Давати поради медійникам — справа невдячна, бо дуже рідко так буває, що керівники медіа дослухаються до своїх читачів або глядачів. І все ж таки спробую: остання програма «Свободи слова», темою якої була річниця проголошення Соборності України, наочно продемонструвала, що від мовної еквілібристики політиків у цій студії глядач уже втомився і поява там у ролі гостей діячів культури, науковців, журналістів та представників громадського сектору стала справжнім ковтком свіжого повітря.
Ця «Свобода слова» відкрила для мене письменника Володимира Рафєєнка, з творчістю якого маю познайомитися вже найближчим часом, філософа Вахтанга Кебуладзе, якого в 90-ті знав як лідера рок-гурту «Джинн», історика Олександра Зінченка… Взагалі-то було приємно та пізнавально слухати виступи й дискусію гостей у студії, — все відбувалося толерантно, збалансовано та зі взаємоповагою. І це було головною відмінністю від програм за участю політиків та їх «обслуговуючого персоналу» з числа усіляких політологів та численних експертів.
Повернувся до «Свободи слова» і її колишній ведучий Андрій Куликов, щоправда, в ролі гостя, який завершував програму. А його змінник на посаді ведучого Вадим Карп’як уже в самому кінці підкреслив, що дописувачі на сторінці «Свободи слова» у Фейсбуку часто-густо нарікали на присутність у студії набридлих представників законодавчої та виконавчої влади фразами «знову ці клоуни», але після анонсу програми за участю фахівців, навпаки, докоряли, що без звичних «клоунів» буде нецікаво. Ось тобі й маєш! Такий собі vox populi — парадоксальний та непередбачуваний.
Замірювання показників відношення глядачів у студії до виступів спікерів видало ще один феномен: кожен із гостей таки «достукався» до аудиторії, яка голосуванням підтвердила свою підтримку кожного, підкреслю — кожного! — з тих, хто виступав. Такого результату ще ніколи, на мою пам'ять, не було зафіксовано у студії «Свободи слова» за участю тих, кого прийнято називати в нас «політиками».
Отже, за умови бажання власника та керівництва ICTV, було б непогано змінити формат «Свободи слова» й запрошувати на дискусії не остогидлих суспільству нардепів та іже з ними, а персоналії, яких сміливо можна віднести до інтелектуальної еліти України. Але ж ми добре розуміємо, що такого не станеться. Бо «шустерізація» певного сегменту українського телебачення за останні десять років призвела до того, що емоційні сперечання політиків у студії — це рейтинги, а рейтинги — це рекламодавці, а рекламодавці — це гроші, а гроші — це існування програми та взагалі телеканалу. Коло замкнулося. Без «клоунів» та їхніх «клонів» нікуди не подітися. Проте… помріяти нам ніхто не забороняє. Тому, може, цю дискусійну нішу в ток-шоу спробує заповнити оновлене «Суспільне»? Як гадаєте, пане Аласаніє?
Фото: стопкадр із програми «Свобода слова»
