Відповідають: Дмитро Корчинський, Олексій Мустафін, Сергій Шолох, Марина Стойко, Микола Семена, Микола Дяченко, Надія Федосєєва, Олександр Бутенко, Олександр Мартиненко, Світлана Хитрова.

Дмитро Корчинський – співробітник газети „Братство”, ведучий телепрограми „Подвійний доказ” (“1+1”):

– Щоб зробити журналістську кар'єру в Україні, потрібно бути:

а) родичем великого начальства;

б) коханкою великого начальства;

в) мати хист, позаяк яскравих людей мало на українському телебаченні і в пресі.

Олексій Мустафін, шеф-редактор інформаційно-аналітичної служби телеканалу "Інтер", автор і ведучий програми "Післязавтра":

– Усе залежить від того, що розуміти під професійною кар'єрою журналіста.

Якщо йдеться про можливості професійної самореалізації – треба мати талант і дуже багато працювати, перш за все над собою (за моїми спостереженнями – на 10% таланту потрібні 90% праці).

Якщо про працевлаштування – виграє той, хто має родичів або знайомих, які вже влаштовані у медіа-сфері (майже безвідмовно працює "зв'язка" батько-син).

Якщо про отримання звань і нагород – необхідно їхати до "гарячої точки" і трохи поризикувати життям або домогтися, щоб записали до "президентського пула" (як варіант – "прем'єрського", "спікерського" або ж пула одного з лідерів опозиції, що має таку-сяку можливість отримати врешті-решт якусь із високих посад) – нагороди прийдуть автоматично.

Якщо про визнання з боку так званих "журналістських організацій" – мати якнайменше таланту (це стимулює, коли пишеш статті, в яких обливаєш брудом інших журналістів), тусуватися у відповідних місцях ("ваши кудри примелькаются" і вас майже автоматично сприйматимуть як журналіста), вміло імітувати "боротьбу за свободу слова" (тих, хто за неї бореться щиро, дуже мало).

Є ще один спосіб, але він трохи складний – записатися до "президентського пула" (як варіант -"прем'єрського", "спікерського" або ж пула одного з лідерів опозиції, що має таку-сяку можливість отримати врешті решт якусь із високих посад), отримати нагороду, а потім перейти на інший бік барикад (здавати нагороди не обов'язково) – там вас уже чекатимуть із розпростертими обіймами.

Сергій Шолох, генеральний директор радіо “Континент”:

– Для того, щоб відповісти коректно, треба визначити, що таке кар‘єра журналіста...

Якщо брати за основу високі стандарти журналістики, то навряд чи в нинішній українській реальності можна розраховувати на швидкий успіх, хоча, якщо вистачить сил та мужності – в майбутній Україні буде попит саме на тих, хто не схибив... Мушу додати – і дожив. Георгій Гонгадзе зробив кар‘єру... не доведи Господи комусь іще піти його шляхом.

У той же час ми бачимо багато наших колег, котрі швидко стали відомими, мають великі гонорари, але чи сплять спокійно – це знають тільки вони. З кожним кроком України до європейський стандартів їхня кар‘єра падатиме. Їх час закінчується, вони це відчувають і, забувши про те, хто вони є, намагаються будь-що зберегти статус кво.

Зробити чесну кар‘єру журналісту сьогодні дуже важко. Треба тверезо оцінити свої сили і або змінити професію, або триматись до кінця. Якщо журналіст професійно і чесно працює, рано чи пізно його помітять. Сьогодні ще нема достатньої кількості ЗМІ, де можна вільно працювати, але часи поміняються... А якщо ні, то все це позбавлено сенсу...

Марина Стойко, журналіст, Всеукраїнський портал про PR:

– Необхідно... Ну, мабуть, перш за все необхідно, як це не банально, бути творчою особистістю, мати своє бачення кожної події, уміти сприймати і перетравлювати інформацію, якою б вона не була.

А ще, я просто-таки впевнена, немає ніякої різниці, буде людина в Україні чи Росії, Англії чи Франції, для журналіста, а тим паче для успішної кар‘єри, потрібен талант. Талант поєднувати слова, утворювати з них речення, тексти, оживляючи ними мертві сторінки паперу. Наступним пунктом на сьогодні, як, у принципі, було завжди, залишається просте й скромне везіння. Говорячи простіше – мати добрих та впливових друзів, котрі завжди замовлять слово про вас саме там, де потрібно.

Ну, і спілкування. Важливо вміти найти спільну мову з будь-якою людиною, не дивлячись на свої уподобання чи інтереси. При цьому потрібно залишатися вірним самому собі. Багатьом відомим мас-медійникам, котрі не підтримують нікого, обливають брудом усіх, вдається зробити чудову успішну кар‘єру. Але ж я говорю про ВІДОМИХ! Вони вже завоювали визнання народу. Тому успіх завжди з ними.

А, в принципі, основне – бажання і вміння. І успіх буде з вами.

Микола Семена, кореспондент „Дзеркала тижня” в Криму:

– Справа в тому, що і кар’єру, і професію кожен розуміє по своєму. Для одних наших колег кар’єра – це за будь-яких умов, незалежно від того, що і як писати, – підніматися службовою драбиною та неодмінно стати головним редактором у впливовому виданні, нічого не писати, керувати великим колективом, вершити якісь справи, впливати на політику, стати поважаним у громаді, їздити на „Мерседесі”, крутитися на VIP-тусовках. Це така собі „директорська” кар’єра. Скільки ми знаємо редакторів, які не тільки нічого не пишуть, але й нічого не вміють писати! В них є посада, якою все і визначається, звичайно досвід, вплив тощо, але в них нема творчого імені, нема школи. Разом з тим, часто буває, що їхні організаційний досвід та вміння – це неоціненний вклад у життя видання, воно взагалі може існувати лише тому, що існує такий Головний.

Тому для кар’єри Головного Редактора в Україні, як і деінде, потрібні природжені організаційні здібності, які приводять до опанування Технологією кар’єри, чого і досить. Це стає головною справою життя. Власне, для таких Головних практично однаково: бути Головним у редакції, на заводі, в інституті, в районі, в області, аби лиш мати Об’єкт Управління та атрибути влади, без яких вони просто безсилі. Тут часто головний фактор – гроші, адже самі бачимо, що багато Геніїв Організації в Україні висунулись саме завдяки їм: створили свої газети чи інші ЗМІ, чим, практично, створили себе...

Для інших кар’єра – це створити свій стиль, знайти свою тему, зробити ім’я, стати відомим, поважаним, впливовим, мати власну школу, досягти вершин та глибин, створити значний творчий доробок, а ким при цьому працювати – це не має значення. У такому сенсі робили кар’єру Анатолій Аграновський, Василь Пєсков, Тетяна Тесс (Україна тоді – не характерний показник, бо вершини могли бути лише там...) інші відомі журналісти, для яких стати головним редактором значило б просто смерть творчості і навіть смерть імені. Наприклад, Юля Мостова казала колись, що вона в своєму житті жодної хвилини не працювала в загальноприйнятому сенсі, а просто все життя займалась улюбленою справою. Це Творча Кар’єра, і саме на ній держиться вся журналістика, бо Генія Організації можна запозичити з іншої галузі, що ми бачимо зараз на прикладі українського редакторату, а Генія Творчості – ні. А оскільки журналістський загал не можна уявити як зібрання виключно цілковитих геніїв (редакція, де б зібралися виключно генії, розпалась би за два дні!), то нашу професійну кар’єру можна розглядати і як опанування Мистецтвом професії, і як опануванням Ремеслом професії, що теж не так погано.

Тому щоб стати професіоналом в журналістиці та зробити саме Творчу Кар’єру, взагалі треба мати перш за все хист, здобути добру освіту, виробити звичку до прискіпливої розумової праці та творчого пошуку. Це й виведе на Свою стежку, яка буде вести до вершин, хоч і не сама собою, а при значних розумових зусиллях. Проте, слід розрізняти кар’єру на сьогодні та кар’єру назавжди. У „міцних професіоналів”, що опанували Ремеслом, часто не вистачає головного – духовних коренів від народу. Вони пишуть так, наче в хмарах літають: можна повернути праворуч, можна – ліворуч, сьогодні – начебто за Україну, завтра – проти України, що характерно для багатьох журналістів проросійських видань. Завтра така кар’єра буде поламана, бо вони стануть не потрібні саме цій землі. Тому патріотизм у найбільш утилітарному його сенсі – неодмінна складова професіоналізму в нашій професії, як ніде інде, а тому й вимога для Творчого кар’єрного росту. Це, звичайно, в ідеалі. У широкій практиці – все простіше та розмаїтіше: від примітивних ліктів – до використання знайомств, що однак є лише фоном для зазначеного вище. Однак загалом ситуація, я думаю, досить оптимістична – в основі кар’єри лежить завжди справжня Майстерність, а підвалини вільної журналістики у нас уже закладені, хоч до повної свободи ще далеко. Тому Справжнє має все більше шансів, щоб реалізувати себе.

Микола Дяченко, заступник директора ТВО "Новини" Національної телекомпанії України:

– Відповісти на це запитання особисто мені вельми складно, адже, маючи здорові творчі прагнення, орієнтири на цікаву, “людяну” журналістику, ніколи не ставив за самоціль кар’єрне сходження. Належного професійного визнання очікував – це без сумніву. Подяки керівництва, схвальної оцінки колег –також. Але, мабуть, не більше.

Я розпочинав свій творчий шлях за тих часів, коли спільнокоренева схожість таких слів, як “кар’єра” і “кар’єризм” придушувала навіть думки про славу, вигоду, можливість, як кажуть, “обійти когось на повороті”.

Головним критерієм поцінування твоєї роботи, твоєї журналістської вправності була думка безпосереднього керівництва. Від нього, і тільки, залежала твоя фахова доля. Все відбувалося планово, еволюційно, як мовиться, без різких рухів і штовханини. У редакційному колективі рідко коли траплялись прояви нездорової конкуренції. За всіх думала і турбувалася “система”, яка “виховувала і розставляла “ кадри. І нині є багато успішних керівників ЗМІ (і державних, і комерційних), котрим свого часу допоміг саме такий механізм формування управлінської еліти у сфері журналістики. Ніхто не бився, скажімо, за посадові оклади, адже різниця в оплаті була мізерною, і якщо ти був у керівному кріслі, то це розглядалося як партійне доручення – бери відповідальність, тягни “лямку”, а вже потім тобі, можливо, честь і шана (принаймні, грамота обов’язково!). І рядовий кореспондент, регулярно отримуючи гонорар, без будь-якої кар’єри жив собі приспівуючи, беріг життєві сили й душевну енергію.

Часи змінилися. Без сумніву, робити кар’єру тепер і престижно, і матеріально вигідно. Конкуренція в медійному просторі посилилася настільки, що механізми, описані мною вище, не завжди спрацьовують, а, частіше, сприймаються як анахронізм. Нині “кар’єрний” шлях помітно індивідуалізований, він залежить від самої особистості, її харизми, сили волі, характеру, вміння формувати “команду”, зживатися з нею, знаходити підтримку як в редакційному колективі, так і “вгорі”, в політикумі. Тебе повинні знати, ти маєш бути на видноті, публічним журналістом. На мою думку, це одна із найсуттєвіших передумов кар’єрного просування. Адже така публічність здатна генерувати високу суспільну затребуваність. Погодьтеся, якщо тебе знатимуть, помічатимуть, якщо ти будеш достойним “медіа-фігурантом”, то є надія, що обов’язково відчиняться двері популярного пресового видання або ж електронного ЗМІ (чи тебе куплять, чи перекуплять - то вже інший аспект і інша розмова).

Спектр факторів, які можуть впливати на ваше наближення до кар’єрного “олімпу” значно розширився. За моєю суб’єктивною оцінкою, щоб справді реально зробити кар’єру, треба насамперед :

– мати потужні зв’язки в політичній еліті (ділові, бізнесові, товариські);

– трансформувати своє, можливо, колись скромне журналістське ім’я в авторитетну медійну “торгову марку”;

– мати змогу сформувати команду однодумців, яка б чітко працювала на тебе, на твій авторитет;

– володіти особливою здатністю до “журналістської мімікрії”, вміти прогнозувати варіанти професійного сходження вгору і можливого “відступу”;

– на вершині слави і визнання не розтринькувати свої попередні кар’єрні надбання, а, навпаки, розумно використовувати їх в інших життєвих ситуаціях.

Раніше журналістська кар’єра могла формуватися лише в організаційно-творчому аспекті (хороший журналіст плюс організатор). Сьогодні ж вибір кар’єрних ходів значно ширший. Людина може програвати у творчому плані, зате здатна ефективно проявити себе як менеджер, продюсер, консультант-аналітик і т.п. І за певних обставин вона здатна досягти кар’єрної планки, рівень якої кожен із нас оцінює по-своєму.

Надія Федосєєва, начальник відділу реклами Держкомітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, м. Одеса:

– Сегодня быть журналистом может не каждый, получивший специальное образование.

Сделать журналистскую карьеру может человек не только разносторонне образованный и общительный, он должен быть контактным, обаятельным, напористым, трудолюбивым, а главное – неравнодушным. Хороший журналист – это не тот, кто строит остроту своих материалов на конфликте, а тот, кто, вникая в суть освещаемой проблемы, более глубоко изучает материалы и использует только достоверные факты, а не слухи.

Если понимать проблему и пропускать ее через сердце, чуть глубже изучив ее – то будет добротный материал, интересный читателю.

Уверена, что журналистскую карьеру может сделать человек, обладающий этими качествами, энтузиаст со "светлой головой".

Олександр Бутенко, журналіст (www.butenko.com.ua):

– "Треба саджати капусту і завжди бути в мештах", – відповів один французький класик на запитання, як досягти успіху. І хоча сьогодні назва овочу набула нових, грошових ознак, а „мешти” – не всім зрозумілий аналог „туфєль”, суті це за десятки років не змінило: треба щоденно займатись рутинною роботою і завжди бути готовим до змін.

Сподіваюсь, що ми говоримо про успішну кар'єру, хоча що вважати успіхом сьогодні? Можливість безсоромно „мочити” опонентів у телевізорі чи „авторитетно” обливати брудом на газетних шпальтах? Стати залежним від „багатеньких Буратин”, прикидатись Базиліо? Чи намагатись бути чесним перед собою?

Журналістську кар'єру в Україні може зробити тільки смілива і неординарна людина. З вогнем у душі. Тільки такі люди своїм полум'ям запалять інших, а не палитимуть з гармат по горобцях.

Треба мати друзів і знаходити нових. Я не про тих, хто з грошима чи впливом. Я про своїх друзів, без яких моя журналістська кар'єра, приміром, не склалась би так, як вона склалась. За це я їм безмежно вдячний.

Треба мати хороше здоров'я і берегти його. В наш час так званих ринкових реформ роботодавець іноді і копійчиною не поділиться, коли журналіст хворіє. Окрім того, блискавична реакція та вміння швидко бігати теж не зашкодять журналісту.

Треба бути постійно незадоволеним тим, що робиш. Після кожного написаного чи вимовленого слова питати себе: а чи міг би зробити краще? Бути спостережливим, допитливим і працьовитим.

Бути журналістом. А кар'єра сама прийде.

Олександр Мартиненко, генеральний директор "Інтерфакс-Україна":

– Прежде всего, нужно желание. Сейчас журналистское образование не является необходимым. Нужно просто работать в газетах, агентствах, на телевидении. Можно ли сделать карьеру?

Смотря что понимать под понятием «карьера». Если понимать занятие должностей, то можно и не будучи журналистом в собственном смысле слова.

Світлана Хитрова, головний режисер Державної телерадіокомпанії України, Львівське телебачення:

– Якщо покликання журналіста – говорити правду, то навряд чи на цьому можна побудувати успішне майбутнє, тим більше в Україні.

Хоча, враховуючи те, що називати кар'єрою? Якщо за стандартною формулою – визнання + впливовість + гроші – кар'єру в Україні побудувати можна кількома шляхами.

Перший з них – шлях Джангірова і Корчинського: відверта провокація на скандальному і злому сарказмі, неправда та антракційність подачі матеріалу. Всі це розуміють, всі обурюються, але всі ковтають, що їм пропонують. "Господарі" задоволені. І про авторів, мабуть, не забувають, добре винагороджуючи морально і матеріально.

Другий, майже такий, як і перший, – шлях Піховшека. Напівправда, маніпуляція фактом на користь влади. Що за це має Піховшек, читай вище, у абзаці про Джангірова і Корчинського.

Про численнних прихильників вищеперелічених "успішних" українських журналістів на місцях особливо згадувати не хочеться: плазувати перед владою – більш чи менш принизливо в залежності від міри таланту, даного Богом.

Отож шлях "глибокого співчуття" до існуючої влади і відвертої агресії до всього, на що вона (влада) дасть команду "фас", – це один із найпоширеніших шляхів побудови журналістської кар'єри. І ловиться в ці тенета журналістська "рибка" і велика, й мала, і... дуже велика. У залежності від запропонованих коштів.

Є ще один шлях – відвертий скандал, якщо не реальний, то "висмоктаний" із пальця. Шукати бруд, подавати так, як хоче його чути "пересічний" громадянин. Зробити собі ім'я "правдоборця" і, на певний час, здобути довіру того самого "пересічного" громадянина. Це шлях газети "Бульвар", теле-шоу "Вікна" та інших більш поважних ЗМІ, які дозволяють собі, заради фінансових прибутків, часом додати перцю до правди. Скандального журналіста цінують, друкують, його добре оплачують. Бо підняти тираж або рейтинг – то "святе".

Можливо, колись буде в Україні шлях побудови журналістської кар'єри відносно чесний.

Варіант: колумбійські журналісти часів нарковійни. Відстоювали правду діти, дружини, сестри заможних і впливових осіб. Фінансово незалежні, соціально зорієнтовані, вболіваючі за майбутнє своїх дітей, вони проводили певного чину інформаційну війну з наркокланами. Не обходилось без жертв, але вони мали підтримку уряду і впливової рідні.

Можна стверджувати, що зерна такої журналістики вже засіяні. Цьогоріч, до прикладу, на факультет журналістики Львівського Національного університету ім. І. Франка був конкурс на рівні юридичного та факультету іноземних мов.

А що ж до реалій – то журналісти, яких поважає народ сьогодні, зазвичай, кар'єру будують не на грошах, або ж на грошах, але з далеких закордонів.

Ні влада, ні позавладні структури України не зацікавлені в об'єктивному поданні інформації.

Підготували Людмила Гуменюк, “Детектор медіа”, Ірина Талалаєвська