть пошла на беспрецедентные шаги. В Харькове не зарегистрирована областная организация “Оппозиционного блока” с 6 попыток и несмотря на решение суда. Такого беспредела не было никогда». Напевне, й цього разу «тактовність» Кисельова не дозволила йому нагадати методи, якими Партія регіонів призвела спочатку до Майдану 2004 р., а потім і 2014 р. А головне — нагадати глядачам, що причина нереєстрації партії на місці суто юридична: вони запізно подали документи на перейменування своєї регіональної політсили.
Відвертою брехнею чи просто необізнаністю «порадував» і представник «Народного фронту» Дмитро Сторожук, коли заявив, що зняття недоторканності з Мосійчука — це прецедент за 24 роки. Чомусь ніхто не нагадав, що першим був екс-прем’єр Павло Лазаренко.
З аналізу цих двох випусків «Чорного дзеркала» ми можемо дійти таких висновків:
Наступний текст моніторингу буде присвячено аналізу «Права на владу», що виходить на каналі «2+2».