detector.media
Борис Бахтєєв
для «Детектора медіа»
16.10.2018 15:30
Баланс — не догма, але саме так він фігурує в усіх законах про вибори
Баланс — не догма, але саме так він фігурує в усіх законах про вибори
Однією з вимог до журналістики, одним із основоположних журналістських стандартів є дотримання балансу. Але чи не відбувається з поняттям балансу викривлення?

Протягом усіх років після краху СРСР на всьому пострадянському просторі діє один і той самий прийом імітаційної демократії, один і той самий спосіб вихолостити, викривити фундаментальні для демократичного світу поняття. Спосіб цей — примітивізувати ці поняття, догматизувати їх, довести до абсурду, застосовувати до неналежних ситуацій та неналежних об'єктів.

Однією з вимог до журналістики, одним із основоположних журналістських стандартів є дотримання балансу. Але чи не відбувається з поняттям балансу саме такого викривлення? Часто-густо залишається враження маніпулювання балансом як поняттям — от саме так. А чи, принаймні, абсолютної недостатності дотримування балансу для того, щоби журналістика була неупередженою, повноцінною й усебічною.

Починалося все із законопроекту «Про всеукраїнський референдум», який зазначав: «Засоби масової інформації зобов'язані об'єктивно висвітлювати хід підготовки і проведення референдуму, надавати збалансовану інформацію стосовно змісту питання референдуму та юридичних наслідків референдуму». Красиве слово «баланс» у даному разі було використано геть некоректно, не там, де належить: якщо перебіг підготовки й проведення справді має бути висвітлено збалансовано, то аналіз змісту і юридичних наслідків може бути правдивим або неправдивим, аргументованим або неаргументованим. То що ж: навіть коли мета референдуму була би вочевидь маніпулятивною, кожне окреме ЗМІ на кожну статтю «проти» мусило би давати статтю «за» — заради механічного балансу? Якби, скажімо, це був референдум за визнання російської мови державною — рівно половина матеріалів геть у кожному виданні мала би це неодмінно підтримувати? Наведене формулювання саме так і можна тлумачити.

Цей законопроект було ухвалено, але «забраковано» Конституційним Судом — із зовсім іншої причини. Але подібне формулювання відтоді фігурує в усіх законах про вибори — у їхніх частинах, які стосуються ЗМІ.

Тож уявімо собі Сполучені Штати Америки, 2016 рік, виборча кампанія. Чимало американських ЗМІ оприлюднювали критичні матеріали про Трампа. То, виходить, вони порушували журналістські стандарти? Виходить, американські ЗМІ — невільні й недемократичні? Бо задля балансу, давши критичний матеріал про Трампа, мусили би тут саме дати такий саме критичний матеріал і про Клінтон?

Але не ходімо так далеко. Уявімо собі кілька гіпотетичних ситуацій тут, в Україні.

Кандидат А щосили маніпулює інформацією. Бере правдиві факти, хибно їх тлумачить і робить із них хибні висновки. Жонглює логічними побудовами і причинно-наслідковими зв'язками, як тільки може. Але зловити його на цьому й оприлюднити можна лише в тому разі, якщо зловити на таких саме маніпуляціях і інших кандидатів — бо інакше буде порушення балансу? А якщо інші кандидати такого не роблять?

Кандидат D масово розмістив агітацію: «Майбутнє України — в ЄС! Безпека України — в НАТО!» А всього лише два місяці тому той самий кандидат стверджував, що «в Європі нас не чекають». То як тут зберегти священний баланс?

Кандидат Е (який, за сумісництвом, є Президентом), судячи з усього, є прихильником так званої «математичної економіки», тобто застосування формул та графіків без урахування економічних відносин, що панують у країні, без урахування того, що в економічних системах одного типу ці формули спрацьовують, а в системах іншого типу — спрацьовують навпаки, і що всі ці формули варто застосовувати, лише приводячи економічні відносини у країні до демократичних ринкових стандартів. То як тут дотриматися балансу — взагалі важко уявити.

Примітивізоване, догматизоване поняття збалансованості, по суті, взагалі унеможливлює аналізування позицій та пропозицій кандидатів. Відбирає у ЗМІ роль об'єктивного арбітра й залишає їм лише роль пасивного ретранслятора, підставки для мікрофону. Й таким чином відбирає активну роль у суспільства.

Три ситуації. Перша: автор, аналізуючи передвиборчу агітацію кандидатів, підтримує одного кандидата і критикує іншого. Друга: телеканал або видання підтримує одного кандидата і критикує іншого. І третя: геть усі телеканали й видання підтримують одного й того самого кандидата і знищують іншого. Погодьтеся: ці три ситуації є цілковито різними за своїм характером.

Пригадаймо 2004 рік, «п'ятихвилинки ненависті» Джангірова та Корчинського — програму «Проте» на «1+1». Якби Джангіров та Корчинський не маніпулювали інформацією, а доказово обґрунтовували, що Янукович є хорошим, а Ющенко поганим — це були б уже зовсім не «п'ятихвилинки ненависті». Якби вони виступали зі своїми обґрунтуваннями час від часу, а не регулярно, щодня в один і той самий час у спеціальному випуску, як обов'язкова програма — це теж було б уже зовсім не те, що було насправді.

Тож формалізувати тут нічого не можна, ситуація «Корчинський хвалив Януковича й лаяв Ющенка» сама по собі могла би бути як цілком прийнятною, так і очевидним порушенням усіх стандартів. Усе залежить від контексту, від супутніх обставин. Від того, як це відбувається й подається.

Поняття балансу, вимога дотримуватися балансу — це, взагалі-то, вимога до тих жанрів журналістики й тих ситуацій, коли є конфлікт, колізія. Коли є дві або більше сторін, кожна із власною позицією, й вони є джерелом інформації, а не об'єктом аналізування.

До авторських матеріалів — інші вимоги: аргументованість, правдиве й коректне подання фактів, відсутність логічних маніпуляцій. Непідтягування фактів під заздалегідь сформульовані висновки.

Медіаюрист Тарас Шевченко дав коментар: «Bідповідно до європейських та міжнародних стандартів, вимога щодо збалансованості стосується лише аудіовізуальних ЗМІ. Натомість щодо приватних друкованих видань діє принцип повної свободи. Газета має право свідомо займати сторону тієї чи іншої партії й писати лише про неї позитивні матеріали. Стосовно аудіовізуальних ЗМІ законодавство різних країн є різним — чи не найжорсткіші регламентації існують у Франції. У США існує принцип рівних можливостей — якщо ви показали у програмі чи навіть у кінофільмі одного з кандидатів, всі інші мають право вимагати такий же час. Тому там політика не покажуть у кулінарному шоу чи інтерв'ю вдома. Єдині винятки — це новини та дебати».

Що ж до ситуації виборів, то тут конче важливим є рівний доступ до агітації, рівні можливості для позитивного або негативного аналізування позицій усіх кандидатів, відсутність замовчувань кандидатів та подій за їхньої участі. Одне слово, рівні можливості для всіх кандидатів та їхніх прихильників. Це вимога до медійного простору країни в цілому, як цілісного. Й цю вимогу аж ніяк не розв'язати тупим і механічним дотримуванням балансу в кожному матеріалі й у кожному виданні.

Украй важливою в даному разі є свобода поширення будь-якої інформації, будь-якої аргументації, свобода висловлення позицій. Усе це не лише далеко не зводиться до простого балансу: недоречні й абсурдизовані в даному контексті вимоги збалансованості можуть підмінити собою питання про свободу й рівноправність висловлення позицій, імітувати ту свободу. Як це, власне, і сталося перед президентськими виборами 2010 року, коли проголошений буцімто доброчесний намір регламентувати агітацію за кандидатів насправді призвів до суттєвого обмеження будь-якої інформації, що виходила б не від самих кандидатів та їхніх штабів. До фактичного обмеження свободи слова для всіх, окрім самих кандидатів. До фактичної заборони будь-якої незаангажованої інформації. ЗМІ відводилася роль ретрансляторів думок і висловлювань політиків — і їхньої реклами.

Плюралізм і плюралізм в одній голові — то зовсім різні поняття. Намагання звести перше до другого — це і є типова риса постсовку.

Фото: LB.ua

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY