Якщо на телеканалі вона запрошує до себе патріотів України, знаних і авторитетних експертів з державницькою позицією, відомих громадсько-політичних діячів національно-демократичного руху, то на радіостанції Ігоря Гужви часто-густо не гребує спілкуватися з відверто проросійськими оглядачами, дискредитованими в очах українського суспільства одіозними політиками такої ж спрямованості, і взагалі різного штибу сепаратистськими «ушльопками», як доморощеними, так і з російським громадянством.
Цікавою особливістю ведучої Юлії Литвиненко, в даному випадку її "радійної версії", є компліментарна манера ведення інтерв’ю. Вона чомусь завжди лестить своїм гостям. Рідко коли її передача обходиться без дифірамбів на адресу запрошеного до студії. Про те, який хороший в неї співбесідник, Юля говорить або сама від себе, або зачитує надіслані слухачами повідомлення.
Дивно, чи не правда? Журналіст, який має ставити гострі й актуальні питання, з ким би не було інтерв’ю, запопадливо обсипає свого візаві різними приємностями.
Можливо, ця звичка залишилася в неї від циклу передач «Поза очі», які вела на «Інтері»? А там вона дуже часто мала справу з зірками шоу-бізнесу, значною мірою російського, які полюбляють бути «обласканими». Всі її гості апріорі вважалися людьми у вищому ступені достойними, що мають чимало прихильників і фанатів своєї творчості. А Юля була таким собі провідником, зв’язуючою ланкою між публікою та її кумиром. Тому компліментарність ведучої у спілкуванні виглядала більш-менш зрозумілою. Такою була специфіка передачі.
Але ж політика і шоу-бізнес – різні речі. Одне діло похвалити зайвого разу якусь "зірку" від імені її прихильників, а інша – розсипатися в компліментах перед звичайним політичним аналітиком, експертом, політиком, журналістом.
Причому завжди в особливому захваті Юлія Литвиненко від постійного свого «клієнта» на радіо по середах - політичного оглядача, співробітника медійного холдингу Ігоря Гужви, громадянина РФ Іскандера Хісамова. Це той, який не вважає «днр»/»лнр» терористичними організаціями, натомість називає їх «мятежными республиками» (в тому числі порівнюючи ці злочинні угруповання з Організацією Визволення Палестини лауреата Нобелівської премії миру Ясіра Арафата), а бойовиків-сепаратистів - «ополченцями»; а також всіляко применшує роль Росії у війні на Донбасі, виправдовує та відбілює вбивць і катів українців, паралельно звинувачуючи у військових злочинах українських солдатів.
Цікаво, що було б, якби вона ризикнула запросити його на ТВі? Чи пустили б такого на поріг, і який резонанс здобув би ефір? Чи не коштувало б це телеканалу іміджевих і репутаційних втрат?
Про причину такого «роздвоєння» - класичний випадок «і нашим, і вашим» - можна лише здогадуватися. Це питання стосовно громадянської позиції журналістки та невибагливості до джерел надходжень гонорарів. Можливо, одне з вірогідних пояснень - у часто повторюваній Юлією Литвиненко у своїх передачах фразі «слаб человек». Відомий вислів став штампом, який вона використовує під час інтерв’ю. От подобається їй афоризм і все. Хтозна, може і не випадково.
"Слаб человек - судьбы неверный раб,
Изобличенный я бесстыдный раб!
Особенно в любви. Я сам, я первый
Всегда неверен и ко многим слаб».
/Омар Хайям, перський поет, математик, філософ/
Читай також:
Подзвонив на радіо "Вєсті" і привітав з офіційним отриманням статусу "друзів путіна"
Як Юлія Литвиненко на радіо «Вєсті» Ігорю Гужві догоджала
Ведуча радіо "Вести" Юлія Литвиненко не знає, хто "свій", а хто "чужий" на буремному сході України
