detector.media
Світлана Остапа
14.09.2018 18:30
Російські «гонго» на полях гібридної війни в ОБСЄ
Російські «гонго» на полях гібридної війни в ОБСЄ
Підсумки російсько-українських баталій на конференції ОБСЄ підбивають Оксана Романюк, Анастасія Станко, Максим Дворовий, Олексій Мацука і Тетяна Лебедєва.

Із 10 вересня у Варшаві триває щорічна нарада ОБСЄ з людського виміру (Human Dimension Implementation Meeting). Це майданчик, на якому представники громадських організацій мають змогу виступити перед представниками влади своїх країн і розповісти про проблеми, що існують у різних сферах суспільного життя, зокрема і в медіапросторі.

Цьогоріч «днем медіа» на конференції стало 11 вересня, коли пленарні засідання були присвячені свободі слова, пропаганді, проблематиці медіа, роботі журналістів. Прогнозовано активними цього дня виявилися «голоси Росії». Левову частину «ефіру» зайняли виступи учасників з Російської Федерації (зокрема, з російських державних медіа) та представників проросійських громадських організацій з різних країн. Але не про Росію та її медіапростір говорили ці спікери – вони в унісон розповідали про проблеми зі свободою слова та перешкоджання журналістів в Україні.

Натомість представники українських громадських медійних організацій згадували про порушення прав журналістів в Україні, про мову ворожнечі в українських медіа, згадували про останній випадок з доступом до даних телефонних розмов Наталії Седлецької, про нерозкрите вбивство Павла Шеремета.

Водночас українська делегація вимагала звільнення українських медійників з тюрем Росії та ОРДЛО та піднімала питання про важливість ідентифікації журналістів і їх чітке відмежування від пропагандистів і фейкотворців. «Медіа та медійники, які поширюють дезінформацію і фейки, не можуть вимагати тих самих прав, як ті, які працюють дотримуючись журналістських стандартів», – підкреслила виконавча директорка Інституту масової інформації Оксана Романюк. Представник ОБСЄ з питань свободи медіа Арлем Дезір також наголосив на підтримці якісної журналістики і зауважив, що дезінформація вбиває професію журналіста.

На нараді часто можна було почути термін «гонго» – тобто організовані урядом неурядові організації (government-organized non-governmental organizations). Цією абревіатурою називали саме російські нібито громадські організації, які виявилися інструментами державної кремлівської пропаганди.

За підсумками панельних дискусій про свободу слова на майданчику ОБСЄ «Детектор медіа» поцікавився в представників української делегації:

1. Як ви сприйняли дискусію між російською та українською делегаціями? Як ставитеся до такої масової навали російських «гонго»?

2. Як ви сприйняли висловлені українською делегацією ідеї про те, що права, які надаються професійним журналістам, не повинні розповсюджуватися на тих, хто свідомо порушує професійні стандарти, розповсюджує фейки?

3. Чи вважаєте ви успішним формат панельної дискусії ОБСЄ? Якщо ні, то що треба зробити, щоб він став ефективним і дієвим?

Оксана Романюк, виконавча директорка Інституту масової інформації:

1. Мене шокувала навала російських «гонго» на конференції. Вони просто зіпсували дискусію, перетворивши її на цирк. У результаті майданчик панельної дискусії, який мав бути призначеним для незалежних ЗМІ і організацій, російські «гонго» та пропутінські структури використали як підмостки для свого театру з масками.

2. Колись був популярним такий слоган – hate speech is not free speech, тобто свобода слова не означає свободу мови ворожнечі. Зараз, я вважаю, на часі говорити про те, що свобода інформації не означає автоматично свободу дезінформації. Фейки і дезінформація є загрозою для вільної і незалежної журналістики, бо вони займають те місце, яке б займали реальні достовірні журналістські матеріали. До того ж це негативно впливає на довіру до професійної журналістики і на медіаринок у цілому. Нам потрібно знову повернутися до захисту професійної журналістики, яка є у надзвичайно вразливому стані. Й абсолютно точно ті, хто свідомо чи на замовлення продукує дезінформацію і фейки, не повинні користуватися повагою і привілеями професійних журналістів, так само як чорні трансплантологи не можуть називатися професійними лікарями і претендувати на таке ж ставлення як до справжніх лікарів.

3. Формат панельної дискусії однозначно потрібно міняти. По-перше, обмежити участь представників державних структур до двох-трьох. По-друге, проводити фактчекінг учасників перед заходом. Можна скористатися досвідом корпорацій, які мають формат trusted partnership, коли реальність чи фейковість структури підтверджується, наприклад, міжнародними правозахисними чи медійними організаціями. Те, що є зараз, – це використання майданчика державними російськими структурами і «гонго», які забивають собою мінімум 50% часу, в результаті чого реальні організації пробитись не можуть.

Анастасія Станко, журналістка «Громадського ТБ»:

1, 2. Як на мене, конференція з прав людини ОБСЄ є майданчиком, де є унікальна можливість поруч з офіційними представниками від країн виступити за одним столом і представникам незалежних організацій, які працюють з темою прав людини у 57-ми країнах ОБСЄ. Ця можливість єдиного майданчика придумана була для того, аби ті, хто не може бути почутим владою в їхніх країнах, змогли висловитися на платформі ОБСЄ у Варшаві.

Ми бачимо, що є дуже багато проблем у різних країнах ОБСЄ і зі свободою слова, і зі свободою вираження, і з вільними зібраннями. Особливо це стосується таких країн, як Таджикистан, Азербайджан, Росія.

На жаль, на цьогорічній конференції під час загальних пленарних дискусій ми практично не змогли почути про проблеми, котрі є в цих країнах. Фактично мікрофон був окупований різними представниками офіційної Росії, щоправда частина російських спікерів представлялась як незалежні ГО, але з‘ясовувалось, що насправді люди, котрі виступали від імені ГО були працівниками чи то адміністрації президента РФ, чи то представниками державних російських медій. Говорили вони лише і виключно про проблеми в Україні, про проблеми у власній країні – жодного слова. Виступи їхні супроводжувались постійними фейками та маніпуляціями, тоді як представники інших країн постійно говорили про загрозу фейків та маніпуляцій. З‘явилась така сюрреалістична картинка, в якій маніпулятори виступають поруч з тими, хто закликає боротись з маніпуляціями.

Нова тенденція – це блогери, які мають youtube-канали, реєструються від них. Є запитання до ОБСЄ, як вони надають акредитацію і можливість майданчика для людей, котрі кажуть: «У мене сто тисяч підписників у Youtube» – так, ніби це і є критерій журналіста.

3. У мене є рекомендації, котрі я також надішлю в офіс ОБСЄ, про чіткіший відбір учасників, які мають дійсно займатись правозахисною діяльністю, і хоча б три роки. Інакше є ризик, що правозахисний майданчик захоплять виключно ті, котрі й утискають права людини.

Максим Дворовий, юрист Центру демократії та верховенства права, координатор Незалежної недійної ради:

1. Важко сказати, що дискусія між делегаціями насправді відбувалася, оскільки на пленарних засіданнях РФ та Україна чітко та послідовно обстоювали позиції щодо територіальної належності Криму. Втім, маю відзначити дії представника України у Відні, пана Андрія Чеснокова, якому вдалося заблокувати можливість висловитися двом представникам Криму, які не були зареєстровані відповідно до українського законодавства, зокрема ДТРК «Крим», яка мала би ввійти до складу українського суспільного мовника (але фактично є ресурсом окупаційної влади в Криму. – ДМ).

Щодо навали «гонго» – Росія активізувала свої зусилля, і це помітно. Представник РФ неодноразово з'являвся перед заходами таких «гонго» (в тому числі, деяких українських) та інструктував їх. Втім, ці кроки є малоефективними: представники «гонго» звучали непереконливо і переважно читали з папірців один і той самий текст декілька разів. Взагалі, була надзвичайно разючою різниця між правозахисниками, яким «боліла» їхня тема, та «гонго». Проста різниця в переконливості сказаного.

2. Права журналістів та додаткові гарантії захисту їхніх прав справді мають поширюватися лише на тих, хто є доброчесними. Європейський суд з прав людини вже неодноразово зазначав, що захист, який надається статтею 10 Конвенції про права людини, застосовується до журналістів лише у випадку, якщо вони діють доброчесно (in good faith) та відповідно до стандартів відповідальної журналістики (within the tenets of responsible journalism). І хоча цей підхід критикувався багатьма дослідниками у сфері медіаправа, зараз він є частиною практики ЄСПЛ, а також надзвичайно релевантним в умовах постійних інфовоєн.

3. Чи є успішним формат такої дискусії? І так, і ні. Так, оскільки він дає змогу почути полярні точки зору, а також зрозуміти справжню ситуацію з розумінням умовних «нас» та «їх» у світі. Ні, оскільки дискусії як такої не відбувається. За роки війни позиції вже сформовані і щодо них просто не може відбуватися полеміки. Ба більше, є і розуміння справжності позицій: так, на захід «гонго» «Успішна варта» (на сайті – посилання на сторінки Олександра Клименка) прийшли лише ми та представники російської сторони. Іноземних дипломатів, на щастя, помічено не було.

Для більшої дієвості має існувати якийсь фільтр участі (реєстрації) організацій, можливо, через критерій досвіду роботи у сфері правозахисту. Це допомогло б мінімізувати кількість «гонго» та чути тих, хто насправді здатен вести кваліфікований діалог.

Олексій Мацука, керівник «Донецького інституту інформації», засновник «Громадського ТБ Донбасу» і сайту «Новости Донбасса»:

1. Спостерігаючи за представниками РФ, які брали слово під час пленарних засідань, наочно побачив втілення в життя сценарію серіалу «Оптимісти», прем’єра якого відбулась у 2017 році на телеканалі «Россия 1», метою якого була демонстрація «романтики» радянського періоду. Після перегляду цього фільму та того, що я побачив у Варшаві, де головна мета була показати «розвал України», висновок я зробив один – тоді радянська, а тепер російська влада постають як цілісна система тотальної брехні.

Мета громадських організацій зазвичай – це примирення, пошук діалогу, комунікацій, заспокоєння суспільства, залучення людей до широкої дискусії, захист цінностей. Але у Варшаві я побачив громадські утворення з РФ, які є носіями ідей тотальної війни всіх зі всіма. Насильство їх цікавило більше, ніж спокій. Агресія та бажання війни простежувались протягом усіх пленарних засідань з їх сторони.

Росіяни відстали від життя в Україні – це помітно. Ситуація в країні змінюється, але вони намагались зачепитись за все, що могло показати неоднорідності всередині України. І, як прогнозую, потім використати це вже для демонстрації їхніх власних «гіпотез», які вони активно просувають на своїх телеканалах у Росії та інших країнах.

Але сила будь-якої демократії в тому, що вона може відрефлексувати та примирити відмінності в суспільстві і стати ще сильнішою – це і є унікальність будь-якого демократичного ладу. Помітно, що росіяни, які презентували себе на пленарних засіданнях, цього взагалі не усвідомлювали, тому що не мають того досвіду, що вже є в України.

2. Щодо професійної ідентифікації – питання в тому, хто буде визначати статус професійного журналіста. В Україні цей процес вже розпочато: саморегуляція редакцій і співрегулювання, в якому багато чого будується на довірі медіа до регулюючих структур. Думаю, що головне сьогодні – це створити арбітра всередині країни, визначити методологію та принципи, які б визнавали самі журналісти. Якщо покажемо своїм прикладом, можливо, й інші пострадянські країни підуть тим же шляхом. Але журналістика в наших країнах і далі залежить від політики через недосконале законодавство, бідність редакцій та аудиторій, а в Росії до того ж фінансується напряму державою. І це все не створює умов для аналогічного процесу в Москві. Але в Києві вже є підготовлене підґрунтя для цього, і тепер все залежить від нас самих.

3. Мені здалося, що подібні заходи повинні вчити діалогу. Але відбувався не діалог, а постійна демонстрація суперечностей без пошуку конструктивних варіантів вирішення. Сьогодні ця платформа була не для об'єднання заради розширення горизонтів вирішення глобальних проблем та викликів, а навпаки. І це також є проблемою само по собі – як надалі користуватись панельними дискусіями, коли вони стали майже політичними майданчиками, а не інструментами для громадянського суспільства.

Тетяна Лебедєва, голова наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України, почесна президент Незалежної асоціації телерадіомовників:

1. У жодному разі не можу назвати це дискусією. Ми спостерігали сплановану інформаційну спецоперацію з боку російської делегації. Лунали жахливі звинувачення, інсинуації, навіть без намагання дотримуватися меж пристойності. Все це не має нічого спільного з дипломатією, правами людей та свободою слова. Російська делегація жодним чином не згадувала ситуацію в своїй країні, натомість весь свій час витрачала на припікання розпеченим залізом нашої країни. Трохи негативу дісталося, традиційно, і країнам Балтії. На цьому тлі українська офіційна делегація виглядала дуже достойно і професійно.

Навала – вдалий термін. Здавалося, три чверті виступів були від саме російських структур. Важко назвати їх ГРОМАДСЬКИМИ, бо спроби знайти інформацію про них давали цікавий результат. Деякі з них були зареєстровані за тиждень до початку заходу, деякі мають таку систему управління та членства, що напряму залежить від влади. Але поєднувало всі ці структури одне: палкі промови зі звинуваченнями України. Це нонсенс. За регламентом представники громадянського суспільства мають говорити про ситуацію з правами та свободами у своїй країні. Але про це ми не почули жодного слова! Немає у росіян більшої проблеми, ніж наша Ненька :-).

2. Це абсолютно слушна думка! Відома стаття 10 Конвенції з прав людини та основних свобод, яку часто цитують, вимагаючи захистити свободу слова. Але ця стаття має другу частину, яка починається зі слів про зобов’язання та відповідальність, з якими пов’язане здійснення цих свобод! Це має стати критерієм при диференціації між журналістами, пропагандистами і просто маніпуляторами.

3. Я вперше на саме такому заході. Тому, мені здається, варто було б дещо змінити. По-перше, коли реєструються представники НУО, треба переконатися, що це дійсно організації у сфері захисту прав і свобод, а не симулякри громадянського суспільства, створені під певне гібридне завдання, імітуючи лжемісію. Можливо, треба вимагати дотримання у виступах теми і фактів і зупиняти безпідставні емоційні напади та звинувачення. Мені здається, декому з організаторів було ніяково від того, що відбувалося. Й українські активісти надавали певні важливі рекомендації.

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY