Вступ. Кандидати як «дзеркало» суспільних настроїв
За даними ЦВК, на президентських виборах у березні цього року в Донецькій та Луганській областях налічується 1,938 млн зареєстрованих виборців. Це майже у 2,7 разів менше, ніж на парламентських виборах 2012-го, коли таким правом могли скористатися 5,232 млн виборців. Отже, тепер вага колись найбільшого виборчого регіону зрівнялася за кількістю виборців з однією Львівською областю.
Ця ілюстрація з виборчої географії, на нашу думку, є важливою для розуміння поведінки кандидатів у президенти. Частина з них розраховує на прихильників по всій Україні, а дехто уважніший до питань, які турбують мешканців чітко визначених регіонів.
У своїй поведінці (заявах і вчинках) кандидати спираються також на соціологічні заміри. Іншими словами, зважаючи на стислі строки кампанії та обмежені ресурси, кандидати змушені визначати, робота з якою авдиторією принесе їм найкращий результат. Для того, щоб наблизитися до розуміння, наскільки ті чи інші кандидати прагнуть «почути Донбас» і здобути голоси виборців Донецької та Луганської областей, нам потрібне бодай приблизно уявляти структуру потреб, інтересів, побоювань наших співгромадян.
У своїй роботі ми будемо спиратися на дані кількісних та якісних досліджень, проведених фондом «Демократичні ініціативи» ім. Ілька Кучеріва у Донецькій та Луганській областях протягом 2017-2018 років, а також якісне дослідження «Детектора медіа» про особливості медіаспоживання на підконтрольних частинах Донецької та Луганської областей.
Отже, дані досліджень показують: більшість мешканців двох областей вважає, що центральна влада повністю перестала турбуватися і про людей, і про розвиток Донбасу в цілому та окремих населених пунктів. При цьому місцева влада сприймається як корумпована та неефективна. Опитані мешканці переважно поділяють думку про те, що після подій 2013-2014 років ситуація в країні змінилася на гірше, особливо в економіці. Ключовими проблемами, які варто вирішувати, на думку опитаних, є підвищення зарплат і пенсій (так вважають 41 %) і відновлення інфраструктури (34 %). Так само жителі Донбасу переконані, що бюджетні кошти варто насамперед спрямовувати на розвиток економіки (59 %) і відновлення інфраструктури (42 %). Проте більшість громадян не бачить, що ці проблеми вирішуються владою. Так само жодна з найбільш суспільно важливих реформ – медична, освітня, пенсійна реформи – не користується підтримкою серед громадян. Найбільш позитивно сприймається освітня реформа. Медична викликає найбільше хвилювань і непевності. Ставлення до реформи децентралізації розділило громадян Донбасу. З одного боку, більшість населення (49 %) обох областей підтримує розширення повноважень і збільшення ресурсів органів місцевого самоврядування. З іншого – 45 % очікують на позитивні наслідки реформи (можливість упливати на владу і покращення якості послуг), а 42 % стурбовані можливим занепадом своїх сіл та міст і зростанням влади місцевих «князьків».
У половини опитаних у Донецькій і Луганській областях є рідні, близькі та друзі, що проживають на непідконтрольній території Донбасу. Серед тих, у кого є такі родичі та близькі, абсолютна більшість (91 %) підтримує бодай якісь контакти з ними. Це великою мірою пояснює той факт, що серед мешканців Донбасу значно вища готовність іти на будь-які компроміси заради миру (46 %), а також менша підтримка силового вирішення конфлікту (10 %). Важливо, що більшість (57 %) основну провину за те, що відбувається зараз на Донбасі, покладають на нинішню українську владу. Так само більшість мешканців Донбасу вважає, що відновленню миру сприятиме відновлення нормального життя на контрольованих Україною територіях (48 %), а окуповані території мають повернутися у склад України на довоєнних умовах.
Водночас Донбас розділений в оцінці сутності конфлікту: 38 % вважають, що це війна з Росією, 40 % не поділяють такої думки. Так само регіон неоднорідний, коли йдеться про конкретні поступки та можливі дії української влади. З одного боку, більшість виступає за прямі переговори із сепаратистами, з іншого – для відносної більшості неприйнятне проведення виборів на умовах бойовиків, амністія всіх учасників бойових дій проти українських військ та формування силових органів ОРДЛО лише з місцевих представників. Для жителів Донбасу більш прийнятними, ніж для мешканців інших регіонів країни, є надання ОРДЛО «особливого статусу» (43 %), ухвалення закону про нейтральний та позаблоковий статус України (52 %), надання російській мові статусу державної (56 %), проведення прямих переговорів із керівництвом т.з «ДНР» та «ЛНР» (59%), відновлення шляхів сполучення і торгівлі з окупованими територіями (63%).
Показово, що громадяни, які проживають у Донецькій та Луганській областях, у питанні вирішення конфлікту найчастіше сподіваються на кандидата у Президенти, якого вони підтримають на наступних виборах (26 %), на народ України (24 %), Збройні сили України (14 %) та чинного Президента України Петра Порошенка (12 %).
Отже, «ідеальний кандидат» для Донбасу має такі риси:
Ну й наостанок невелике спостереження: на фокус-групах мешканці Донбасу виявляли більшу готовність вірити новим, молодим і розумним кандидатам у порівнянні із «старими» і давно відомими.
Отже, погляньмо на те, як на тлі таких настроїв вирішили позиціювати себе кандидати з першої (за рейтингом) десятки кандидатів у регіоні. Їхні базові меседжі ми сформували на основі аналізу текстів офіційних виборчих програм. А огляд їхньої комунікації ми здійснили на основі аналізу меседжів, які були озвучені в новинах центральних телеканалів. (Щодо Андрія Садового та Євгена Мураєва – аналіз проводився ще до зняття ними своєї кандидатури на президентських виборах.)
Поділимо кандидатів умовно на три групи:
При цьому ми будемо вказувати рейтинг, які ці кандидати мали на Донбасі станом на листопад 2018 року. Зазначимо, що, згідно з опитуванням «Демократичних ініціатив», на той момент 20 % мешканців Донбасу не збиралися брати участь у виборах, а ще 25 % не визначилися з вибором.
Конкуренти в боротьбі за «спадщину Януковича»
Юрій Бойко (у листопаді рейтинг на Донбасі 8 %; у грудні рейтинг у східних регіонах – 18 %):
У своїй програмі Бойко поєднує обіцянки досягнення миру з виправленням економічного становища. Акцент робить на веденні прямих переговорів із сепаратистами та поверненні до нейтрального статусу. Окрім того просуває ідею «економічної самостійності регіонів», яку теж можна витлумачити як розширення повноважень місцевої влади і децентралізацію, що користується підтримкою багатьох мешканців Донбасу.
У січні-лютому мешканці Донбасу, які дивляться телеканали «Інтер», NewsOne та «112», могли почути від Бойка такі меседжі:
Серед важливих меседжів, які не були заявлені кандидатом, але активно поширювалися в січні-лютому, варто назвати такі:
Також кандидат активно використовував прийоми трансферу позитиву (на свою політичну силу у зв’язку із рішеннями, які принесли користь людям) та негативу (негативні наслідки рішень пов’язувалися із владою)
Були і спірні та відверто брехливі меседжі:
Також у січні-лютому Юрій Бойко активно використовував релігійні мотиви для просування свого іміджу миротворця. Наприклад, під час візиту до Дніпра 20 лютого Юрія Бойка показали у православному храмі під час панахиди за тими, хто загинув під час війни.
Отже протягом січня-лютого Юрій Бойко послідовно поширював тези, викладені у виборчій програмі. Водночас у своїй комунікації Бойко не наважився вийти за жорсткі партійні рамки й не пояснював, як саме він збирається втілювати плани із досягнення миру. Практично не порушувалися питання повоєнного відновлення Донбасу та розвитку підконтрольних територій. Замість цього Бойко активно атакував владу, переважно за допомогою прийомів навішування ярликів, доконаних фактів, відвертої брехні та маніпулювання почуттями православних вірян. Основними рупорами Бойка були телеканали «Інтер» та NewsOne.
Євген Мураєв (відсутній у листопадовому опитуванні на Донбасі; у грудні 2018-го рейтинг на сході – 8 %)
У своїй програмі Євген Мураєв пропонує вирішити проблему війни та миру на «трьох рівнях». По-перше, припинення війни він бачить через проведення прямих переговорів та виконання Україною мінських угод, відновлення всіх економічних та соціальних зв’язків із окупованими територіями.
По-друге, Мураєв виступає за прийняття рішення про нейтральність і позаблоковість на всеукраїнському референдумі та внесення таких змін у Конституцію.
По-третє, Мураєв бере на себе відповідальність за «припинення культурної війни всередині України і відновлення порушеного політичного балансу між західними регіонами і південним сходом» шляхом «викорінення мови ненависті, витіснення умов і протиріч, які привели до протистояння».
Окрім того Мураєв готовий поширити особливий статус на всю територію Донбасу та надати його всім регіонам України. При цьому на місцевих референдумах громадянам буде надано право визначати, «які ставити пам'ятники, як називати вулиці і якою мовою спілкуватися».
Однак центральні телеканали обходили увагою Євгена Мураєва, його ж телеканал «Наш» не входить до виборки каналів, за якими ми робили дослідження. Тому нам довелося самостійно шукати, як саме кандидат комунікував із Донбасом. На жаль, на підставі знайденої інформації доводиться констатувати, що Мураєв не надто переймався поясненням, як саме він збирається втілювати «трирівневу» стратегію досягнення миру. Лише наприкінці лютого Мураєв, використовуючи як інфопривід поїздку в Донецьку область на лінію розмежування, звернув увагу на економічний занепад та проблеми людей, які проживають поблизу фронту.
У цілому в січні-лютому Мураєв у своїй риториці поєднував меседжі, які до нього протягом 2016-2018 років уже озвучували інші політики – кандидати у президенти та президент РФ:
Також Мураєв активно захищається від нападів з боку «Опозиційної платформи» та висміює Віктора Медведчука й Вадима Рабіновича.
Отже, Євгеній Мураєв у боротьбі за голоси мешканців Донбасу змагається одразу на два фронти: проти нинішнього президента і проти своїх колишніх колег по парламентській фракції «Опозиційний блок». Ця боротьба може пояснювати радикальнішу риторику, в якій кандидат намагається поєднати тези російської пропаганди і критики, яка лунає на адресу влади від проєвропейської опозиції. Утім, виглядає так, ніби головний акцент кампанії Мураєва – це соціальний популізм та експлуатація почуття несправедливості, яке поширене на Донбасі.
Олександр Вілкул (відсутній у листопадовому опитуванні на Донбасі, у грудні 2018 року рейтинг на сході – 5 %)
У своїй програмі кандидат узяв чітке зобов’язання: «зупинити війну за 100 днів». При цьому його пропозиція поєднує елементи плану Порошенка щодо «миротворчого контингенту» та Юрія Бойка щодо виконання Мінських домовленостей та «нейтрального статусу». Як бачимо, Вілкул змагається за голоси людей, які розглядають Росію як сторону конфлікту та водночас покладають відповідальність за війну на українську владу.
Програма Вілкула включає спеціальні пропозиції щодо відбудови Донбасу, повернення вимушених переселенців додому як із залученням міжнародних донорів, так і за рахунок більш «справедливого» перерозподілу державних доходів на користь регіону: «у громадах залишаються 100% податку на прибуток фізичних осіб і екологічного податку, рентних платежів та акцизних зборів». Як і Бойко та Мураєв, Вілкул пропонує «автономію регіонів у гуманітарній, культурній і мовній політиці»
У січні-грудні, порівняно з Бойком та Мураєвим, Вілкул намагався не просто повторювати одні й ті ж загальні фрази, а й розвивати й деталізувати окремі програмні виборчі обіцянки.
Зокрема, Вілкул у лютому вже скоригував строк досягнення миру в більш «реалістичному» напрямку. Тепер замість «ста днів» кандидат говорить про «шість – вісім місяців», тобто 180–240 днів.
У рамках кампанії Вілкул намагався не лише говорити, а й демонструвати певні дії як законодавець. Зокрема, два місяці він нагадував своїм потенційним виборцям про авторство «законопроекту про зняття блокади Донбасу». Щоправда, в даному разі Вілкул дещо дезінформував аудиторію. Насправді це проект постанови – політичного документа, який не має наслідків для органів виконавчої влади і який є лише зверненням до Президента України переглянути рішення РНБОУ щодо припинення транспортного сполучення.
Порівняно з іншими кандидатами Вілкул не боїться порушувати тему повернення Криму, щоправда, у своєрідний спосіб, що передбачає зняття всіх обмежень для стосунків з окупованими територіями: відновлення залізничного сполучення, поновлення водопостачання та «усіх економічних відносин з Кримом».
Водночас кілька разів у січні та лютому Вілкул запозичував окремі меседжі у свого колишнього колеги і суперника Юрія Бойка. Зокрема, 5 січня через кілька днів після заяв Бойка про необхідність переговорів з Росією та США Вілкул повторює той самий меседж. Також Вілкул услід за Бойком виступив за нормалізацію відносин з Росією заради налагодження економічного розвитку. Таким чином, кандидат намагається перехопити «економічні аргументи» на користь миру з Росією у свого колишнього колеги Юрія Бойка.
На відміну від Бойка та Мураєва, Олександр Вілкул регулярно відвідував Донбас, у тому числі прифронтові його райони (Авдіївка, Маріуполь, Чермалик). Під час усіх поїздок кандидат активно агітував за свою політичну силу, зокрема рекламував законодавчу діяльність «Опозиційного блоку» (від «Опоблоку» до Верховної Ради подали понад 20 законопроектів для захисту прав переселенців і людей, які живуть у зоні бойових дій, ICTV) та привчав потенційних виборців до нової назви партії – «Миру та розвитку».
Основні меседжі кандидата, які були розраховані на відгук мешканців Донбасу:
Загальний висновок: Вілкул активно боровся за свого виборця, пропонуючи як оригінальні ідеї, так і запозичуючи найбільш привабливі меседжі своїх конкурентів, насамперед Юрія Бойка (про економічні стосунки з Росією та нейтральний статус). Важливим завданням Вілкула була й агітація за нову «обкладинку» колишніх регіоналів – Партії миру і розвитку, яка очікувано буде боротися за голоси мешканців Донбасу на парламентських виборах восени цього року. Варто зазначити, що в цей період найбільш дружніми до Вілкула виявилися телеканали ТРК «Україна», ICTV та СТБ.
Суперники в боротьбі за «розлючених українців»
Володимир Зеленський (рейтинг у листопаді 2018 на Донбасі 6 %, на сході у грудні 2018 – 7 %)
У програмі цього кандидата Донбас згадується опосередковано. Зеленський обіцяє «поставити питання» перед ЄС і державами, які підписали Будапештський меморандум щодо підтримки України «у прагненні завершити війну, повернути тимчасово окуповані території і змусити агресора відшкодувати завдані збитки». Також кандидат озвучує тези, популярні на Донбасі: «гідне пенсійне забезпечення», «капітальний ремонт інфраструктури».
Одразу зазначимо, кампанія Зеленського суттєво відрізняється від решти умовно «проєвропейських» опозиціонерів та популістів. Переважає непряма реклама і тролінг опонентів. Кандидат щосили уникає прямих відповідей на актуальні питання й віддає перевагу афоризмам (приколам).
Проте в деяких рідкісних випадках помітно, що Зеленський намагається поєднати елементи риторики проєвропейських та проросійських політиків. Зокрема, він каже про те, що «Рух до Європи, до НАТО – це направлення, обране вже народом України, обрано кожним українцем, але вступ до НАТО, що ми пишемо в нашій програмі, тільки через референдум, тому що кожен українець за це має нести відповідальність» (14 лютого ТК 24; 27 лютого ТК «1+1»).
Теж саме можна було почути і під час «Права на владу» 28 лютого на «1+1». Це було поєднання риторики Бойка й Вілкула про переговори з Росією та Порошенка і Гриценка про неможливість торгівлі людьми і територіями: «Что касается Донбасса – это важнейшие вопросы для Украины. Цель – сохранить жизни людей. Важно прекратить огонь, и это только переговоры. У нас есть Минские договоренности, они не работают. Мы должны подключить Великобританию, США... Мы не сможем избежать переговоров между Россией и Украиной, но мы не торгуем нашими людьми, мы не торгуем и территориями».
Олег Ляшко (рейтинг у листопаді на Донбасі 4 %, на сході у грудні 2018-го – 6 %)
На відміну від інших кандидатів, Олег Ляшко ставить на перше місце соціально-економічні питання, які турбують мешканців Донбасу. У притаманній для нього стилістиці кандидат звертається до почуттів потенційних виборців. «Занурювався під землю в шахту, щоб дізнатися справжню ціну вугілля», – ось так Ляшко намагається переконати своїх прихильників у тому, що знає, як захищати їхні інтереси. Також навмисно чи ні, але Ляшко частково запозичив мотиви президентської кампанії Віктора Януковича 2004 року: у своїй програмі лідер Радикальної партії розповідає про «важке дитинство» і про те, як «на літо я їздив до родичів на Луганщину, там навчився пасти корів і телят, за що отримував перші гроші». Як і Янукович у 2004-му, Ляшко позиціює себе успішною людиною з низів: «Все, що я маю – всього добився сам».
Обіцянки «відновити промисловість та розгорнути загальнонаціональне будівництво», «підняти соціальні стандарти», «знизити ціну на газ та комунальні тарифи до справедливого рівня», «повернути престиж шахтарській праці» відображають найбільш важливі питання, які об’єднують громадян, що проживають у різних регіонах країни. Акцент на економіці та промисловості може знайти особливий відгук на Донбасі.
На відміну від Зеленського чи Тимошенко, Олег Ляшко бере на себе відповідальність за «перемогу на війні». Проте обіцяє здобути «перемогу» шляхом, який може знайти відгук саме серед мешканців Донбасу: «Перемогти у війні ми зможемо лише тоді, коли матимемо сильну економіку». На додаток Ляшко звертається до виборців, які налаштовані націоналістично і які ще мають ностальгію за СРСР «ми маємо повне право заявляти про відновлення статусу ядерної держави». Водночас у програмі Ляшка є положення, які не сподобаються більшості мешканців Донбасу, наприклад «ми вимагаємо прямої військової угоди з США».
У січні-лютому Олег Ляшко, подібно до Юрія Бойка, методично повторює тези своєї виборчої програми, коли йдеться про Донбас та про російську агресію:
Проте, за нашими спостереженнями, для Ляшка важливішими меседжами до всіх потенційних виборців є тези про скасування медичної реформи та захист українського виробника. Лідер Радикальної партії не збирається змагатися там, де основні аргументи розібрані опонентами. Отже, за допомогою популістської критики реформ, апеляції до іміджу «свого хлопця» і водночас «господарника» Ляшко прагне завоювати прихильність виборців на Донбасі. Додатково він позиціює себе новим політиком, який незалежний від «олігархів», ігноруючи закиди щодо стосунків із оточенням Януковича та Порошенка.
Анатолій Гриценко (рейтинг у листопаді на Донбасі 3 %, на сході у грудні 2018-го – 3 %)
Програма Анатолія Гриценка дуже подібна на програму Володимира Зеленського у частині, що стосується конфлікту на Донбасі.
Як і художній керівник «95-го кварталу», екс-міністр оборони просто обіцяє повернути окуповані території протягом одного президентського строку «дипломатичними, воєнними, економічними, санкційними засобами спільно із зарубіжними партнерами».
Так само як і Ляшко, Гриценко просто обіцяє підвищити «пенсії до економічно обґрунтованого рівня», тоді як «середня зарплата в Україні буде понад 700 євро», а «руйнація корупційних схем у фармацевтиці дозволить зменшити вдвічі вартість ліків».
Також, подібно до Мураєва, Гриценко проти «штучного поділу країни на схід і захід» і як Мураєв звинувачує нинішнього президента у «заробітку на крові». Треба визнати, всі ці тези позитивно сприймаються на Донбасі, тож екс-міністр оборони може розраховувати на певну прихильність громадян цього регіону.
В ефірах національних телеканалів Гриценко волів утримуватися від обговорення теми майбутнього Донбасу, віддаючи перевагу звинуваченням нинішнього президента в особистій вигоді від продовження війни й «торгівлі на крові».
У січні Гриценко зробив низку заяв, які поставили під сумнів його обіцянки повернути окуповані території за 5 років.
21 січня в ефірі «Свободи слова» на ICTV Анатолій Гриценко визнав, що «для вирішення всіх проблем може знадобитися більше часу, зокрема, для розмінування територій. Щоб загоїти психологічні травми, завдані війною, треба не менше 15 років» (22 січня ICTV).
Інші важливі меседжі, висловлені в «Свободі слова»:
24 січня, виступаючи в Давосі, кандидат сказав, що Україна «підняттям економіки покаже, в тому числі в ОРДЛО, як можна жити по-іншому. І зробити так, щоб лінія розмежування була по суті своєї такою, як лінія між Північною та Південною Кореєю» (24 січня ТК ICTV). Таким чином, виглядає так, ніби Гриценко сам сумнівається в тому, чи можливо швидко повернути окуповані території, та покладається більше на відновлення суверенітету внаслідок прагнення самих громадян повернутися в Україну, яка розвивається швидше.
Отже, в підсумку можна стверджувати, що Анатолій Гриценко змагається за голоси лише тих мешканців Донбасу, які підтримують жорсткий курс щодо Росії та ізоляції окупованих територій. Варто зауважити, що такі ж позиції підтримує й Андрій Садовий, який зняв свою кандидатуру на користь Гриценка. Проте частка таких виборців на Донбасі не перевищує 25–30 %, і вони вже всі поділені, в тому числі між кандидатами, які станом на початок березня мали кращі електоральні позиції в регіоні.
Юлія Тимошенко (рейтинг на Донбасі в листопаді 8%, на сході у грудні – 14 %)
Почнемо з того, що програма Юлії Тимошенко, яка торкається важливих для мешканців Донбасу питань, виглядає найбільш продуманою та структурованою з-поміж решти кандидатів. Лідерка «Батьківщини» так само говорить про шляхи досягнення «європейської заробітної плати», «справедливих пенсій і тарифів», та «доступної медицини». Все це є дуже важливими положеннями для мешканців Донбасу, і пропозиції Тимошенко є не гаслами, а містять конкретні норми і механізми їх втілення.
Натомість у частині «війни та миру» Тимошенко бракує такої ж переконливості та оригінальності. Вона пропонує шляхом дипломатії «йти у наступ і домагатися колективних заходів з примусу агресора до миру і повернення Криму та Донбасу» та «відновлення миру відповідно до Будапештського Меморандуму». Але це по суті лише повторення тези Порошенка про «військово-дипломатичний шлях» досягнення миру і повернення окупованих територій.
Програма Тимошенко ще менш конкретна в частині «реінтеграції та відбудови звільнених від окупації територій». Виявляється, що у неї є «українська програма реінтеграції Криму і Донбасу», завдання якої – «зруйнувати стіну страху, нерозуміння і ненависті, яка штучно зводиться між Україною і окупованими територіями. Головне завдання цієї програми – вивести мільйони людей зі стану стресу». У даному разі не зовсім зрозуміло, що має на увазі кандидат у президенти: чи йдеться про спеціальну психологічну допомогу, чи про ширше поняття «стресу» як життєвої ситуації, пов’язаної зі втратами внаслідок війни та економічної й світоглядної кризи серед мешканців Донбасу.
У січні-лютому Тимошенко не розповіла нічого нового, повторюючи в різний спосіб положення програми.
Зокрема, 7 лютого, у ток-шоу «Право на владу» на ТК «1+1», Тимошенко лише коротко торкнулася теми Донбасу:
Одразу після подачі документів до ЦВК і початку регіонального туру Тимошенко обіцяє розпочати новий переговорний процес і повернути Крим і Донбас (23 січня СТБ і ICTV; 4 лютого ТК ICTV; 6 лютого, СТБ).
12 лютого, перебуваючи на Тернопільщині, Юлія Тимошенко звинуватила президента Порошенка в тому, що його згода на переговори у Мінському форматі призвела до «затягування часу по сценарію Путіна». Окрім того, Тимошенко знову помістила згадку про припинення війни на Донбасі в один контекст із окупованим Кримом: «Ця війна зруйнувала не тільки частину наших територій, не тільки окупували Крим і Донбас, вони отруюють наше життя, вони вбивають наших українців, вони виганяють з окупованих територій наших громадян, їхати і шукати собі десь притулку. Повернути мир, повернути Крим і Донбас» (12 лютого СТБ). Звісно і там, і там Росія відіграє ключову роль, проте мешканці Донбасу більше схильні розглядати свою ситуацію з іншої точки зору, ніж події в Криму.
Ті самі меседжі Тимошенко озвучила і перебуваючи на Галичині, в Дрогобичі та в Києві: «Нам потрібно не лише повернути окуповані території Криму та Донбасу, – заявила Юлія Тимошенко, – а й притягнути Росію як державу-окупанта до відповідальності, відшкодувати збитки, яких зазнали наші громадяни. Головне ж, наголосила лідер "Батьківщини", це єдність між громадянами. Мешканці Криму і окупованих районів Донбасу, які відчувають себе українцями, мають знати, що рідна країна про них пам'ятає і кожного дня працює на тим, щоб наблизити їхнє звільнення» (9 лютого ТК ICTV; 12 лютого, РК «Люкс ФМ»)
14 лютого глядачі 24-го каналу могли почути від неї слова про можливість започаткування нового формату переговорів, який працюватиме паралельно з Мінським процесом. «Потрібно негайно, паралельно з Мінським процесом, розпочати ініціювання створення нового формату переговорного на найвищому рівні. Це формат Будапештського меморандуму». Проте Тимошенко в даному разі могла просто помилитися, оскільки мінський формат не передбачає участі західних держав, на відміну від «нормандського».
25 лютого на «Свободі слова» ТК ICTV її меседжі були такі (зазначимо, що через десять днів Тимошенко вже не згадує про важливість мінського формату):
Отже, можна стверджувати, що Юлія Тимошенко перетворила тему війни та миру на Донбасі на ще один пункту звинувачень на адресу президента і свого головного суперника Петра Порошенка. Проте змістовно, окрім посилання на декларативний Будапештський меморандум, Тимошенко не запропонувала нічого нового, запозичуючи тези свого конкурента.
Більш того, агітуючи в західних та центральних областях, Тимошенко постійно згадувала Донбас у парі з окупованими Кримом. Це може бути як свідома політична позиція, так і спроба застрахувати себе в майбутньому, стверджуючи, що звільнення Донбасу можливо лише в той самий час, що і звільнення Криму. З точки зору комунікації варто зазначити, що у січні-лютому за популярністю на каналах СТБ і ICTV з нею могли конкурувати лише Петро Порошенко та Олександр Вілкул.
Петро Порошенко (рейтинг на Донбасі у листопаді 5 %, у грудні 2018 на сході – 6 %). Водночас, за даними опитування на Донбасі, 12 % громадян пов’язують саме з президентом Порошенком шанси на відновлення миру.
Президентська програма, на відміну від документів його суперників, – набір загальних і переважно формальних тез: «Мир – це повне відновлення територіальної цілісності, суверенітету і незалежності України. Мир – це беззаперечне визнання Москвою нашого права йти своїм шляхом» і т.д. Набаго більше значення і змісту Порошенко надає демонстрації своїх досягень із точки зору змінення армії та стримування російської агресії. Це вочевидь його сильна сторона, яку він активно використав і в програмі, й у виборчій агітації.
Справа в тому, що тези про «політико-дипломатичний шлях» повернення окупованих територій Донецької та Луганської областей, про «інструмент санкцій та механізм міжнародної місії ООН на всій території окупованого Донбасу», про «відповідальність країни-окупанта» і «повернення додому всіх наших громадян, які стали заручниками російського агресора» Порошенко активно виголошував протягом останніх двох років. З цієї точки зору він також перебуває в сильній позиції, оскільки його головні опоненти змушені повторювати в різний спосіб його ж тези. Все, що лишається робити Порошенку, це нагадувати виборцям, що він не лише ініціатор політики стосовно Донбасу, а й людина, яка може назвати успіхи своїми, якими б вони не були.
Ще одна перевага Президента: він постійно в темі Донбасу згадує громадян на окупованих територіях. Проте це переважно повідомлення його прес-служби, які більше поширюються в інтернеті, а не на телебаченні. Така тактика може бути виправдана, зважаючи на те, що українські телеканали досі не мовлять на окупованих територіях. Важливі ці згадки і для мешканців Донбасу, серед яких, за даними опитуванням ДІФ, 54 % мають родичів і близьких друзів на окупованих територіях.
Також своєю войовничою риторикою, нагадуванням про готовність РФ до нового наступу проти України він здатен привернути до себе прихильників силового варіанту звільнення окупованих територій. З іншого боку, Порошенко нагадує, що саме він став ініціатором звернення до ООН щодо запровадження миротворчого контингенту на Донбасі.
Спираючись на свій авторитет і досвід президенства, як це було помітно 24 січня в інтерв’ю ТРК «Україна» та 4 лютого під час «Свободи слова» на ICTV, Порошенка активно критикує та спростовує будь-які інші плани опонентів «домовитися з Путіним», непрямо атакуючи Зеленського за намір повернути Україну в «російське ярмо»:
«Петро Порошенко: 49 кандидатів вважають, що саме вони є кандидати. Абсолютна більшість з них декларують за те, що вони знають, де мир. Ось треба пройти, тут за рогом, якщо треба стати на коліна, попросити, і там сидить мир.
Я хочу вас розчарувати. Там, за рогом, особливо коли ви на колінах, стоїть Путін і чекає вас. І коли кажуть, так давайте ми в нього візьмемо, що він хоче і вийдемо на референдум. Так візьміть. Він про це чотири роки говорить, якщо ви це не чуєте. Йому не потрібен Крим, йому не потрібен Донбас.
Йому потрібна вся Україна - повернення в російське ярмо. Йому потрібна ліквідація нашої церкви, йому потрібна федералізація України для того, щоби в Москві вирішували куди йти Україні і українській державі, українському народу. Виходьте з тим на референдум, спитайте. Тільки вас чекає розчарування: українці, як вільний народ, ніколи цього не приймуть».
Поглянемо, які були основні меседжі президента у січні-лютому (в тому числі, 24 січня в інтерв’ю ТРК «Україна» та 4 лютого під час «Свободи слова» на ICTV):
Отже, стисло підсумовуючи, огляд комунікації найбільш рейтингових кандидатів у президенти з мешканцями Донбасу і про Донбас, можемо зробити такі висновки:
