Ваші враження зі знаком "+".

2. Ваші враження зі знаком "-".

3. Особистість телетижня. Від редакції: так сталося, що більшість телевражень цього тижня наших експертів стосуються телеканалу “Інтер”. При цьому багато з них негативні. Ми запевняємо читачів “Детектор медіа”, що в цьому не має ніякого злого наміру, не має “ чиїсь руки” і таке інше. Ми навіть сумнівалися, чи ставити всі думки, які надійшли до нас до цього часу. Але все-таки вирішили, що не можна штучно підганяти “під баланс” ту інформацію, яка стосується вражень, а не фактів. Тим більше, що в нашому опитуванні ми не претендуємо ні в якому разі на якесь узагальнення ситуації. Це просто думки декількох людей, яких ми опитали, або які самі прислали нам свої враження. Мабуть, щось таке відбувається зараз у ефірі саме цього телеканалу, результатом чого є такі бурхливі відгуки. Олександр Дергачов, політолог, журнал «Політична думка»:

2. Репортажі “Інтера” про вибори у Польщі, яким приділялося багато уваги. Добре, що у Варшаву поїхали кореспонденти “Інтеру”, “1+1”… Але коментарі про перемогу соціал-демократів у Польщі стали піаром українських соціал-демократів. Замість різнобічного аналізу політичних, економічних процесів, що привели до поразки правих у Польщі, нас годували пропагандою..

Мирослав Попович, філософ, член-кореспондент НАНУ, Інститут філософії:

1. Це був тиждень, коли я та мої знайомі шукали у телепрограмах певну тематику: звичайно, інформацію про ситуацію в Америці. Єдиною передачею, у якій ця інформація подавалася достойно, розумно і не агресивно, був виступ Бориса Тарасюка (TVT). 2. Про мінуси волію не говорити. Нехай це буде моя таємниця. Якщо я натрапляю на щось негативне, просто пропускаю це. Людмила Клепакова, журналіст:

1.Со знаком плюс я бы отметила телесериал «Тайны следствия», что идет на канале «1+1». Весьма приличная, культурная работа. А также всю команду ведущих информационных «Вікон» на СТБ – думающих, энергичных, с которыми мгновенно возникает внутренний контакт – Ирину Ванникову, Александра Радченко, Евгения Федченко. Они смотрят не просто в телесуфлер. Они смотрят прямо в глаза. В наше время «электронных манекенов» это дорогого стоит.

2. Никогда не смотрю интеровские «Подробности». А недавно случайно щелкнула и надо же – сразу попала на почетного президента канала А.А.Зинченко. На экране, как лидер парламентской фракции объединенных социал-демократов, он обвинял Голливуд в косвенной причастности к американской трагедии 11 сентября. Дескать, наплодили таких-сяких боевиков, этих пособий для террористов, вот и получили…

Лично у меня нет сомнений, кому и зачем адресован пафос подобных речей. Как нет сомнений и в том, почему на «Интере» спокойно продолжает ретранслироваться с ОРТ классика заклейменного выше жанра. Например, «Крепкий орешек» (краткое содержание: в лос-анжелесском небоскребе террористы захватывают заложников). Далее – «Побег из Нью-Йорка» (краткое содержание: президент США попадает в руки бандитов после аварии вертолета над территорией Манхэттена, превращенного в запретную зону).

Прорехи в кинопоказе заполняются и собственной закупленной «бодягой» класса «С», как то: «Роковая ошибка» (цитирую по аннотации: «Во время телемоста с Австралией внезапно, в ужасных мучениях, умирает группа юристов» (!)…)

То есть, электорату – электоратово. А рейтинг – дело святое. Большой жирный минус ставлю всему нашему телесообществу за цикл Юрия Рогозы «Цвет ночи». После премьерной передачи я внятно расслышала ее собственно «авторский» посыл: «Накося – выкуси!» Поэтому смотреть, а тем более обсуждать, как предложила газета «День», эту шитую белыми нитками безобразную подтасовку считаю для себя неприличным, да и просто безнравственным.

«Сильное» впечатление произвело шоу Оксаны Марченко «Моя профессия» (УТ-1). До сих пор и представить себе не могла, что передачу для «домашнего видео» могут крутить по государственному каналу в лучшее эфирное время. К тому же обеспечивая сему представлению мощнейшую рекламную поддержку во всех крупнейших СМИ. (Кстати, последнее обстоятельство и вызвало мой интерес).

Євсей Левбарг, науковий співробітник Українського центру стандартизаиії та метрології:

1. «Фрак народа» и «Век русского музея» на канале ТЕТ от российского канала «Культура». Две очень интеллигентные программы, подобных которым у нас, к сожалению, не хватает. И производством такого плана программ, похоже, также никто не собирается заниматься. 2. Освещение на ТРК «Киев» конфликта вокруг 30-го канала. Комментарий СТН очень тенденциозен, с перебором эмоций. При этом ведущая упрекает канал «ТЕТ» в том, что он общается со зрителем на негосударственном языке, употребляя «исконно» украинское слово « кавычки». 3. «Телепузики». Самые светлые личности нашего телевидения. Юрій Луканов, журналіст:

2. 27 вересня на телеканалі “Інтер” з’явилася нова передача “Слабка ланка”. Після закінчення цієї передачі її учасники, які до зустрічі в студії, ймовірно, не підозрювали про існування одне одного, ненавидять партнерів лютою ненавистю і, можливо, при зустрічі не подадуть одне одному руку.

Сутність програми полягає в тому, що гравці по черзі відповідають на запитання на зразок “Хто автор “Бравого вояка Швейка?” або “Хто був Президентом США 1961 року?”. Кожна правильна відповідь додає у спільну копилку певну суму грошей. А от власником спільно заробленої суми може стати тільки одна особа. Після кожного раунду запитань з гри вибуває найгірший учасник – слабка ланка… У фіналі два останні гравці відповідають на п’ять пар запитань і грошики відходять до того, хто дасть більше правильних відповідей. На перший погляд, ця програма з розряду змагальних, на зразок “Вгадай мелодію” або, скоріше, “Перший мільйон” – ті ж самі музичні навороти, які мають підсилити драматизм телеекранного дійства, та ж сама лихоманка глядача, який з дрожем очікує, чим все це закінчиться. Але видовищність щойно згаданих двох програм можна порівняти із футболом або стрибками з жердиною, коли перемагає найсильніший. А от “Слабка ланка” (“Слабое звено» вироблене на якомусь із московських каналів), скоріше, нагадує борюкання павуків у банці.

Річ у тім, що найслабкішого обирає не комп’ютер за кількістю неправильних відповідей, а самі учасники більшістю голосів. І ви думаєте, вони демонструють благородство і просувають уперед найінтелектуальнішого? Який же дурень захоче боротися у фіналі з найсильнішим? Як правило, їхнє рішення не збігається з показанням комп’ютера. В якийсь момент слабші учасники можуть вивести з гри найсильнішого гравця, що, власне, і сталося.

Після вибуття з гри кожен із вибулих висловлюються про своїх недавніх партнерів. Епітети за зразок “Мудак козлобородий” – виглядають цілком доречними у цій програмі. Переможиця у своєму заключному інтерв’ю сказала, що тут боротьба відбувається за законом джунглів, коли перемагає не найсильніший, а найхитріший, найпідступніший.

Словом, все як у реальному житті, де не завжди найблагородніші, найінтелектуальніші, найчесніші люди виявляються на коні. І, здавалося б, треба подякувати авторам за те, що вони нам неприховано продемонстрували такі жорстокі реалії. От тільки не можна виключати, що після перегляду подібного телешоу в глядачів накопичиться такий негативний заряд, що котромусь з них захочеться ухопити ближнього свого за горлянку і задушити, або, принаймні, добряче начистити пику. І певна річ, автори передачі за це жодним чином не відповідатимуть.

Тетяна Лебедєва, голова правління Незалежної асоціації мовників:

- 25 вересня в ефір телеканалу “Інтер” (програма “Подробности») вийшов сюжет, в якому усі регіональні компанії скопом було звинувачено в тому, що саме вони, начебто, є головними винуватцями того, що вітчизняний ефір заповнений фільмами з елементами насильства. Кореспондент «Інтеру» казав, цитую: «…весьма своевременной выглядит постановка рядом политических и общественных деятелей Украины вопроса о необходимости радикальной гуманизации отечественного ТВ, что невозможно без отказа от применения сильнодействующих телевизионных наркотиков. Однако проблема состоит в том, что именно низкопробные программы и киноленты представляют наибольший интерес для небогатых региональных телекомпаний, поскольку именно этот телетовар можно приобретать на черном рынке ценой подешевле». Також кореспондент “Інтеру” повідомив, що “Кроме того, региональные вещатели сплошь и рядом пользуются предельно изношенными передатчиками и другой столь же допотопной аппаратурой местных телеценров… При этом особого желания вкладывать серьезные средства в качественное телевещание сегодня не наблюдается».

І хоча далі у сюжеті йшла мова про необхідність сертифікації засобів мовлення, знімальної апаратури і т.і. для всіх учасників телеринку, про що, у всякому разі, можна сперечатися, кореспондент каналу і закінчив сюжет словами, які протиставляли регіональні компанії національним. При цьому він не розрізнював тих, хто працює в регіонах професійно і тих, хто нехтує правилами. Наша асоціація отримала справжній шквал відгуків регіональних мовників на цей сюжет в “Подробностях”. Місцеві телекомпанії просто обурені, і їхня реакція цілком зрозуміла Ось ряд зауважень до сюжету: По-перше, це професійні зауваження: недолугість самого сюжету, велика кількість суб’єктивних оцінок, відсутність балансу – тобто не презентована думка іншої сторони, нічим не обЄрунтовані узагальнення, коли риса (чи вада) одного екстраполюється на всіх.

По-друге, це питання етичного характеру: чи є гідним для тележурналіста так зневажливо та образливо ставитися до своїх колег? Звідки таке ставлення “старшого брата”, коли автор сюжету сам з Одеси? Чи не замінила ретельність виконання замовлення відсутність професіонального хисту?

Навіть пересічний глядач знає, що скільки б не демонстрували у ефірі “круті” камери (як це зверхньо зробив автор сюжету), довіра та інтерес до каналу чи програми (особливо - інформаційної) залежить зовсім від іншого: професійності та етичної гідності авторів, об’єктивності , збалансованості та контраверсності інформації. Так, технічна якість - дуже важлива складова. Незалежна асоціація телерадіомовників добре обізнана у стані справ у регіонах, і можу запевнити, що багато місцевих телекомпаній “упаковані”, тобто обладнані не гірше, ніж деякі центральні канали. Наприклад, у квітні 2001 року НАМ провела Фестиваль інформаційних телепрограм “Геліос”. 20 регіональних компаній, які перемогли у різних номінаціях, отримали комплекти сучасного професійного цифрового обладнання для зйомок та монтажу. Це була технічна допомога USAID (Міжнародної Агенції з розвитку США).

А ще по результатах фестивалю авторитетне міжнародне журі зробило впевнений висновок, що багато регіональних ТРК, навіть у невеличких містах, працюють цілком професійно , якісно інформують глядача.

І де, скажіть будь ласка, шукають кадри та нові обличчя столичні канали? Чи не в регіонах? Можемо порахувати.

Взагалі, цей сюжет провокує думку, чи не є він свідченням остраху перед підвищенням довіри глядачів до програм місцевих каналів? Проголошено “хрестовий похід” перед виборами?

Хай саме глядач та Національна рада з питань телебачення та радіомовлення України вирішують, хто є гідний і хто є негідний працювати в ефірі. Того не має робити

якийсь канал, хоча б і центральний, який чомусь перебрав на себе право коментувати діяльність інших.