Дискусія про захист дітей від шкідливого телевізійного контенту у вітчизняному медіапросторі триває не перший рік. Українське законодавство забороняє показ контенту, що може завдати шкоди дітям, але не визначає критеріїв шкідливості. Судова практика свідчить, що чинне законодавство може тлумачитися суб’єктивно і накладені регулятором санкції на телеканали, що отримують численні скарги глядачів, можуть скасовуватися. Отже, на практиці фактично неможливо захистити ні тих дітей, що споживають небезпечний і шкідливий контент, ні тих, які беруть участь у створенні такого контенту, знімаючись у різних програмах і ток-шоу.
У рамках правозахисної програми кінофестивалю Docudays UA «Детектор медіа» провів круглий стіл «Шкідливий для дітей контент в медіа. Що робити?» з метою напрацювати пропозиції до законопроекту «Про аудіовізуальні медіа-сервіси», що дозволять захистити дітей-глядачів і дітей-учасників програм.
На початку заходу учасники переглянули відеосюжет «Детектора медіа» про те, як саме програми українського телебачення нехтують правами дітей, після чого перейшли до дискусії.
Що пропонується в законопроекті?
Поданий до Верховної Ради в грудні 2017 року законопроект № 7397 «Про аудіовізуальні медіа-сервіси» містить окрему статтю про захист дітей:
Стаття 39. Захист неповнолітніх при наданні аудіовізуальних медіа-сервісів
1. У аудіальних та аудіовізуальних програмах забороняється поширення аудіовізуальної інформації, що може завдати значну шкоду фізичному, психічному або моральному розвитку дитини, у тому числі порнографічні матеріали, інформацію з надмірним зосередженням уваги на насильстві.
2. Аудіовізуальна інформація, що може завдати шкоду фізичному, психічному або моральному розвитку дитини, може поширюватися лише за умови, коли шляхом вибору часу трансляцій або за допомогою будь-якого технічного засобу забезпечена неможливість для неповнолітніх, що перебувають у зоні трансляції, за звичайних обставин слухати або дивитися такі програми. Зазначена інформація може поширюватися у розкладах програмах, лише у проміжках часу між 23.00 та 06.00 або в будь-який час за умови використання системи умовного доступу.
У каталозі програм на замовлення зазначена інформація може поширюватися лише в разі застосування системи умовного доступу для перегляду (прослуховування) таких програм.
3. Аудіовізуальні програми, що містять аудіальну та візуальну інформацію, що може завдати шкоду фізичному, психічному або моральному розвитку неповнолітніх, повинні бути позначені спеціальними графічними попередженнями (символами), що показуються упродовж всієї програмі.
Відповідні графічні попередження (символи) зазначаються у розкладі програм або в каталозі програм на замовлення, які складаються та оприлюднюються провайдерами аудіовізуальних медіа-сервісів.
У аудіальних програмах, що містять аудіальну інформацію, що може завдати шкоду фізичному, психічному або моральному розвитку дитини, на початку програми оголошується звукове попередження про шкоду, яку може завдати неповнолітнім така програма.
4. Під час розповсюдження аудіальних або аудіовізуальних програм (крім новин, аудіовізуальних комерційних повідомлень, спортивних програм), що не містять інформацію, що може завдати шкоду фізичному, психічному або моральному розвитку дитини, на початку програми показується спеціальне графічне попередження (символ), що вказує на рівень впливу відповідної програми на дітей певної вікової групи.
5. Відповідальність за забезпечення аудіальних або аудіовізуальних програм відповідними графічними попередженнями (символами) або звуковими попередженнями, передбаченими цією статтею, покладається суб'єкта надання та постачання аудіовізуального медіа-сервісу.
6. Національна рада затверджує у порядку, визначеному цим Законом:
1) розподіл неповнолітніх у вікові групи та критерії класифікації передач залежно від рівня їх впливу на дітей певної вікової групи;
2) зразки та вимоги до показу графічних попереджень (символів) та оголошення звукових попереджень, передбачених цією статтею;
3) порядок віднесення аудіо та/або аудіовізуальних програм суб'єктом надання та постачання аудіовізуального медіа-сервісу до відповідних категорій та обрання відповідних попереджень (символів).
7. Вимоги до програмних або технічних засобів, які застосовуються для обмеження доступу до програм, передбачених цією статтею, з використанням систем умовного доступу визначаються центральним органом виконавчої влади в галузі зв’язку.
8. Суб'єкт надання та постачання аудіовізуального медіа-сервісу на підставі характеристик і критеріїв класифікації інформації (програм), визначених Національною радою відповідно до цієї статті, самостійно відносить програми до певної категорії та застосовує відповідні попередження (символи), передбачені цією статтею.
Стаття 67 законопроекту передбачає особливе регулювання і нагляд з окремих питань, у тому числі – захисту неповнолітніх від шкідливого впливу аудіовізуальної інформації. Особливе регулювання полягає у створенні Органу спільного регулювання та нагляду (з представників індустрії) та інших дорадчих органів (рад) з представників громадських об’єднань, інших недержавних організацій та фахівців. Передбачається, що додержання вимог закону щодо захисту дітей буде однією зі сфер спільного регулювання та нагляду.
Законопроект перебуває на розгляді в Комітеті з питань свободи слова та інформаційної політики, тож існує можливість вносити до нього зміни.
Що пропонує Нацрада
Національна рада з питань телебачення і радіомовлення ще до реєстрації законопроекту «Про аудіовізуальні медіа-сервіси» подала до Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики свої пропозиції щодо змін законодавства в частині захисту дітей у медіа. Не всі вони були враховані, тому регулятор продовжує свій діалог із законодавцем.
За основу цих пропозицій взято досвід литовських регуляторів, адже в Литві є окремий закон «Про захист неповнолітніх від шкідливого впливу публічної доступної інформації».
Нацрада пропонує виокремити два типи інформації:
За литовським прикладом Нацрада пропонує зафіксувати в законі такі критерії шкідливості контенту, якого слід уникати в час, доступний для перегляду дітьми:
Утім, ці вимоги не мають поширюватися на порядок розповсюдження та демонстрування фільмів – цю сферу мають регулювати закон «Про кінематографію» та інші нормативно-правові акти.
Також Нацрада готова запровадити вікові й контенті позначки контенту, щоб інформувати й попереджати глядачів про потенційну шкоду.
За порушення законодавчих норм має бути запроваджено штраф. Нацрада пропонує стягувати з порушників 75 мінімальних заробітних плат – за трансляцію в невідповідний час контенту, що завдає шкоди, і 15 мінімальних заробітних плат – за порушення розміщення вікових і контентних символів.
Усі ці пропозиції пропонуються до дискусії, зазначила на круглому столі начальниця відділу юридичного управління Нацради Ірина Пархоменко. Вона розповіла, що Нацрада отримує велику кількість скарг від глядачів і стурбованих батьків на контент телеканалів, але чинне законодавство не має ні механізмів заборони контенту, який може завдати шкоди дитині, ні чітких критеріїв цієї шкоди.
«Наша робоча група, що займається питанням захисту дітей, працює вже два роки. Вона блоково розглядає найважливіші питання – і дітей, які зазнали сексуального насильства, і тему дитячого суїциду. Зараз розглядаються питання, пов’язані з висвітленням дітей, постраждалих від військових дій, що тривають в Україні. На жаль, обговорення відбувається досить повільно, шукаємо компроміс», – додала вона.
Очільниця відділу зв’язків Нацради зі ЗМІ, громадськими організаціями та діяльності суспільного мовлення Тамара Кравченко додала, що в новому законопроекті, крім позначок, передбачається створення співрегуляторних організацій, які би стежили, як будуть виконуватися норми.
Ірина Пархоменко і Тамара Кравченко
Що пропонують юристи і правозахисники
Експертка аналітичного напрямку УГСПЛ Алла Блага погодилася, що ситуацію із трансляцією українськими каналами шкідливого для дітей контенту треба вирішувати державним регулюванням.
Вона висловила кілька зауважень щодо критеріїв Нацради. А саме – як можна виокремити критерії фізичної шкоди і психічно-моральної, або значної та простої шкоди? Також правозахисниця поцікавилася, хто саме буде притягатися до відповідальності у випадку порушень (йдеться про відповідальність телеканалу як юридичної особи чи конкретних співробітників каналу) та хто буде карати (суд чи інші органи).
Алла Блага
Представниці Нацради пояснили, що регулятор може оголошувати попередження та накладати штрафи за порушення норм закону. Телеканали будуть притягуватися до відповідальності Нацрадою, але юридична особа може звернутися до суду та оскаржити її рішення.
Юристка, експертка-кримінолог, кандидатка юридичних наук Анна Маляр вважає, що іноді телевізійні сюжети або шоу, які містять шкідливу для дітей інформацію, рятують життя людей. Сама пані Маляр часто бере участь у подібних програмах і вважає, що така журналістська діяльність – це серйозна просвітницька робота.
«Я хочу трохи розширити кут зору, під яким ми дивимося на цю проблему. Якщо ми говоримо про програму, де була показана 12-річна дівчинка-породілля («Стосується кожного» на «Інтері». – ДМ), – там була не одна дитина, а дві, бо ця дитина народила іншу. І канал оплатив чотири експертизи ДНК, які коштують близько 200-300 євро кожна, таким чином дитинка, яка народилася, реалізувала своє право знати, хто її батько. Саме завдяки журналістам було знято обвинувачення з декількох осіб, яких звинувачували у статевих стосунках з героїнею передачі»,– пояснила вона.
Анна Маляр (у центрі)
Також пані Маляр навела приклад з історією про «Синіх китів» – групу в соцмережі, де дітей спонукали до самогубства: по телебаченню показали дівчинку, яку вдалося врятувати: «Якби не було розголосу, не було б нового закону, який дає можливість притягти до відповідальності тих, хто сприяв самогубству дітей. Тільки розголос дав можливість партіям вхопитися за нього, зробити собі на цьому рекламу, вони зацікавилися, і цей закон був миттєво прийнятий – у нас менше року пішло на те, щоб навіть президент його підписав».
Анна Маляр погодилася, що насильство – це абсолютне табу, але історії про зґвалтованих дітей, завдяки телебаченню, можуть впливати на батьків, які не завжди усвідомлюють, що у світі існують педофіли та що дитину потрібно забирати зі школи особисто.
Також вона додала, що запропоновані Нацрадою критерії дещо збивають з пантелику, адже поняття страх і жах – суб’єктивні, їх не можна чітко визначити: «Яка інформація викликає страх і жах? Я от можу боятися зеленого кольору. Це оціночні судження, які не можна вносити в закон, бо суддя їх не зможе застосувати на практиці».
Тобто якщо й формулювати критерії, то вони мають бути чіткими, однозначними та зрозумілими і для регулятора, і для індустрії, і для суддів, які можуть розглядати кейси у випадку суперечок телеканалів з Нацрадою.
Не погодилася з юристкою представниця омбудсмена з питань дотримання прав дитини, недискримінації та гендерної рівності Аксана Філіпішина. За її даними, саме сюжет телеканалу «1+1» про «синіх китів» спричинив ажіотаж і збільшення випадків реєстрації в цій групі – понад 3,5 тисячі реєстрацій дітей за тиждень.
Аксана Філіпішина
«Ми ще до сюжету мали звернення до Кіберполіції, що масштаби трагедії дуже серйозні. Не сюжет зупинив самогубства і привернув увагу, це ми зібралися в офісі Уповноваженого з прав людини, де були представники Нацполіції, міністерств соціальної політики, освіти, охорони здоров’я, які отримали доручення до кінця дня направити по своїй вертикалі листи, щоб соціальні працівники поговорили з батьками, вчителі перевірили легкодоступні частини тіла учнів, а медичні працівники звертали увагу на характерні ушкодження. Це іншим шляхом вдалося погасити цю ситуацію, а не завдяки сюжету на телебаченні», – пояснила вона.
На думку пані Філіпішиної, йдеться не про те, що показувати, а про те, як саме показувати. Бо журналісти мають висвітлювати проблему ранніх пологів, але не мають розпитувати 12-річну породіллю в ток-шоу, хто і в якій формі мав з нею статевий акт.
Ще одне питання – чи була готова героїня ток-шоу «Стосується кожного» до того, що її обличчя покажуть на всю країну, що цю програму можуть побачити сусіди, родичі, знайомі тощо. «Треба завжди зважати, що за будь-якою історією стоїть доля людини, і цій людині далі потрібно жити. Треба прораховувати на кілька кроків наперед, як ця інформація відобразиться не тільки на героєві, а й на його родичах, близьких. Це питання високої культури розуміння прав дитини і людини взагалі», – наголосила представниця омбудсмена.
Аксана Філіпішина вважає, що в законі «Про аудіовізуальні медіа-сервіси» недостатньо однієї статті про захист неповнолітніх. «На мій погляд, потрібен окремий розділ і кілька статей – не лише стосовно інформації, яка не має транслюватися в телерадіопрограмах, а також і інформації, яка не може завдати шкоди конкретній людині. Треба зважити на права – Конституцію, Конвенцію ООН про права дитини тощо», – зауважила вона.
Що пропонує StarLightMedia
Обраний Нацрадою литовський досвід заборони шкідливого для дітей контенту – найжорсткіший у Європі, зазначила представниця медіагрупи StarLightMedia Ольга Ваганова, відповідальна за напрямок співрегулювання та захисту дітей «У 2001 році в Литві був найвищий у Європі рейтинг самогубств, політичні партії без участі індустрії прийняли саме такі норми – достатньо жорсткі для сучасного світу. Чому саме Литва має бути прикладом для України в цьому питанні, а не інші європейські країни?», – запитала вона.
Тамара Кравченко відповіла, що Нацрада вважає ситуацію із захистом дітей від шкідливого контенту в Україні такою ж складною, як була в Литві, і що заходи з подолання цієї проблеми мають бути жорсткими – не в останню чергу саме тому, що телеканали не можуть домовитися між собою про саморегуляцію.
Ольга Ваганова нагадала, що канал СТБ, який входить до холдингу StarLightMedia, закрив програму «Кохана, ми вбиваємо дітей» зі шкідливим контентом близько двох років тому (щоправда, на каналі виходять повтори старих випусків. – ДМ). А програма «Я соромлюсь свого тіла», на яку надходять скарги до Нацради, створена заради того, щоб люди перестали мовчати про свої хвороби і почали їх лікувати. У Британії, наприклад, існує такий же проект суто про підлітків.
Ольга Ваганова
«Ми розвиваємося. Ми беремо участь у робочій групі, розробляємо правила захисту дітей, нещодавно за власною ініціативою запровадили вікові позначки “12+”, “16+”, “18+”. Це купа навчання, пояснень для журналістів, купа контролю. І якщо ми будемо розвиватися заборонами згори, то будемо відчувати себе по-одному, а якщо будемо самі всередині розуміти, для чого це потрібно, будемо відчувати себе по-іншому», – пояснила пані Ваганова. І зазначила, що медіагрупа готова як до саморегуляції, так і до співрегуляції, але не до жорстких норм і заборон.
StarLightMedia та Незалежна асоціація телерадіомовників у спільному з «Детектором медіа» спецпроекті проаналізували моделі само- та співрегулювання 14 країн. «Коли ми говоримо про литовський досвід, ми забуваємо про досвід, наприклад, Німеччини, до якого часто звертається Європейська комісія. У Німеччині є можливість попередньої експертизи контенту. Якби наша Нацрада цим займалася, це було б цензурою. Тому ми вважаємо, що співрегулювання – це в першу чергу про спільне вироблення правил, а в другу чергу – узгодження між телегрупами», – прокоментувала аналітик StarLightMedia Яна Гончаренко.
Яна Гончаренко
На думку експертки StarLightMedia, саморегулювання поки що не є оптимальним шляхом, але до співрегулювання українська індустрія готова. «У Німеччині на початку до співрегулювання долучилися всього вісім мовників – драйвери процесу. Зараз це вже 30 мовників – майже весь медіаринок. А щодо тих мовників, які не долучилися до співрегулювання, діють правила і все вирішує регулятор», – зазначила вона.
Пані Гончаренко також розповіла детальніше про механізм покарання порушників: «Коли є скарга, коли знайдено порушення, є варіант, коли регулятор приймає рішення з урахуванням експертного висновку. А є варіант, коли орган спільного регулювання виносить рішення. Зазвичай цей другий варіант наступає вже тоді, коли в національного регулятора є довіра до органу співрегулювання. На заході законодавство також передбачає, що в разі, якщо орган співрегулювання не виконує своїх завдань, регулятор може втрутитися».
Головна психолог StarLightMedia з питань роботи з неповнолітніми Ірина Шабаєва, у свою чергу, підтвердила, що на телеканалі СТБ наразі виходить лише один проект, до якого можуть виникнути питання – «Я соромлюсь свого тіла», який тепер має маркування «18+» і транслюється після 23:00.
За її словами, з 14 лютого цього року на всіх телеканалах групи запроваджено маркування власного і придбаного контенту, також запроваджується загальний кодекс роботи з неповнолітніми.
Ірина Шабаєва
Ірина Шабаєва повідомила, що психологи СТБ ретельно працюють з дітьми та переконуються, що ті готові брати участь у телевізійних шоу. «Це велика підготовча робота – працюють психологи, медики, оцінюють усе коло життя дитини і чи витримає ця дитина те, що її історія стане публічною. Жодну дитину, яку ми оцінили як таку, що не має ресурсів спокійно пережити програму, ми не беремо в роботу до медіавиробництва в жодний проект, навіть якщо це не складний соціальний, а просто розважальний», – сказала вона.
Пані Шабаєва також додала, що не існує, наприклад, словника обсценної лексики, за яким можна зрозуміти, які вислови допускати до ефіру, а які не можна. І якщо кожен з пунктів, запропонованих Нацрадою, деталізувати, це вже буде пряма заборона, в умовах якої неможливо спокійно працювати.
Модераторка круглого столу, головна редакторка інтернет-видання «Детектор медіа» Мар’яна Закусило звернула увагу на те, що до саморегуляції готові не всі, і саме в цьому є проблема вітчизняного телебачення. Через те, що хтось виявляється не готовим, доводиться підштовхувати та змушувати всіх.
Мар'яна Закусило
Також вона нагадала, що на круглому столі, присвяченому захисту дітей від шкідливого контенту, який проводила Незалежна медійна рада в грудні минулого року, лунала думка, що захищати потрібно не лише дітей, які дивляться контент на екрані, а й тих, яких залучають до виробництва цього контенту. Тож, можливо, потрібно законодавчо обмежити участь реальних дітей у програмах, які обмежені або заборонені до перегляду дітьми.
«Якщо телеканал хоче показати кричущу історію, яка трапилася з певною конкретною дитиною, то робити це або за участі дорослих, або залучати акторів. Бо на одному каналі може більш ретельно проводитися доефірна підготовка та психологічна оцінка потенційної шкоди цій конкретній дитині, а інший канал цього не зробить і заради рейтингу буде допускати зовсім інші речі», – сказала вона.
Що пропонує медіапсихолог
Медіапсихолог, докторка психологічних наук Любов Найдьонова вважає, що важливо не лише те, як телеканали висвітлюють ту чи іншу проблему, але й те, що саме вони висвітлюють. Бо частота висвітлення «якоїсь гидоти», яка відбувається в житті, змінює уявлення людей про світ, і це уявлення нормалізується. Тобто чим частіше телебачення говорить про самогубства, тим більше люди впевнюються, що самогубство – це нормальний вихід із поганої ситуації. Чим більше телебачення показує, що когось зґвалтували, тим більше люди впевнені, що може це не так уже й страшно, якщо показують по телевізору.
Любов Найдьонова
Психолог нагадала, що критерії нанесення шкоди контенту вже розроблені науковцями (й у 2013 році були включені до підручника для освітян), їх просто потрібно прописати в законі більш конкретно. «Неправда, що цих критеріїв не існує. І неправда, що не існує словників обсценної лексики, просто треба краще шукати», – відповіла вона попереднім спікерам.
Зі слів пані Найдьонової, є дві групи критеріїв. Перша – це науково доведена шкода таких аудіовізуальних складових:
Друга група критеріїв – це ризики, визначені небажанням батьків, щоб їхні діти бачили певний контент.
Дитину, яку показують у програмі, що містить шкідливий для дитячої психіки контент, у жодному разі не має бути ідентифіковано, наголосила пані Найдьонова. «У нашій країні люди не скаржаться, якщо їхні права порушено, бо не мають довіри до того, що їх захистять. І якщо телебачення стає останнім шансом, то я особисто вбачаю в цьому окремий ризик, бо телебачення не може підмінювати всю систему захисту дитини», – сказала вона.
Правила потрібно створювати, хоча їх неможливо передбачити на всі випадки життя, а щоб правила працювали – потрібні санкції, вважає пані Найдьонова. А щоб співрегуляція була ефективною, телеканали мають виділяти бюджети на забезпечення незалежної медійної експертизи, створити спеціальний орган співрегуляції тощо.
Що пропонують медіаексперти
Не вірить у співрегуляцію заступник міністра інформаційної політики Дмитро Золотухін: «Якщо співрегуляція не з’явилася в нас до цього часу, я не розумію мотивів, з яких вона з’явиться найближчі три роки. Є компанії, які відчувають корпоративно-соціальну відповідальність за той контент, який вони створюють, а є такі, яким байдуже».
І хоч він погодився, що в Україні потрібно запровадити певні механізми регуляції на законодавчому рівні та надати державним органам інструменти впливу, аби всі телегрупи дотримувалися однакових правил гри, та вважає, що захист дітей від шкідливого контенту в першу чергу залежить від батьків, які мають приділяти більше уваги дозвіллю своїх дітей.
«На жаль, з інтенсивним розвитком медіасфери я не дуже вірю в те, що держава може захистити дітей від будь-чого більше, ніж їхні мама й тато. Я би не хотів делегувати право визначати, що дивитися моїй дитині і що не дивитися, якимось конкретним людям», – сказав пан Золотухін.
Дмитро Золотухін
За його словами, МІП розглядає цю проблему в контексті підвищення рівня медіаграмотності населення. Адже медіаграмотність – це запорука загальної інформаційної безпеки особи, починаючи з двох років, коли вона вперше бере до рук ґаджет і долучається до інформаційного світу, й закінчуючи глибокою старістю. «Сьогодні окремого проекту щодо залучення дітей до інформаційного світу в Україні не існує. Є декілька проектів, які це запроваджують, але системного підходу, на жаль, немає», – додав пан Золотухін.
Лише в конструктивному діалозі з медіаспільною можна досягти успіху в саморегуляції, але цей діалог має бути чесним, вважає медіаекспертка Інституту масової інформації, член Незалежної медійної ради Олена Голуб. Вона впевнена, що канали, створюючи телевізійні шоу, керуються не інтересами дітей, а рейтингами, що приносять гроші.
Експертка теж проти того, щоб хтось вказував, що дивитися й не дивитися її дитині, але хтось має подбати про тих дітей, яких показують у програмах. «Я хочу бути впевненою, що цим дітям нічого не загрожує після цих програм. Коли психолог тут говорить, що вони на каналі перевіряють, щоб дитина витримала участь у шоу, я вважаю, що дитина не повинна щось терпіти після цих програм. Психологи не працюють з усіма однокласниками цієї дитини, з маніяками, які можуть побачити її по телевізору і захотіти щось зробити з нею, тощо», – прокоментувала пані Голуб.
Вона запропонувала заборонити телеканалам платити гроші учасникам програм, які містять шкідливий для дітей контент. Така заборона, до речі, прописана в редакційному статуті BBC: мовник може забезпечити лише проїзд і проживання героїв. «Треба бути чесними – ті батьки й ті частини суспільства, які беруть участь у цих шоу, або не усвідомлюють наслідків, або керуються грошима, які платить їм телеканал. Не має бути жодного матеріального заохочення батьків і дітей до участі в таких програмах», – сказала експертка.
***
ГО «Детектор медіа» планує узагальнити конструктивні ідеї, які пролунали в обговоренні, та запропонувати зміни до зареєстрованого в Раді законопроекту.
Фото: Павло Шевчук
