detector.media
Борис Бахтєєв
31.07.2018 13:23
«Вони ж дикі, з гір спустилися»

Колись, після самого початку російської агресії, знайома донечанка дивувалася: «Всі довкола кажуть про бандерівців, які буцімто прийдуть і влаштують різанину. Та звідки ж вони знають — вони ж жодного бандерівця ніколи в житті не бачили! Вони ж уявляють їх, немов якихось марсіан!»

Одна з відповідей на це запитання полягає в тому, як позиціювала західноукраїнський регіон і, зокрема, Галичину радянська пропаганда. Й як позиціюємо ми Галичину в Україні, та й Галичина сама себе вже й сьогодні — за звичкою. Варто мати на увазі: чимало хто, зокрема й серед українців Сходу та Півдня, і до сьогодні не відрізняє Західну Україну в цілому від Галичини, вважає весь простір від Львова та Чернівців аж до Луцька та Рівного однаковим — що географічно, що етнічно, що культурно.

Почитайте російські пропагандистські публікації, а ще більше блогосферу. Не лише теперішню. З усієї цієї макулатури постає вельми непривабливий образ західноукраїнця: неосвічений, темний, такий, що живе стереотипами давно минулих століть. І майже завжди — житель гір, який поза межами свого високогірного села ніколи не бував і нічого не знає.

«З гір спустилися» – це настільки часто повторюваний вислів, що перетворився вже на стереотип. Або навіть так: «Дикуни, з гір спустилися».

Й, за російською пропагандою, от саме ці буцімто темні, гранично відсталі люди, не знайомі з модерною цивілізацією, й улаштували в Києві Майдан (а точніше, обидва Майдани), а тепер диктують усій Україні свою волю. «Звісно ж, Майдан був проплачений, а західноукраїнці їхали на нього, бо як інакше вони змогли б бодай раз у житті побувати в Києві?» - ця теза теж стала вже загальником.

«Темним та нецивілізованим» галичанам російська пропаганда протиставляє «модерних та освічених» російськомовних жителів східних регіонів, де нібито й культурний, і освітній рівень є й був значно вищим за Західну Україну. Головним же центром цивілізованості та культурності, за російською пропагандою, був і є, звісно ж, Донбас. Відбувається маніпулятивне маркування, за якого російськомовність є ознакою культурності та освіченості, україномовність — відсталості.

Мова в даному разі не про те, якими уявляють західноукраїнців росіяни — мова про те, якими уявляє їх чимала частка вихованих на російській пропаганді українців.

Історія ця — дуже давня. От — радянський агітаційний плакат 1938 року про «дружбу радянських народів»...


На передньому плані — росіянин, а вже на його тлі — українець, білорус і так далі, в суворо встановленому порядку, якого чітко дотримувалися аж до самого краху СРСР 1991 року. Але зверніть увагу на інше: всі — у традиційному національному, етнічному вбранні. Тобто в сільському. І лише росіянин — не в косоворотці та портках, а в міському одязі. Росіянин уособлює міську модерність, належність до сучасної цивілізації, всі решта — сільську традиційність, архаїчність. «Хочете бути сучасними — станьте росіянами», - саме такий меседж надсилав цей плакат.

Цей меседж був наскрізним усі роки існування СРСР, ним було просякнуто всю радянську пропаганду. Після Другої світової війни в неї з'явилося ще одне завдання — сіяти недовіру до жителів новоприєднаних до СРСР територій, дискредитувати їх в очах радянського населення. Бо вони могли на власному досвіді порівняти «досягнення соціалізму» з нормальним життям не 25 років тому, а от зовсім нещодавно.

От звідси й пішло це «з гір спустилися»: на тлі українців, яких радянська пропаганда й без того змальовувала відсталими й некультурними, західні українці мали виглядати ще відсталішими. Власне, радянська пропаганда робила все можливе, щоби у свідомості людей відокремити західноукраїнців від «нормальних» українців, змурувати стіну між ними.

Як називався футбольний клуб зі Львова? «Карпати». Якими назвами найрізноманітніших закладів рясніло Місто Лева? «Черемош», «Полонина», «Смерічка», «Трембіта» тощо й тощо. Фольклорні виконавці зі Львова та інших західноукраїнських міст на радянському телебаченні — як московському, так і київському — з'являлися неодмінно на тлі гірських пейзажів, із трембітами та гуцульськими сокирами.

Свого часу, в дитинстві я був дуже здивований, коли дізнався, що Львів — зовсім не в горах, і до гір від нього досить далеко. Навіть розчарований був. Чимало українців, жителів Сходу та Півдня — регіонів, де зовсім донедавна російська пропаганда мала надпотужний вплив — чимало хто й тепер переконаний: уся західна Україна — то гори.

А тепер спитаймо себе: а з якими словами асоціюється в нас Західна Україна чи, принаймні, Галичина в сьогоднішньому інформаційному потоці? Не в історичному чи політичному, а в етнокультурному контексті? А з тими самими – «Карпати», «полонини», «смерічки», «трембіти». Карпатські гори й досі правлять за бренд усієї Західної України, за її візитівку й навіть «паспорт» — уже в українському медіапросторі. Карпатські гори, які насправді обіймають менш ніж 10% території Західної України, й у яких живе ще менший відсоток її населення. Щойно заходить мова про Галичину в загальному плані — як на екрані майже неодмінно з'являються картинні гірські пейзажі й етнічно одягнені люди з трембітами.

То, може, не варто дивуватися, що й міфи про «з гір спустилися», як і взагалі примітивізований образ Західної України, побутують на Сході та Півдні України й досі?

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY