О 21:00 на площі перед стадіоном зібралося понад тисячу людей. Це вже значно більше, ніж на минулій акції #Free Sentsov or Die, зорганізованій 25 травня попід посольством РФ на Повітрофлотському. І якщо тоді серед присутніх, може, із двохсот людей чималу кількість становили кінематографісти, то тепер, з огляду на зовнішній вигляд, люди були цілком звичайні - різні за статтю і соціальним положенням, чоловіки з дітьми на горгошах і жінки на підборах, парочки й компанії, модники з бородами і кульчиками у вухах, і лише поодинокі режисери, як-от Віктор Придувалов, Олена Дем'яненко чи Сергій Проскурня, міністр охорони здоров'я Уляна Супрун і відома парамедик на фронті Юлія Паєвська (позивний «Тайра»).
Жодної воєнізованості – в цілому це дуже нагадувало публіку ґатунку Майдану 2013 року. І лише молоді хлопці, вдягнуті не за сезоном «осінь посеред літа», вибивалися з натовпу. Це кримські ультрас, із Сімферополя. Це була їхня ідея зробити те, що почалося десь о 22:00.
Із площі організована колона людей, без ґвалту й метушні, як це могло би бути у випадку агресивно налаштованої публіки, рушила до воріт Олімпійського стадіону зі боку готелю (в якийсь момент випадковий спортсмен важко пробивався крізь натовп, очевидно, до свого тимчасового помешкання). А далі – через ворота і довгий коридор – на стадіон. Ультраси попереду, з фаєрами й вигуками «Слава Україні!», задавали тон, а присутні, охоплені захватом, знайомим із часів Революції гідності, з радістю відповідали за правилами: «Героям слава!».
На стадіоні на двох екранах показували фотографії 64 українських політв'язнів, яких Сенцов закликає звільнити. Два дрони знімали, як людей розсадили на двох секторах, а в одному з них розтягли на всю ширину транспаранти – «Олег Сенцов» і «Україна з тобою».
Хлопець із мегафоном у руці розказав, як людям треба сісти, як відповідати й коли. Всі разом потренувалися. І все це старанно фільмувала неймовірна кількість фотокореспондентів та кінокамер. І цьому можна було би здивуватися, адже такого на жодній акції не було, хоча оператор Ярослав Пілунський із режисером Володимиром Тихим і всією компанією Babylon’13 про це кричить на кожному розі. У чому справа, кому можна цим завдячити? Пілунський, як один із співорганізаторів і цієї акції також, пояснює: «По-перше, ультрасам; по-друге, Міністерству охорони здоров'я – Уляна Супрун багато зробила для поширення інформації. Плюс ми з Володею Тихим ходили по телеканалах і радіостанціях... Бачиш, соцмережі не дають такого ефекту, як великі ЗМІ. А чому звернули увагу вони? Бо те, що ми придумали, – це хуліганство, це на грані, в цьому є елемент провокації».
Власне, означене «хуліганство» почалося по десятій вечора. Коли вже стемніло. І на стадіоні вимкнули всі прожектори, хоч як із цього були незадоволені оператори телеканалів. Тоді хлопці з ультрасів запалили свої фаєри вже на секторах, і підсвічені транспаранти запалали червоним на чорному, мов інсценізація слів зі знаменитої пісні: «Червоне – то любов, а чорне – то журба». Це дійство мало містичний вигляд і знакове значення. Доволі точно за образним рядом воно транслювало меседж, що його хотіли передати творці акції: ми знаємо, ми любимо, ми в журбі, але й у гніві. І це насправді вражало і глибоко вкарбовувалося в пам'ять. Потужний голос тисячі людей множився, ніби це були десятки тисяч, що символізували голос усієї України та її історії, як відгомін Холодноярівської республіки та Української повстанської армії з їхніми самовідданими і жертвенними поглядами «Україна понад усе» і «Смерть ворогам».
Ідею спільно розробили ультраси і Babylon’13. Ультраси показали, як вони використовують фаєри на стадіоні, а Ярослав і Со придумали, як це зняти так, щоб була чіткість, щоб зображення не пливло. Зняте одразу пускають у роботу й монтують із нього ролик, який обіцяють уже на вихідних поширити, де тільки можна – і через соцмережі, й через ЗМІ. «Поки йде Чемпіонат світу в мордорі, – уточнює Пілунський. - Треба робити все, що можна, і щодня».
Ще Ярослав зробив трафарети – колючий дріт і напис «Свободу кремлівським політв'язням». Щоби нанести це на асфальті перед посольствами РФ. Щоби посольські працівники ходили на роботу, а в них під ногами сама земля проказувала. Щоби пам'ятали або щоби совість і земля їм нагадувала. «Я розумію, що це – крапля в морі, – каже оператор, – але вода камінь точить».
Ультраси обіцяють продовжити акції. А вони хлопці серйозні.
