Відповідають: Володимир Малинкович, Сергій Джердж, Микола Княжицький, Олена Зварич.

Володимир Малинкович, політолог:

– Я не думаю, что вопрос стоит таким образом. «Відродження» – негосударственная организация, а у Сороса весьма спорная репутация, в том числе и в западном мире. Критика Сороса идет во многих странах, и в европейских тоже. Думаю, что особой реакции не будет, и ситуация от этого для Украины никак не изменится.

А вот этот скандал, когда его облили некой жидкостью, – это хамство со стороны команды, получившей указания, видимо, от провластных сил. Поскольку мы знаем, что Корчинский – лидер организации «Братство» – бесконечно занимается тем, что мочит по телевидению оппозицию. Это, безусловно, хамство. А вот отношения Медведчука–Сороса вряд ли станут серьезным фактором за границей. Повторюсь, Сороса не очень любят даже те, кто критикует Кучму.

А хамство, думаю, – это наша внутренняя проблема, и она, на мой взгляд, гораздо важнее. Непонятно, почему общественность молчит по поводу того, что на канале «1+1» продолжается это безобразие под названием «Проте». Мне как-то предложил «1+1» поучаствовать в одной из программ, и я отказался, потому что считаю неприличным выступать на телекомпании, где есть такая программа. И если бы наши авторитетные интеллигентные люди дружно отказались участвовать в программах «1+1», то, думаю, Роднянский бы забеспокоился. Для этого не надо Сороса. Но они в программах по-прежнему участвуют. Знаю, что только Микола Рябчук из-за этого отказался. То есть, нам надо самим решать свои проблемы. Ведь если человек хулиганит, гордится тем, что он убивал где-то там людей, угрожает всевозможными уличными беспорядками и в то же время обслуживает самым грубейшим образом, абсолютно беспардонно, партию власти, – то тут дело не в Соросе. Это – дело украинской общественности и, прежде всего, украинской интеллигенции. Ведь не только с Соросом, с нами ведь тоже ведут себя по-хамски.

Сергій Джердж, ВГО „Демократична дія”:

– На мою думку, кампанія, інспірована проти Джорджа Сороса, додасть впевненості відповідним комісіям Ради Європи в тому, що вони були праві, коли розглядали питання прав та свобод в Україні та ставили під сумнів твердість демократичних принципів у країні, особливо на відстані від столиці.

Микола Княжицький, керівник групи "Медіадім":

– Я думаю, що лише частина влади організовувала кампанію. Давайте подивимося об'єктивно і на дії влади, і на дії Сороса. По-перше, Сороса критикували канали, які контролюються тільки СДПУ(о). Канали, що є близькими до Віктора Пінчука, – навпаки, не лише не критикували його, а й запросили в ефір. Сам Віктор Пінчук запропонував Соросу стати партнером у фінансуванні деяких проектів. Отже, ми ще раз переконуємося, що влада в Україні не однорідна і представляє різні угрупування, які по-різному ставляться до Сороса.

Сорос зустрічався з Кучмою. Крім того, об'єктивно кажучи, стосунки Сороса з Кучмою сьогодні набагато кращі, ніж стосунки Сороса з Бушем. Сорос і справді оголосив Бушу війну, а американські мас-медіа організовують проти Сороса кампанії, набагато жорсткіші від тих, які здійснюють есдеки.

Так, наприклад, Крістен Айверсон, голова Національного комітету республіканської партії, в інтерв'ю журналу "Fortune" каже, що Джордж Сорос придбав демократичну партію за 10 млн. доларів. Тому ця партія залежить від маленької групи багатих людей з власними дрібними інтересами. Сорос і справді не ангел. Тому ми, як виховані люди, можемо засуджувати людей Корчинського, але також повинні розуміти, що есдеки використовують Корчинського, коли це їм потрібно, але він часом діє і як незалежний радикальний політик. Багато європейців погодяться із діями Корчинського, погодяться також багато американців. Американці зараз вважають, що Сорос, критикуючи Буша, підтримує світовий тероризм.

У міжнародній політиці, як і в міжнародному бізнесі, дії Сороса вкрай суперечливі. Він дійсно є відомим спекулянтом, який маніпулює урядами багатьох країн. Він підтримував сербського лідера Коштуніцу, якого, скоріше, можна назвати націоналістом, аніж демократом, і який продовжує утримувати Сербію в ізоляції і від європейських структур, і від гідного рівня життя. Сорос виступав проти Шеварднадзе, який, напевно, не був диктатором і внесок якого у демократизацію Східної Європи є просто неоціненим.

Разом з тим, допомога Сороса українським науковцям, митцям, громадським лідерам, дійсно, є неоціненною. Більшість якісно виданих серйозних україномовних книжок і перекладів підготовлено на гроші Сороса. Сорос справді допомагає культурі національних меншин, підтримує безліч навчальних програм для школярів, наукові візити нашої молоді в інші країни. Тому представляти Сороса і як святого месію, що вирішив у нас тут врятувати демократію, і як чорта, якого послав міжнародний імперіалізм, було б вкрай неправильно.

Саме тому антисоросівську кампанію у мас-медіа я засуджую, як будь-яку пропагандистську кампанію. Наші журналісти уже давно перетворилися на пропагандистів, на яких би каналах вони не працювали, оскільки власникам і контролерам каналів подобається саме така позиція. Будь-яка пропаганда вбиває традиції об'єктивних поглядів у журналістиці.

Олена Зварич, заступник головного редактора газети „Україна молода”:

– Після того, як у Києві Сороса ні за що ні про що обливали майонезом і – особливо дошкульна новинка в антиглобалістських акціях – канцелярським клеєм, світ, гадаю, з більшою цікавістю придивиться до України. Це країна мистецьких перформенсів, позбавлених політичного сенсу, – напевно, подумає світ. Адже навіщо, здавалося б, "братчикам" Корчинського – відомим у нас "яйцезакидувачам на замовлення" – затюкувати Сороса, заливати йому клеєм очі, якщо ці картинки не потрапляють до випусків новин трьох провідних вітчизняних телеканалів – УТ-1, „1+1”, "Інтера"? Чи автори "темників" суціль заплуталися і не знають, що робити зі спровокованою ними новиною, а чи Корчинський витрачає зарплатню винятково на яйця...

Поза жартами, думаю, так званий цивілізований світ подивиться на Україну з тривожним інтересом. Візит Сороса завершиться начебто полюбовно, принаймні Президент Кучма філантропа-мільярдера прийняв без матюків, Фонд Сороса з держави не видворили і від гуманітарно-грошових вливань не відмовилися. Світ, напевно, констатує відтак, що Україна – ще не Білорусь, але певна ідіосинкразія до Заходу в ній уже присутня.

Володимир Грановські, генеральний директор компанії AHT Consulting:

- Некорректность сравнения – это первое, что обращает на себя внимание при анализе кампании, инициированной против Джорджа Сороса. Фактически все комментарии представителей украинской власти исходят из того, что Сорос чуть ли не единолично может определять внутреннюю и внешнюю политику отдельных стран мира (в данном случае Украины и Грузии). Но при всем величии и международной известности этого финансиста такие утверждения являются ничем иным как переоценкой роли отдельной личности в истории и недооценкой национальной элитой своих реальных возможностей. Другими словами, Администрация Президента в лице подконтрольных СМИ фактически утверждает, что национальная элита не защищена и настолько слаба организационно, что даже один человек в состоянии осуществить системные трансформации в стране, вопреки государственной политике и экономическим интересам основных корпораций. Я предполагаю, что такая демонизация Сороса является достаточно слабым ходом. С технологической точки зрения, проводимая кампания является изделием одноразового использования и несет в себе информации о власти больше, чем о самом Соросе. Если Сорос или кто-либо сродни ему может менять власть в нашей стране, используя такие простые методы, то возникает вопрос о служебном соответствии той ветви власти, которая отвечает за безопасность в стране, и в целом всей системы власти. Что же касается его деятельности в Украине, то сегодня вряд ли кто-либо из олигархов вправе сказать/показать/доказать, что потратил хотя бы небольшую часть своих личных денег на поддержку украинских ученых, учителей, художников, т.е. всех тех, кому особенно тяжело выживать и кормить свои семьи в условиях приватизационного психоза, в котором находится большая часть национальной элиты.

Если говорить о кампании против Джорджа Сороса и ее косвенном влиянии на репутацию Украины как страны, то я хотел бы отметить, что политический климат в Украине настолько негативен, что к нему нельзя уже ничего ни добавить, ни убавить. Наша компания более 6 лет занимается политическим консультированием, и за все это время наши зарубежные коллеги выражали приблизительно одинаковую – негативную – точку зрения на процессы, происходящие в стране. В то же время национальная элита находится в особом психологическом состоянии, которое я бы назвал приватизационным синдромом. Иными словами, пока еще сохранилось хотя бы одно более-менее приличное предприятие в собственности государства, они не могут поднять голову и будут вести себя как тот ослик, который “идет за морковкой и одновременно качает воду для полей”, мечтая стать собственником очередного предприятия. С точки зрения личной стратегии обогащения это, вне всякого сомнения, единственно правильная стратегия. Ведь гораздо заманчивей разбогатеть в результате одной сделки, чем в следовании за “американской мечтой” отдавать годы (если не всю жизнь) на постепенное увеличение своего богатства. Сегодня не экономические процессы формируют элиту, а способность и возможность страны участвовать в формировании и удержании региональной системы безопасности в самом широком смысле этого слова. Россия – хороший этому пример, хотя и малопонятный для большинства представителей национальной элиты. Как мне видится сегодня, основные группы влияния на Президента больше озабочены своим личным имиджем и репутацией, а не положительным имиджем страны. Более того, именно негативный образ страны сдерживает инвестиции и дает дополнительный временной лаг для присвоения оставшихся государственных предприятий. И я подозреваю, что пока Президент озадачен конституционной реформой, его ближайшее окружение находится на финишной прямой Великой Приватизации, и сама конституционная реформа – это всего лишь дополнительная временная возможность для осуществления этих планов. Негативный образ Украины является необходимым элементом стратегии выживания для всех без исключения политических сил – оппозиция на этом выстраивает свою политическую кампанию, а провластные группы за счет негативного имиджа получают конкурентные преимущества, отбивая у инвесторов желание участвовать в приватизации или строительстве новых заводов. И, конечно же, в период этой избирательной кампании инвестиций в негативный имидж будет больше, чем самих прямых иностранных инвестиций.

Также важно отметить, что отечественные СМИ склонны рассматривать Джорджа Сороса как агента иностранного влияния на Украину, но “забывают” о его возможности влиять на западную аудиторию. Поэтому, например, можно только догадываться к каким выводам приведет Сороса его “приключения” в Украине и так “случайно” совпавшая с его приездом акция “Нашей Украины” по пикетированию Правительства Януковича. Джордж Сорос получил возможность непосредственно наблюдать за недовольством народных масс и поведением крымских властей и завхозов, которые препятствовали проведению рядовой конференции. Я уверен, что сейчас вопрос об “имидже” Украины катастрофически неинтересен и неактуален. Более интересный, с технологической точки зрения, вопрос – это вопрос о содержании сигналов, которые посылают противоборствующие силы – власть и оппозиция. Ибо репутация и тех, и других не вызывает доверия у информированных людей как в Украине, так и на Западе. И вопрос, который кажется мне более интересным, звучит так: кампания против Сороса – это знак Силы или знак наступающей Слабости?

Пусть на эти вопросы отвечают ответственные за содержание таких сигналов люди.

Сергій Кисельов, завідувач кафедри політології НаУКМА:

На мою думку, серйозних змін щодо іміджу України у зв'язку із зазначеними

подіями чекати не слід. Для цього є декілька підстав. Перше. Дуже важко

вважати дії п. Корчинського і Ко інспированими владою. Принаймні, я не бачу

для цього підстав. Друге. Виступ підконтрольних засобів мас медіа - це

зовсім не тотожнє заяві глави адміністрації Президента України. Третє, всі

ці події важко узгодити із заявуами першої особи держави, за якою ж,

звичайно, залишається останнє слово. І, останнє. Погіршення іміджу України

було б можливе, в даному випадку, лише внаслідок певних дій з боку самого

Дж. Сороса, який є надто дипломатичною й політичною особистістю, щоб одразу

реалізовувати "план помсти", принаймні про це свідчіть його заява про те, що

Президент України не несе відповідальності за події, які з ним відбулися.

Врешті-решт, кидання тортів в Б. Гейтса і в інших впливових осіб не

погіршіло імідж Нідерландів. не слід також забувати, що Дж. Сорос,

незважаючі на те, що він є дійсно дуже впливовою і поважною особою, зокрема

у перехідних суспільствах, що частково їм фінансуються, все ж таки є

приватною особою. Отже, в політичному аспекті імідж України чи навряд

виглядає гірше, ніж до визиту фінансиста. Що ж стосується зміни

інвестиційного клімата, то він може лише не покращуватись, тобто залишатися

константним.