detector.media
Андрій Кокотюха
для «Детектора медіа»
14.11.2017 13:00
Як українські «Бандерлоги» зробили з В'ятровича «тітушку»
Як українські «Бандерлоги» зробили з В'ятровича «тітушку»
А «Громадське радіо» дало зрозуміти у власній заяві, що вибачилося за появу в ефірі Симоненка під тиском. І не виключає можливості повторення подібних ситуацій.

«Третій день неспокійного тижня відкриває Жарік Донецький і наша нова здобич», — так почався черговий випуск програми «Бандерлоги». Який на офіційному сайті виробника, каналу «2+2», значиться під номером 48. Цього разу здобиччю стали Український Інститут національної пам'яті та його очільник Володимир В'ятрович — історик, чиє прізвище в медіа нині на слуху. Єдиним сумнівним здобутком установи за весь час існування стало, на переконання авторів випуску, різке погіршення стосунків із Польщею.

Тож сорок восьмі «Бандерлоги» почалися з такої собі пародії на ймовірний рекламний ролик УІНП. Володимиру В'ятровичу творці готові, як самі заявляють, продати його за безцінь. Далі в короткому, менше хвилини, сюжеті бачимо накачаних чуваків бандитської зовнішності, які місять ногами, як можна зрозуміти, українську історію. Це — окупанти, котрі її забороняли, калічили і крали. Далі ці самі мордовороти, частина з них — у балаклавах та камуфляжі, слухають гевала з червоно-чорним прапором. Він, очевидно, від імені УІНП, мовить у мегафон про декомунізацію. З натовпу визирає інтелігент в окулярах, нагадує про альтернативну точку зору. Після чого речник та його мордовороти починають місити ногами в берцях цього нахабу, який насмілився заїкнутися про альтернативу. Звучить слоган: «Інститут національної пам'яті. Більше ніяких альтернативних точок зору» (виділено мною. — А.К.).

Програма «Бандерлоги» вже була детально проаналізована. Зазначається, зокрема, що проект — інформаційно-гумористичний, за наповненням та акцентами — радше сатиричний. І його автори асоціюють себе зі зграєю мавп, котрі, за Кіплінгом, живуть у джунглях, нікого не бояться й висміюють тих, хто їм не подобається. Тому для тролінгу немає заборонених тем.

Будучи давнім і послідовним противником заборонених тем, ваш автор лишається прихильником дотримання певних етичних норм. Звісно, в Україні поняття «етичного» поки не існує через те, що суспільство не домовилося саме з собою, всередині себе, чи можна показувати в ток-шоу зґвалтовану вітчимом дитину. Бо для когось це за межами добра і зла, а для когось — лише сувора правда життя, яку не задушиш, не вб'єш і не заборониш. Мабуть, тому під роздачу «Бандерлогів» потрапив історик Володимир В'ятрович, послідовний прихильник декомунізації та віднедавна — не опонент, а заледве не персона нон-ґрата у Польщі.

Даючи авторам так званої реклами шанс на реалізацію альтернативного гумору, готовий припустити: вони вирішили показати, як сприймають роботу пана В'ятровича наші вороги. А сприймають вони саме так: УІНП не пропонує жодної альтернативи декомунізації. Проте, повертаючись до заявленого формату «Бандерлогів», ведучі, які придумали собі завідомо гопницькі псевда, висміюють того, хто їм не подобається, від власного імені. Бо нікого не бояться. Таким чином, 48-й випуск інформаційно-гумористочної програми українського виробництва почався зі спроби намалювати примітивну й грубу карикатуру на Український Інститут національної пам'яті.

Чим не догодив команді «Бандерлогів» особисто В'ятрович — загадка. Вони проти декомунізації? Вимагають альтернативної точки зору й балансу, щоб усе не було так однозначно? А загадкове: «Ми покажемо, хто кому окупант» нібито від імені УІНП — це що таке? Парубки, одягнені, як тітушки, забивають інтелігента в окулярах, бо він лише хоче альтернативної думки про російсько-радянську окупацію України. Саме так, агресивно, діє В'ятрович і його… інакшого слова не знаходжу… посіпаки? Взагалі — що це було на початку 48-го випуску такої собі програми-провокатора? В якій ведучі обливаються горілкою, щоб їх прийняли за п'яних за кермом, миють туалети та пропонують перехожим за сто гривень з'їсти собачий корм.

Показово, що вимога альтернативної точки зору й удар у морду за це як реакція в «Бандерлогах» чудово лягає в загальний контекст маніпуляцій довкола цього питання й самим цим питанням. Тему неіснуючого українського авторитаризму вкотре порушив скандал на «Громадському радіо». Ведучий Андрій Куликов запросив на ефір лідера українських комуністів Петра Симоненка. Після чого керівництво радіо змушено було під тиском обурених громадян, серед яких звучали голоси відомих експертів, ініціювати перевірку. Результат — офіційне вибачення за Симоненка в ефірі. Яке, втім, не є повним визнанням провини, а лише черговим запрошенням до дискусії на тему свободи слова й висловлювань для всіх.

«"Громадське радіо" занепокоєне тим, що гостра політична поляризація в Україні, за умов недотримання принципу верховенства права, здатна обернутися наступом на політичні права», — зазначається в тексті розлогої редакційної заяви. Яка завершується дуже дивною пропозицією: «Редакційна рада звертає окрему увагу на те, що під час обговорення ситуації в соціальних мережах не всі наші колеги змогли утриматися від конфронтаційних і суперечливих заяв, що частина учасників обговорення вважали позицією редакції. Надалі в подібних ситуаціях ми закликаємо колег зберігати спокій і не дозволяти собі таких дій». Тобто редакція дає зрозуміти — вибачається під тиском. І не виключає можливості повторення подібних ситуацій. У яких закликає колег зберігати спокій, не битися, не матюкатися, поводитися цивілізовано, коли у студії, на екрані чи на трибуні — неприхований ворог твоєї країни, записний українофоб, носій проросійських поглядів тощо.

Із тієї ж опери — поява великих інтерв'ю мера Харкова Геннадія Кернеса й неживого нині лідера бойовиків «Оплоту» Євгена Жиліна в ефірі «Громадського телебачення» в січні 2014 року. Автор обох інтерв'ю — Мустафа Найєм, і його мотивом не було бажання зазирнути на темну сторону й подивитися, як Зло виглядає зблизька. Журналіст лише керувався правилами, які вимагають враховувати й альтернативну точку зору. У згаданому випадку — на Майдан. Хоча Жиліна і вбили в Росії, його вбивство стало топ-новиною в Україні. ЗМІ приділяли події стільки уваги, ніби покійний був достойником чи справді щось значив у ворожому стані. Запрошення Петра Симоненка в ефір, будь-який, надання йому будь-якого інформаційного майданчика автоматично робить цю особу значущою персоною. Думки якої справді мають значення й когось цікавлять.

Напад «Бандерогів» на Інститут національної пам'яті — із тієї ж опери. Державна установа, яка провадить декомунізацію і своєю діяльністю поступово й упевнено виводить Україну з російсько-радянського контексту, подається як тоталітарна секта, що переслідує за «інакшу» думку. А Володимир В'ятрович поданий таким собі тітушкою, який благословляє розправу над інакодумцями.

Лишається дізнатися, якої саме альтернативи не вистачає критикам, і не лише таким брутальним. Чекаю появи низки проектів, які детально, на прикладах пояснять, чому декомунізація — це погано і треба повернути радянську владу. Також доведуть, що Голодомор — не штучно влаштований за наказом із Кремля, а лише природна трагедія, катаклізм на кшталт повені, буревію чи землетрусу. Або — що поета і громадянина Василя Стуса не знищили в радянському концтаборі фізично, а він сам помер у виправній колонії, бо хворів. А в Республіці Польща, до речі, не було в 1930-х жодних пацифікацій українських сіл, схвалених тодішньою владою. Це була така собі контртерористична операція — чи придумайте якесь інше пояснення, ви ж вимагаєте альтернативи.

«Це людина, яка пропагує глибоко антигуманні й антиєвропейські цінності», — таку характеристику Володимиру В'ятровичу дав голова МЗС Польщі Вітольд Ващиковський. Коротенький ролик у програмі «Бандерлоги» підспівує йому, виставляючи українських істориків із проукраїнською позицію в невигідному й однозначно неправдивому для них світлі. Звісно, історія — не точна наука, її щоразу пишуть переможці. Проте є речі й персони, для оцінки яких альтернативна точка зору не потрібна в силу того, що на зло, брехню, маніпуляцію, провокацію й ворожу позицію є лише одна альтернатива — правда. У тому числі — історична.

І дуже шкода, що разом із розумінням цього в Україні не існує поки інституту нерукоподаних. Є дії, які соромно робити. Слова, які вдарять по репутації назавжди. Люди, поруч із якими не варто фотографуватися й просто стояти. А навпаки, тиснути таким руку означає — в силу гібридної логіки — згоду на існування тієї самої сакральної альтернативи. Але хижакам із «Бандерлогів» цього поки не зрозуміти.

Фото: скріншот програми «Бандерлоги»

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY