Стихія та корупція заповнюють новинні випуски, і навіть першовересневі букварики з бантиками затінені бесланською річницею. З оптимізмом сутужно, а тим часом обіцяні в новому сезоні розважальні блокбастери – ці зворушливі бігуни на короткі дистанції, що їх змушують долати марафонські відстані – ще тільки підходять до стадіону нашої голодної уваги.

У цьому огляді дозволю собі відсіяти телевізійний драматизм, зосередившись на ефірному перетравленні різноманітних знань, які випало спостерігати не лише 1 вересня.

Чемпіони, яких здуває вітром

Будь-яка реклама нового телепроекту має на меті викликати у глядача передчасну еякуляцію. У випадку з ігровим ток-шоу “Питання для чемпіонів”, прем’єрний показ якого відбувся 29 серпня на СТБ, важко було розводитися про нову ідею чи якесь відкриття у царині багатьох звичних програм під спільним гаслом: “Покажи всім, який ти розумний – і отримаєш трохи грошей”. Тож акцентували на тому, що проект цей – французький, і ліцензію купили на сезон, з чого ніби напрошується висновок про п’ятизіркову якість продукту.

Звісно, така програма не може розчарувати, бо ані благородне походження, ані варіативність оформлення студії (у випадку “чемпіонської” програми – дуже стримане, холодне, з прозаїчними тумбами-трибунами для гравців), ані структура та формат турів не акцентує на собі великої уваги. Головне – самі запитання й реакція учасників. Популярність усіх цих псевдоінтелектуальних змагань, як на мене, тримається лише на плеканні глядацької зверхності: мовляв, он той чувак в телевізорі, даун такий, не знає, хто написав “Синю Бороду”, а я – знаю! Глядачеві приємно усвідомлювати, що він розумніший за багатьох учасників шоу, і час від часу промовляти (про себе або вголос): “Я б там їх усіх порвав!”. Ще один параметр успішності такого проекту – скільки бабла отримує “найрозумніший”. У цьому сенсі “Питання для чемпіонів” – шоу другої ліги, бо виграти зразу мільйон тут ніззя - лише 2000 гривень. Для твореня телевізійної істерики – ресурс мізерний. Є, правда, джек-пот, але його лотерейна примарність не збуджує.

Певні сумніви викликає і режисура програми. Гравці, які переходять у наступне коло, не залишаються на своїх місцях до кінця туру й не переходять на інше місце під оплески (як у більшості аналогічних програм). Їх просто здуває вітром. Ось людина перемогла – камера переключається на ведучого, який її типу вітає – і в наступному загальному плані ми просто повертаємося до решти гравців, поміж яких з’являється порожня трибуна. Дрібниця, але нагадує якусь стрільбу в тирі. Так само дивує, що гравцям не розтлумачують як слід правила. Одна з ерудованих учасниць програла у вирішальному турі тільки тому, що не збагнула до пуття, коли ж треба кнопку тиснути.

Але найбільша прикрість “Питань для чемпіонів” – це жанрова метаморфоза ведучого Юрія Горбунова, який засушив свою енергію та почутя гумору, перетворившись із живої особистості на “тип ведучого”, якому треба лише швидко читати запитання. Та й бесіди його з учасниками аж ніяк не нагадують живе спілкування – радше обмін анкетними даними. Зрозуміло, що колишній Горбунов – часів ексцентричного “Підйому” – тут і не потрібний. А шкода. Силуетів і без нього не бракує.

Феросплави і “ябєда”

Мушу визнати: я не знаю, що таке феросплави. Вчорашнє бомбування подіями на одіозному заводі мало б ліквідувати цю освітню пляму, натомість, надмір прямих включень ніяк не позначився на моїй ганебній ерудиції.

Щоб зрозуміти з цих ноукоментів, що й чому відбувається у Нікополі, глядачеві варто було скористатися стимулятором “метелик” (“новое революционное открытие сделает ваши ягодицы твердыми, как камень”); втім, навіть інтенсивне висиджування перед телевізором підштовхувало до єдиного висновку: люди аж пищать, так хочуть трудитися, а їм не дають. Краще б я новини дивився й не обтяжував себе цим “лайвом”, який все ж таки візуально поступався включенням з Нового Орлеану.

Попри однаковість цих трансляцій, 5-му каналу вдалося відзначитись. У їхньому обідньому ефірі вигулькнуло якесь несподіване творіння в жанрі “Фітіля”, присвячене образу “ябєди” в радянській історії – його становленню в революційні часи, злетам і падінням, методиці плекання павліків морозових тощо. Показ цієї кіношки був розріджений прямими включеннями з Нікополя. Так зродився химерний інтертекст: дізнався трохи про наклепників сталінської доби – послухав Інну Богословську. Знову послухав, як робсількори “гнали бєса” на талановитих керівників – і знову “лайв” з Нікополя, і розкішний стиль Богословської, який змусив би почорніти від заздрощів Клару Новікову. Така от тиха й невибаглива постмодерна радість.

Звірячий вишкір букварика

Друга за значенням тема учорашнього дня безпосередньо пов’язана зі знаннями.

Багато років поспіль я констатую, що перше вересня – це катаклізм для всіх медійних трударів, стабільний, як щорічний неврожай. Бо сюжети про головне шкільне свято робити треба, і робити їх треба цікаво та нестандартно, а де ж його взяти цю бісову нестандартність, якщо з року в рік – одна і та сама "тягомотина" з “лінійками”, привітаннями, першим дзілінь-дзілінь, і нескінченими тирадами про значення середньої освіти в житті кожної маленької людини?

Очевидно, що такі теми вимагають від журналістів фантазії. Натомість, практично всі канали показували в новинах один і той самий сюжет, присвяченний здитиненню влади. Президент, урядовці й Віталій Кличко рушили до шкіл – і за ними потягнулися ЗМІ. Одні й ті ж кадри та цитати роєм зависли в ефірі. Можна довго набридати новинникам, чому вони так накинулися на генеральну лінію, а не поспілкувалися з дітьми, не розказали про якихось яскравих першачків, не дзьобнули цей дикий офіціоз “відкриття навчального року” – ще один зворушливий совдепівський шрам нашого сьогодення? Я теж ненавидів школу, але ж це не виправдання формальному ставленню до теми.

Кода

Відчуття нового сезону з’являється, насамперед, від того, що канали почали змагатися в кінопоказі – у програмі останнього тижня я нарахував більше цікавих стрічок, ніж за попередній місяць. Навіть проекти, яким нікуди подітися від своєї стабільності, наливаються свіжою кров’ю. Наприклад, випадково помітив, що у програмі “Дивись” на каналі ТЕТ з’явився новий ведучий. Якби це був радійний проект – не помітив би, надто його тембр голосу та інтонації однояйцеві з вельветовим мовленням ді-джея Паші. Хоча в іншому – це та ж таки добра, аполітична й спокійна програма, насичена оповідними казусами. На прощання процитую найсвіжіший iз них: “У Романа Балаяна нова пристрасть – це його онук”.

Читайте також:

29 августа стартуют «Вопросы для чемпионов»

Запитання «Детектор медіа»: 1 вересня одразу на трьох каналах (ICTV, СТБ, Новий канал) йшла пряма трансляція подій із Нікополя навколо НФЗ. Як ви оцінюєте факт використання загальнонаціонального ефіру в приватних інтересах власника цих каналів?

Дивіться в ефірі...