Сьогодні вийшов перший номер (насправді це № 114 за нинішній рік і № 23247 від 1918 року) газети «Крымская правда» в новому статусі. Редакція перереєструвала своє видання і тепер газета виходить як „Громадсько-політична незалежна руська газета України”. На першій сторінці номера вміщена фотокопія Свідоцтва про державну реєстрацію газети в такому статусі, видане 20 червня 2003 року Державним комітетом телебачення та радіомовлення України і підписане його головою Іваном Чижем. Засновником газети, як і раніше, залишився трудовий колектив товариства з обмеженою відповідальністю „Редакція газети „Крымская правда”.
У передмові до номера редакція повідомляє, що новий статус дасть дозвіл на передплату газети в будь-якому відділенні зв’язку України, бо статус газети з республіканського підвищився до загальнодержавного (хоч насправді і раніше обмежень на передплату регіональних видань не існувало), а також, що ціна передплати може зрости. По-друге газета відтепер декларує себе як „общеукраинская защитница прав русских и русскоязычных граждан”.
Микола СЕМЕНА, спеціально для „Детектор медіа”,
Сімферополь.
Коментар:
Володимир ПРИТУЛА,
керівник комітету з моніторингу свободи преси в Криму:
Я думаю, що зі зміною статусу „Крымской правды” нічого не зміниться. Ця газета як була українофобною і татарофобною, так вона нею і залишиться. Звичайно, ми не маємо нічого проти того, щоб ця чи якась інша газета була руськофільською, однак при цьому треба українців та інших читачів вважати рівними з руськими читачами і не ображати їх національну гідність.
З іншого боку, роль газети зовсім не захист прав російськомовного чи іншого населення, а інформування читачів з якомога ширшого кола проблем. А якщо газета захищає права, то це вже не газета, а це якась юридична контора чи правозахисна або ж політична організація. І що відрізняло „Крымскую правду” від інших нормальних видань, це те, що вона давно вже не виконує функцію засобу масової інформації, а більше роль агітаційного листка, політичного органу. За всіх часів вона виглядала як агітаційний листок -- то Республіканського руху Криму, то Руської общини Криму, то Компартії, то блоку „Росія”, а зараз вона виглядає як агітаційний засіб руху „Наследники Богдана Хмельницького”, кримський осередок якого очолює її редактор.
І навіть в цьому нічого поганого б не було, якби досить часто в газеті не публікувалися матеріали, які, на мою думку, є просто провокаційними, які дезінформують читачів та ображають національну гідність багатьох громадян, викликають почуття національного розбрату. Якщо редакція вважає, що вона має на це право, то таке буде до неї і відношення, тому так багато до неї судових позовів з цього питання. Мені здається, що для того, щоб з бойового листка перетворитися на нормальну газету редакції „Крымской правды” ще треба добре попрацювати, якщо її редактор та колектив взагалі на це здатні...
