Володимир Фесенко,Центр прикладних політичних Досліджень «Пента»: - Самое простое и наиболее эффективное средство противодействия манипуляциям со стороны СМИ - это информационный и политический плюрализм, обеспечение реальной свободы слова.

Відповідають: Володимир Фесенко, Ігор Слісаренко, Данило Яневський, Дмитро Корчинський, Руслан Бедрик. Відповідають: Володимир Фесенко, Ігор Слісаренко, Данило Яневський, Дмитро Корчинський, Руслан Бедрик.

Володимир Фесенко,

Центр прикладних політичних

Досліджень «Пента»:

- Самое простое и наиболее эффективное средство противодействия манипуляциям со стороны СМИ - это информационный и политический плюрализм, обеспечение реальной свободы слова. Легче всего манипулировать общественным сознанием в условиях тотального контроля над информационной сферой. У нас, слава Богу, до этого еще дело не дошло. В чем-то у нас ситуация в плане информационного плюрализма даже лучше, чем в России. Лучше плюрализм олигархических и полуолигархических СМИ, чем отсутствие плюрализма как такового.

Манипулировать общественным мнением через СМИ пытаются и в условиях либеральных демократий, что уж говорить о нас. Как с этим бороться в наших условиях? Прежде всего, через активный политический и общественный контроль за ситуацией в информационной сфере. Нельзя допускать монополизации информационного рынка, концентрации телевизионных и прочих СМИ в руках двух-трех бизнес-политических групп. По мере возможности, для этого следует использовать антимонопольное законодательство.

Необходимую активность в этом плане проявляет профильный парламентский комитет, но его возможности ограничены. Очень многое зависит от Национального Совета по телевидению и радиовещанию, однако этот орган стал инструментом лоббистских действий и объектом непрекращающихся конфликтов. Очень важную роль в контроле за попытками манипулятивного использования СМИ может играть журналистское сообщество, в частности проекты, подобные «Детектор медіа», другие мониторинговые проекты. Вообще, необходимы «санитары информационного леса», которые отслеживали бы и подвергали обструкции явных и скрытых манипуляторов, а также последователей «незабвенного» Доренко. Увы, журналистское сообщество в Украине расколото и в значительной мере зависимо от своих работодателей. Хотя позитивные сдвиги есть и борьба с „темниками”, создание профсоюзов журналистов это подтвердило.

Серьезным заслоном откровенным и грубым попыткам манипуляции информацией, ее искажениям могло бы стать судебное преследование соответствующих СМИ. Но отечественный опыт показал, что суды таким образом можно использовать и против неугодных власти СМИ. К тому же, наша судебная система очень зависима от власти и коррумпирована.

И все-таки возможности противодействия информационным манипуляторам есть, дело за тем, чтобы их эффективно использовать.

Ігор Слісаренко, журналіст:

- Учора одна журналістка сміху заради прислала дотепно виконану обкладинку нібито книжки "“Борис Березовский. Искусство вовремя съе(…)аться: Практическое пособие для опальных олигархов”… Це до того, що можна написати грубу книжку на кшталт “1000 прийомів маніпуляції із ЗМІ” і не менш товстезну “1000 прийомів протидії маніпуляціям із ЗМІ”. Головне, щоб обидві містили наступні принципові, на мою думку, положення.

Олігархічні ЗМІ, передусім, телеканали – це лише робочий інструмент для засмічення мозків аудиторії, узурпований кількома усім відомими трьома чи чотирма особами (чи згадувати їх на вечір?).

Єдине, що радує, це загальне розуміння (і навіть обурення) цією “штучною реальністю”, яку намагаються нав’язати (і безуспішно) олігархічні ЗМІ.

Найпростіший спосіб протидії – зрозуміло, банальне – вимкнути телевізор або щонайменше подалі усунути дітей від “їхніх блакитних екранів” (як галасували французькі студенти 1968 р. “Геть їхнє телебачення!”).

Найлицемірніший – влаштовувати (на спонсорську “допомогу демократії”) порожні балачки за умови “А” і “Б” не говорити” (як, приміром, можна нарікати на посла - демократа і спонсора, який привселюдно оголошує про свою дружбу із олігархом і медіа-бароном!).

Найрадикальніший спосіб нині демонструє у Москві В.В.П.: “немає олігарха – немає маніпуляцій у ЗМІ”. Судячи із істерики (“Путін повинен заплатити за свою бандитську політику”, б”ється в падучій якийсь Брюс Джексон у “Вашингтон Пост”), він робить правильно. Увага! Наступне для особливо прискіпливих читачів: Тузла була, є і буде українською!

Данило ЯНЕВСЬКИЙ, журналіст,радіо „Свобода”:

- Ответ очень простой: либо минимизировать манипуляции, либо их уравновесить. Необходима диверсификация (распыление) политической власти и собственности. Поскольку в Украине политическая власть и собственность сосредоточены в руках узкой группы, поэтому СМИ используются как дешевые уличные проститутки. Для того, чтобы привести к принятым в евро-атлантическом сообществе стандартам, необходимо соответствующим образом реформировать политическую систему и экономические отношения. Чем более богаты люди, тем менее они манипулируемы. Чем больше групп влияния в обществе, тем большее количество независимых друг от друга СМИ мы имеем.

Дмитро КОРЧИНСЬКИЙ, ведучий телепрограм „Подвійний доказ” та „Проте”:

- Є надзвичайно ефективний засіб, який передбачено в кожному приладі, за допомогою яких ми приймаємо сигнал електронних засобів масової інформації. Це – кнопка. Треба її виключати. І ніякі маніпуляції над нами уже не панують.

Руслан Бедрик, Інститут глобальних стратегій (ІГЛС):

- Взагалі, мас-медійні маніпуляції існують, мабуть, усюди, де є мас-медіа. В даному випадку повинні існувати механізми, які “допомагають” елітам побороти спокусу скористатися таким зручним та ефективним інструментом впливу на масову свідомість та суспільний клімат у випадках, коли необхідно “підкорегувати” інформаційну кон'юнктуру. Інша сторона медалі та, так би мовити, “другий рівень захисту” – це характер сприйняття суспільством подібних інформаційних операцій.

Навряд чи можна ефективно реалізовувати якусь спеціальну програму протидії маніпуляціям, тому що маніпулятивні технології перебувають у стані постійної “мутації” та вдосконалення. Ситуація ускладнюється ще і тим, що інформаційний простір – це ринок, що працює за законами маркетингу. І провести межу між маніпуляцією та, наприклад, “нестандартною точкою зору” того чи іншого журналіста не так вже і просто. А як відомо, будь-яке некваліфіковане втручання в ринок (та ще й у такий специфічний ринок) не обіцяє нічого позитивного для його розвитку.

Вітчизняні ЗМІ, без сумніву, приймають безпосередню участь у маніпуляціях суспільною думкою, це - щоденна практика українського медіа-простору. З іншого боку, важко казати і про якісь антиманіпулятивні заходи в загальнонаціональному масштабі. Медіа-маніпуляції, безумовно, є, але яка їх “якість” та ефективність, чи досягають вони поставленої мети? На ці питання можна отримати вичерпуючу відповідь, подивившись хоча б на результати соціологічних опитувань (наприклад, на рівень довіри населення до владних інститутів). І це при тому, що влада має у своєму арсеналі повний набір мас-медійних інструментів, а будь який альтернативний інформаційний контекст просто не доходить до широкого загалу, тому що “блокується” максимум на рівні деяких інтернет-видань. Важко сказати, про що саме це може свідчити - про своєрідний “імунітет” українців до маніпуляцій, про низький професійний рівень “маніпуляторів” або ж про стійкий “антивладний” стереотип політичної поведінки, притаманний сучасному українському суспільству. Але вплив мас-медійних маніпуляцій у порівнянні з їх масштабами та ресурсами, що на них витрачаються, доволі низький.

Це, однак, зовсім не означає, що стан справ у вітчизняному медіа-просторі можна назвати нормальним. В будь якому випадку заангажований медіа-контекст значно знижує рівень адекватності суспільних реакції та якості політичної участі, гальмує формування громадянського суспільства.

У випадку з Україною ми маємо справу з замкненим колом – відсутність об’єктивних незалежних ЗМІ ставить під загрозу існування повноцінного громадянського суспільства, в той же час і без першого навряд чи можливе існування та функціонування медіа-моста, що забезпечує суспільний діалог. Працюють два фактори, що тісно пов’язані між собою - низький рівень політичної культури та економічна і правова незахищеність ЗМІ. Звідси цілком закономірно ї витікає той факт, що ЗМІ самі стають “заручниками” маніпуляцій, погоджуючись на роль маніпулятивного інструменту.

Найкращим засобом протидії мас-медійним маніпуляціям масовою свідомістю є, безумовно, розвинуте громадянське суспільство з відповідним рівнем політичної культури та зацікавленість національної еліти в адекватних політичних реакціях суспільства, які б допомагали їй еволюціонувати та модернізуватися. Головним ціннісним орієнтиром еліт має бути не самозбереження, а самовдосконалення. Це саме ті “кити”, на яких тримається “неманіпульоване суспільство”. Важко не погодитися з твердженням, що людиною, яка адекватно інформована та має відповідний рівень політичної культури, маніпулювати значно важче. Також очевидний і той факт, що еліти вдаються до маніпуляцій, коли їх влада слабка і не має об’єктивної соціальної бази.

Національні еліти на даний момент не зацікавлені у громадянському суспільстві з адекватними політичними реакціями, бо це б стало для них кінцем політичного існування, запорука якого як раз і полягає в тому щоб суспільство було маніпульованим. Звісно, ж в такій ситуації “маніпульованість” (або “неманіпульованість”) кожного з нас залежить від доступу до альтернативних інформаційних джерел, освіченості, рівня загальної культури і т.д. Щоб не бути маніпульованим, треба хоча б усвідомлювати, що тобою намагаються маніпулювати. Можливо, процес зміни еліт, що тільки починається, дасть відповіді на ці складні запитання. Але за умов, що нові еліти будуть шукати підґрунтя своєї влади не у штучно сконструйованій суспільній думці, а в міцному і активному громадянському суспільстві.

Підготувала Ірина Талалаєвська, для „Детектор медіа”