Відповідають: Віталій Кокошко, Андрій Садовий, Олег Покальчук, Микола Княжицький, Валентин Коваль, Віктор Лешек, Тетяна Андрущенко, В’ячеслав Булавін, Дмитро Кисельов.

Відповідають: Віталій Кокошко, Андрій Садовий, Олег Покальчук, Микола Княжицький, Валентин Коваль, Віктор Лешек, Тетяна Андрущенко, В’ячеслав Булавін, Дмитро Кисельов, Микола Козирєв.

Відповідають: Віталій Кокошко, Андрій Садовий, Олег Покальчук, Микола Княжицький, Валентин Коваль, Віктор Лешек, Тетяна Андрущенко, В’ячеслав Булавін, Дмитро Кисельов.

Віталій Кокошко, директор, продюсер і режисер рекламної компанії „Кінограф”:

– Говорить об украинском телевидении преждевременно – нет такого явления. Есть отдельные всплески. А так, чтобы это было многогранное, конкурентное и многоканальное телевидение, – до этого еще далеко.

Когда смотрю УТ-1, УТ-2, „Тонис”, IVK, КТМ, OTV, «Табачука» и т.д., просто плачу. Говорить о ТВ как о бизнесе просто нечего. 85% эфира производят неизгладимо удручающее впечатление. Если говорить о каких-то достижениях, то это, например, «Парк автомобильного периода» Игоря Моляра. Вот он телевизионщик до мозга костей. Он – профессионал, знает все о своем формате. Во всех остальных программах чего-нибудь да не хватает: то оператор подгулял, то звук, то режиссер, то диктору язык отрезать надо, то материала мало, то затянутый монтаж. И так можно продолжать долго. ТВ-бизнес как таковой существует и приносит прибыль, а хорошего ТВ как такового нет.

Андрій Садовий, директор Інституту розвитку міста, м. Львів:

– Обсяги телевізійної реклами щороку зростають у середньому на 25-35 відсотків, що демонструє наявність певної позитивної динаміки розвитку телебачення як бізнесу. Прогнози на 2004 рік свідчать про те, що телевізійний бізнес зростатиме і надалі. Щодо програмного наповнення: на жаль, останнім часом ще більше посилилася тенденція щодо запозичення (купівлі) телевізійного продукту, а не виготовлення власного.

Водночас, навіть зважаючи на збільшення конкурентності на ринку, за рахунок програм власного виробництва почав активно розвиватися “Інтер”. Натомість канал “1+1”, на жаль, щоб зберегти прибутковість, купує дешеві програми на інших каналах. Зараз своє робити дорожче, ніж купувати чуже. Але не береться до уваги той факт, що це може призвести до падіння рейтингів каналу на телевізійному ринку.

Приємно вражає розвиток і діяльність "Нового каналу". Голова правління "Нового каналу" Олександр Ткаченко доводить, що можна створити канал з нуля і зробити його популярним.

Світовою тенденцією розвитку телебачення є перехід на цифровий стандарт мовлення. Чи був би готовий до такого розвитку подій український бізнес? Вважаю, що про це ще рано говорити. Тому насправді в українських телевізійників непочатий край роботи для розвитку та вдосконалення.

Олег Покальчук, науковий співробітник Інституту психології АПНУ:

– Динамика прибыли ТВ всецело зависит от избирательного процесса. Поскольку именно этот процесс определяет размеры, качество, многоплановость рекламных площадей. Бизнес в данном случае следовало бы разделить на чистую прибыль в виде инновационных вливаний в технологию, увеличение гонорарного фонда и качественное улучшение сетки вещания, покупку нового программного продукта. Судя по тому, что изменения такого рода очень слабо заметны, можно предположить, что прибыли либо нет, либо она уходит какими-то другими каналами, минуя ТВ. Поэтому есть смысл говорить о ТВ как о части более крупных бизнес-планов, в которых ему (ТВ) отводится роль инструмента, а не самостоятельного субъекта хозяйствования.

Микола Княжицький, президент Фонду "Суспільство":

– Думаю, достатньо звернутися до фактів. Ринок телевізійної реклами у цьому році становив 130 млн. доларів. Це на 25% більше, аніж минулого року. Наступного року очікується ще 25% росту. Отже, телебачення є однією з найдинамічніших галузей в українській економіці.

Згадайте: Уряд обіцяв ріст виробництва у цьому році в середньому на 6%. Віце-прем‘єр Гайдук на останній прес-конференції заявив, що Уряд помилився, оскільки ріст у промисловості був рекордним і сягнув 14%. Порівняйте 25% телевізійного росту, і ви зрозумієте, що телебачення – один із найвигідніших бізнесів. Тому ті, хто каже, що олігархи утримують телебачення задля політичної пропаганди і тому воно збиткове, глибоко помиляються. Телебачення дійсно використовується олігархами для пропаганди, але воно також приносить їм прибутки. “Інтер”, “1+1”, ICTV, “Новий Канал” і СТБ є прибутковими і добре відлагодженими бізнесовими проектами. Ми займаємося соціологією і бачимо, що ведучі телепрограм справді стають найавторитетнішими суспільними фігурами в Україні.

Справді, на запитання “Кого Ви вважаєте авторитетами?” мешканці Західної України називають Піховшека, Мазур і Герасим’юк. Можна по-різному ставитися до такої інформації, робити власні висновки, але вона є достовірною.

Телебачення вже давно формує нашу політичну культуру, світогляд, уявлення про світ. Це зовсім не означає, що ці уявлення є здоровими, скоріше – навпаки. Телебачення калічить суспільство, оскільки впливає на нього лише через свої комерційні та політичні інтереси. Телебачення Китаю є набагато прибутковішим від українського. На китайському ринку успішно діє Мердок, але від цього це телебачення не стало демократичним. Але навіть в Китаї, на відміну від України, існує телебачення, яке підтримує національну культуру, теле- і кіновиробництво. Наше телебачення все це нищить. Тому, українське телебачення є прибутковим, пропагандистським і малокультурним.

Валентин Коваль, генеральний продюсер телекомпанії М1:

– Я считаю, что итоги этого года показывают, что телевидение становится достаточно успешным бизнесом. Рекламный рынок сегодня вполне обеспечивает каналам возможность существовать за счет рекламы. Канал М1 в этом году фактически все свои расходы покрыл за счет поступлений от рекламы. Насколько я знаю, каналы верхней восьмерки или десятки наверняка не обращались за дополнительными инвестициями. В 2002 году этим могли похвастаться в лучшем случае два или три канала. Я этому очень рад, потому что возглавляю музыкальный канал, который теоретически лишен возможности привлекать политические деньги. По большому счету, эта перспектива должна радовать руководителей абсолютно всех СМИ, поскольку экономическая уверенность позволяет им быть уверенными и в остальных сферах их деятельности.

Дмитро Кисельов, телеведучий, ICTV:

– Я не бизнесмен и бизнесом никогда не занимался. Поэтому мне трудно комментировать развитие телебизнеса. Всем известно, что телебизнес развивается так, как рекламный рынок. Это предполагает погоню за телевизионным рейтингом. Меня беспокоит то, что в этой погоне телевизионные каналы становятся все более пошлыми, ориентируясь на низменные запросы публики. В то же время пошлость телевидения формирует все более низменные запросы. И телевидение таким образом становится жертвой той публики, которую само и воспитало.

Віктор Лешек, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення України:

– Если говорить о телевидении как о бизнесе, то нужно привести наше налоговое законодательство если не к европейским нормам, то хотя бы к здравому смыслу. Рекламные агентства в течение трёх последних лет ежегодно отмечают рост валовых поступлений от рекламы на 20%. То есть на следующий год прогнозируется на телевидении и радио $130 – 140 млн.

Следует отметить, что нынешний значительный рост количества телерадиокомпаний – это не показатель хорошего бизнеса. Лицензии получили более 1000 телерадиокомпаний, кабельных операторов. Но не надо забывать, что впереди – президентские выборы и многое готовится как медийный резерв под выборы.

Есть еще один печальный факт. Еще одна тенденция наметилась в жизни местных телерадиокомпаний. Большие каналы, имея свои региональные представительства, вымывают местную рекламу. В разговорах с местными директорами телерадиокомпаний звучит мысль о катастрофе, которая ожидает местное вещание.

Подытоживая, нужно сказать, что крупные каналы ощущают рост рынка, мелкие гибнут. Вот такая дифференциация.

Тетяна Андрущенко, редактор-ведуча програм всеукраїнської радіомережі "Мелодія":

– Наше телебачення розвивається настільки швидко, що не встигає робити власні програми і заповнює ефір програмами російського виробництва, що вже "заробили" гроші у великій імперії, а отже (за висновками директорів) зароблять і в Україні.

А простіше – нині превалює бізнес, а не цікаве телебачення, що може заробляти своєю неординарністю та авторством. І навіть за умови створення власних програм, складається враження, що з творчою думкою важко, бо йдуть українізовані варіанти закордонних. Причому українізовані – тільки стосовно мови, але ніяк не менталітету людей, що проживають в Україні, а не у США, Британії. Москві.

Телебачення має заробляти. Телебачення цікаве, коли воно перевертає банальність сприймання. Телебачення першим має скинути "шаровари" і стати європейським у значенні справжньої ментальності нації. Для цього потрібно, щоб автори програми були особистостями, а не слухняними виконавцями. Це стосується програм будь-якого спрямування.

За неординарність у сприйнятті звичного факту будь у чому платять спонсори. Адже це глядачам дає можливість бачити не звичні сірі посмішки ведучих, а яскравість різноманіття сприйняття власної країни. Зараз телебачення займається тільки бізнесом. І як на мене, поповнюючи, перш за все, кишені російських власників телестудій.

В’ячеслав Булавін, директор компанії „Пріоритет”:

– По сравнению с Европой украинское телевидение развивается очень динамично. По сравнению с Россией – хотелось бы подинамичнее.

Микола Козирєв, правозахисник, м. Луганськ:

– Я не могу судить о коммерческой успешности телевидения, но мне совершенно очевидна деградация его социальной функции.

Рискну допустить (наверно, не все с этим согласятся), что телевидение как бизнес обратно пропорционально телевидению как культуре. Из этой посылки можно вывести формулу «неевклидовой геометрии» ТВ-пространства: его «кривизна» тем круче, чем сильнее «гравитация» доллара.

Прошу прощения за эту несколько вычурную метафору, но она, мне кажется, все же проясняет основное противоречие культуры в эпоху телевидения. Открыв новое измерение социального пространства, в котором человек наконец-то может реализовать важнейший творческий, культуротворящий принцип – принцип общественного диалога, телевидение, вынужденное быть на службе не у общества, а у корпораций и власти, на самом деле сразу же отказывается от этой миссии, старательно убивает этот принцип и придерживается другого принципа – монолога. Эта деградирующая тенденция проявляется тем определеннее, чем более телевидение становится коммерческим, а общество – продуктом «клипового» мировосприятия.

Вспомните, как проходили, например, пресс-конференции первых лиц государства в конце 80-х. Нам показывали полный зал журналистов, отечественных и иностранных, и лица тех, кто задавал вопросы. А их вопросы мы слушали с не меньшим интересом, чем ответы. Что нам показывают теперь? Говорящую голову, которая априори «вещает» истину, демонстрируя, естественно, пустоту в голове да, разве что, искусство парикмахера.

Підготували Людмила Гуменюк, Ірина Талалаєвська, “Детектор медіа”