detector.media
23.11.2005 14:33
Луканово посміхаючись Як Ющенко і Тимошенко спаплюжили мій виступ на телебаченні
Луканово посміхаючись Як Ющенко і Тимошенко спаплюжили мій виступ на телебаченні
Слава Богу, цього разу леді Ю не закликала брати штурмом Адміністрацію Президента.
В усьому винна політика і кляті політики. Торік це були Кучма з Януковичем. Цього року - Ющенко з Тимошенко. Я мав нагоду вкотре переконатися в цьому вчора, 22 листопада 2005 року, коли керівник „Тонісу” Дмитро Тузов запросив мене першим гостем у телемарафон з нагоди річниці Помаранчевої революції. Він вирішив нагадати глядачам, що події на Майдані були не тільки драмою, до якої Шекспір не дотягує, а ще й - карнавалом і балаганом, гідними Котляревського, Руданського і Мольєра. Він хотів, аби справи річної давності згадувалися не лише з надутими від серйозності щоками, а й з усмішкою на вустах. Подальші події показали, що, запрошуючи таку вельми несерйозну особу, як я, він вчинив украй необачно.

Ах, дівчина з Хмельниччини! Так і не взнала вона, що я хотів розповісти про її веселу і легковажну поведінку як метафору революції. Я спостерігав за нею з ніжністю перед рядами спецназівців, які на Банковій перекривали революціонерам прохід до адміністрації Президента. Вони стояли зі щитами в руках і сумно дивилися кудись поверх голів народних мас, котрі час від часу скандували „Міліція з народом!”. А сумно їм було явно через політиків. Один за одним народні депутати виголошували перед ними правильні промови, закликаючи відмовитися від захисту „злочинного режиму”. І навіть квіти і помаранчеві стрічки на щитах хлопців зі спецназу, які люди вставили і вплели у їхні щити, не розвеселяли їх. Чим полум'янішими були політики – тим набурмосенішими ставали вони.

І раптом все змінилося. Щити спецназівців опустилися і очі засяяли. До них крізь натовп продерлася дівчина років вісімнадцяти, як вона потім сказала, з Кам'янця-Подільського. Така собі симпатюля з лукавою посмішкою. Вона почала плести якісь кумеднощі. Якби політики слухали не тільки себе, а ще й її почули, то презирливо сказали б, що вона верзе дурниці. Тим не менше, хтось із міліціонерыв, певне, всупереч інструкції, почав тихенько просити її телефон. Звичайно, спецназівці не розступилися і не пропустили прихильників Ющенка. Але якби таких дівчаток була не одна, а сотня?

Я збирався почати свою розповідь на «Тонісі» з того, що це трапилося рік тому саме того дня, коли пролунав заклик Тимошенко іти всім миром до Президентської Адміністрації і посадити „народного Президента” на його законне місце. Щойно я хотів це сказати, як у телевізорі на сцені Майдану – вже Майдану-2005 - власною особою з'явилася „леді Ю”. Дмитро Тузов делікатно перервав спробу моїх спогадів і дав вказівку увімкнути прямий ефір з Майдану.

Слава Богу, цього разу леді Ю не закликала брати штурмом Aдміністрацію Президента. Але чогось мені здається, що все одно посумнішали б очі спецназівців, якби вони у натовпі слухали слова колишньої прем'єрки. Як і рік тому - полум'яна, як і рік тому - запальна, вона, як і рік тому, звинуватила в усіх бідах олігархів і Януковича, котрий підступно готується взяти реванш. Тривало все це хвилин двадцять п'ять.

Щойно після рекламної паузи я хотів продовжити свою балачку в ефірі, як до мікрофону підійшов Віктор Ющенко. Він нагадав мені лікаря, якому пацієнт скаржиться, що дуже погано себе почуває, а лікар запевняє: „Ви нічого не розумієте, ваше самопочуття поліпшилося, а здоров'я ось–ось буде в нормі”. Таке враження виникло після того, як Президент розповів, як Майдану стало краще жити у результаті його, Ющенка, правління. Глава держави явно переплутав сцену Майдану з трибуною Верховної Ради і виголошував свою фундаментальну промову ледь не годину.

Ясна річ, що весь мій балаганний настрій вивітрився - і про дівчинку з Хмельниччини я не розповів. Треба було поступатися в ефірі серйознішим людям. Але я все ж таки не здався і вирішив трохи попіаритися. Повторив у ефірі те, про що колись писав у „Детектор медіа”. Чим далі у часі віддалялася революція 1917 року, тим більше ставало людей, котрі з Леніним на суботнику носили колоду. І так само має бути з Помаранчевою революцією. Я сказав, що першим заявляю про те, що тягав із Ющенком колоду і навіть прочитав козюльку з цього приводу.

На Майдані за нашу свободу

я тягав із Ющенком колоду.

Раптом знов прийде до влади „Я” –

Я скажу: „Колода не моя!”.

Та от дивина - після заяви у „Детектор медіа”, а потім й у деяких інших виданнях, минуло вже чимало часу, але чомусь так і не побільшало бажаючих запевнити, що вони підставляли плече під колоду від Ющенка. Така чесність мене трохи насторожує. Чи не перечікує хтось, щоб підставити плече колоді від іншого політика? Юрій Луканов, для «Детектор медіа»

Читайте також:

Говорить і показує Помаранчеве свято

„Рік свободи” у форматі документального кіно

Запитання „Детектор медіа”: Які ваші враження від телекартинки Дня свободи? Чи вдалося телеканалам адекватно відобразити і емоції, і події, і політичну суть того, що відбувалося в країні протягом "помаранчевого марафону" 19-22 листопада?

Річниця Помаранчевої революції очима телевізійників(оновлено)

Революція помаранчева чи радянська?

Переведіть мене через Майдан

Про нас, одного із нас, і про Помаранчеву революцію

Володимир Ар'єв: “Я щасливий, що Помаранчева революція припала на моє життя”

Закордонна преса про річницю Помаранчевої революції

Річниця революції на телебаченні: фанфари й мовчанка

Луканово посміхаючись: Президент без жартів жартував

Луканово посміхаючись Про бідну Юлю і підступного Петра, або почому кілограм локшини на вуха?
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY