Питання, поставлене щотижневиком "Афтаб", виглядало цілком безневинним: "Якщо іслам є останньою богоявлюваною релігією, чому мусульманські країни плетуться в хвості сучасного світу?" Однак деякі кабульські кола означили цю ремарку богохульною, тому що вона ставила під сумнів цінність Корану. "Демократія вимагає офіри", – спокійно відповідає "богохульник" Сайєд Махдаві, звільнений після тижневого перебування у в'язниці. Молодий журналіст, який довго жив у вигнанні в Ірані, п'ять років вивчав ісламські науки. Він прекрасно розумів, що це його "якщо" розбурхає пристрасті, і був готовий битися: вже кілька тижнів він публікує статті, в яких люто нападає на кабульських польових командирів, які перефарбувалися в демократів, -повідомляє Libération.

Арбітр

Цього разу його засудили всі – від фундаменталістів до найпоміркованіших релігійних діячів. Розгорілися досить кумедні дебати щодо свободи друку. Мова йшла не стільки про суть питання, скільки про форму: адже ніхто не терпить цієї свободи. Насправді кожен хотів затвердити свою владу. Верховний суд домігся тюремного ув'язнення для Сайєда Махдаві й одного з його колег, міністерство ж культури та інформації домоглося їхнього звільнення. Граючи важку роль арбітра, президент Хамід Карзай з успіхом задовольнив обидві вимоги.

Тим часом, Сайєд Махдаві чудово усвідомлює, що перебуває у небезпеці. Він майже здивований тим, що його ще не вбили, адже від захисту, запропонованого йому міністерством внутрішніх справ, він відмовився. В оточенні президента запевняють, що в'язниця була для нього найбезпечнішим місцем. Преса його цькує, було організовано демонстрації, що ледве не призвели до великої пожежі.

Але коли "кипіння" пристрастей за декілька днів минулося, то виявилось, що Хамід Карзай не хоче нікого кривдити. Міністр інформації Хамід Мубарес вважає, що мова йде лише про "помилку молодості". Суддя Верховного суду Ахмад Манаві як головний аргумент наводить тезу про погрозу дестабілізації країни. "Таке враження, що ці люди, які перебувають під впливом іноземців, не знайомі з реаліями країни. Нам знадобиться багато часу, аби заспокоїти пристрасті", – скаржиться він, стверджуючи, що " у провінції поширюються тисячі фотокопій статті, і таким чином складається думка, що центральний уряд нічого не контролює і дозволяє журналістам писати все, що їм заманеться..." Манафі охоче грає такого собі демократа, але недавні рішення Верховного суду змушують у цьому засумніватися.

Лінія зламу

У червні 2002 року вибухнув конфлікт навколо Сіми Самар, міністра у справах жінок, яку також звинувачували у богохульстві. Півроку по тому були заборонені іноземні кабельні телеканали. Найчастіше релігійні сюжети є політичним знаряддям: саме тут проходить лінія зламу між традиціоналістами та поміркованими мусульманами. Сайєд Махдаві стверджує, що за ним ніхто не стояв, і що він діяв з власної ініціативи. Про те, що він шиїт і близький до лівих партій, знають усі. Найменшої іскри досить, аби зайнялась крихка споруда нового Афганістану. Цього разу кожна зі сторін зволіла піти на примирення. Але Махдаві пообіцяв, що на цьому не зупиниться. "Я не думаю, що "Афтаб" (щотижневик, у якому стаття побачила світ) знову почне виходити. Але я не стулю рота".

IMI