21 тис. 680 — стільки дзвінків, що стосувалися домашнього насильства надійшло на Національну гарячу лінію з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації за дев'ять місяців 2017 року. З них 16 тис. 845 — це дзвінки від жінок, ідеться в аналітичному звіті «Рівний доступ до допомоги жінок, постраждалих від насильства» від ВБО «Конвіктус Україна» та МБО «Відродження».
За аналогічний період у попередньому році кількість дзвінків щодо домашнього насильства становила 21 тис. 336.
Тема насильства — актуальна для українського суспільства, проте не дуже часто висвітлюється журналістами у пресі та на ТВ. Для роботи з такою тонкою темою мало просто знайти героїв — журналіст, який проводить інтерв'ю, має враховувати особливості спілкування з людьми, що пережили або переживають насильство.
Варто також розуміти, яким саме може бути насильство. Це не лише примушування до дій сексуального характеру чи побиття — окрім фізичного та сексуального, насильство може бути також економічним та психологічним.
За мотивами профільного тренінгу «Висвітлення проблеми насильства в ЗМІ з фокусом на насильство щодо маргіналізованих суспільством жінок» від ВБО «Конвіктус» ми записали десять порад для журналістів, які планують створювати матеріали про сексуальне насильство.
Стежте за термінологією та за словами, які вживаєте. Подбайте про лексику, яку використовуєте в сюжеті чи матеріалі.
У бесіді з людиною уникайте ярлика «жертва» — краще замініть це слово на словосполучення «людина, що пережила насильство».
Також уникайте оцінних суджень та не говоріть мовою стереотипів.
Люди, що регулярно переживали домашнє насильство, часто змушені тікати від своїх кривдників. Згодом такі втікачі змушені переховуватися. Часто це стосується саме жінок, адже кривдник — співмешканець, законний чоловік чи будь-який родич — може шукати втікачку та намагатися повернути її додому будь-якою ціною проти її волі.
Якщо така людина погодилася на інтерв'ю з вами, перше, про що ви маєте дбати, — це її безпека. Пам'ятайте про анонімність, не публікуйте у відкритий доступ інформацію, яка може нашкодити людині. Не варто викривати місце її перебування, якщо людина сама цього не бажає. Не фотографуйте і не знімайте без дозволу.
Для багатьох людей помилковою є думка про те, що сексуальне насильство як явище просто не може існувати в законному шлюбі. Мовляв, вступаючи у шлюб, чоловік та жінка мають виконувати свій «шлюбний обов'язок» попри все — навіть тоді, коли комусь цього не хочеться. Насправді це не так.
Штамп у паспорті не означає, що відтепер чоловік може у будь-який момент скористатися жінкою, навіть якщо в неї самої таке бажання відсутнє. Це також не значить, що чоловік може силою схиляти жінку до статевих стосунків, робити їй боляче чи принижувати за відмову займатися з ним сексом.
Сексуальне насильство неприпустиме в будь-якому форматі.
Герої з яскравими історіями — це добре. Проте для повнішої картинки зверніться й до інших даних.
Статистика допоможе продемонструвати вашій аудиторії справжні масштаби проблеми. Так ви покажете, що насильство — це проблема не лише для героїні вашого матеріалу, але і для сотень інших жінок та чоловіків по всьому світу.
Статистику можна запитати у профільних організаціях — наприклад, благодійних фондах чи громадських об'єднаннях, а також — у правоохоронних структурах.
Прогулювалася вночі одна по безлюдній вулиці в короткій спідниці — сама винна в тому, що сталося. Це один із найпоширеніших стереотипів про жінок, які пережили сексуальне насильство. Чимало людей упевнені, що насильство скоюють невідомі жертві люди, які «клюють» на провокації.
Насправді ж ґвалтівниками можуть бути не лише маніяки. Найчастіше це люди, добре відомі постраждалій. Це батько, син, близький родич, колишній співмешканець чи нинішній чоловік, це сусід, колишній однокласник, який вирішив помститися за те, що на нього не звертали уваги в школі, чи директор компанії, який вважає, що жінка може отримати підвищення лише через ліжко.
Кривдником може виявитися будь-хто.
Перед початком бесіди дайте особі, з якою збираєтеся говорити, час, аби налаштуватися на розмову. Не ставте різких, відвертих і болючих запитань «у лоба» одразу.
Як журналіст ви також маєте зрозуміло й чітко описати мету вашого інтерв'ю. Розкажіть людині, хто ви, звідки, для чого готуєте цей матеріал, що саме хочете змінити через нього, якої мети досягти. Обговоріть деталі, які варто чи не варто публікувати.
Важливо пам'ятати, що, розповідаючи вам про пережите насильство, ваш співрозмовник чи співрозмовниця в цей момент ніби знову переживає цей неприємний досвід. Що більше деталей згадується, то більший ризик повторного психологічного травмування, адже це стрес та сильні емоції.
Якщо особа переживає сильний стрес, перебуває в шоковому стані, не варто розпитувати її про все в найдрібніших деталях. Також не намагайтеся з особливою наполегливістю допитати ті деталі, про які людина говорить неохоче, — тиснути не можна в жодному разі.
Знання законодавства допоможе вам краще орієнтуватися в темі самим, крім того, ви зможете більш широко та аргументовано пояснити читачам, які саме дії є протизаконними та яка відповідальність за це передбачена. Також ви можете пояснити співрозмовникам — тим, хто це насильство пережив, чому за ті чи інші дії по відношенню до них можна покарати кривдника.
Уникайте оцінних суджень та звинувачень. Ваш співрозмовник чи співрозмовниця можуть давати оцінку тому, що сталося, проте ви як журналіст повинні зберігати нейтралітет і займати позицію спостерігача, сторонньої особи, ретранслятора.
Не оцінюйте сказане співрозмовником чи співрозмовницею.
Якщо особа, з якою ви говорите, відмовляється згадувати якісь деталі для вашого репортажу, не тисніть.
Щоби ваша історія запам’яталась якомога ширшій аудиторії, розкажіть її простими словами. Не навантажуйте текст специфічними термінами та маловживаними словами. Цифри та статистику, про яку йшлося вище, подавайте дозовано й лише там, де це справді буде потрібно.
Ваш матеріал або сюжет виглядатиме повнішим, якщо крім самої історії та статистичних даних там будуть також думки спеціалістів. Зверніться до громадських організацій чи профільних спільнот. У випадку з темою насильства це можуть бути коментарі правозахисників, адвокатів, соціальних працівників, представників об’єднань, які допомагають жертвам насильства, психотерапевтів та інших.
Фото: стокадр з YouTube
