Вже рік у слідчому ізоляторі Федеральної служби безпеки України перебуває український журналіст Роман Сущенко. Півтора року окупаційна влада Криму переслідує кореспондента «Радіо Свобода» й газети «День» Миколу Семену. Про українських журналістів, які потрапили в полон до Кремля, в межах Форуму видавців говорили голова Національної спілки журналістів України Сергій Томіленко, радник міністра закордонних справ Юрій Яценко та керівник проекту «Крим. Реалії» Володимир Притула.
«Микола Семена — метр кримської журналістики. Він працював в авторитетних українських виданнях і є справжнім прикладом для кримських колег, — каже Володимир Притула. — Його затримання вразило багатьох журналістів, які залишилися в окупованому Криму або були змушені звідти виїхати». Журналістові загрожувало до п’яти років ув’язнення лише за слова, за те, що він писав і думав.
За словами Володимира Притули, Семена готовий до найгіршого, але сподівається на допомогу української та міжнародної спільноти. Уже після Форуму видавців, 22 вересня, підконтрольний окупаційній владі суд оголосив вирок кримському журналістові: два з половиною роки умовного покарання з випробувальним терміном на три роки і забороною займатися публічною діяльністю.
67-річний Семена — не єдиний журналіст, якого переслідують у Криму, нагадує Притула. «Ця справа показова: на прикладі Миколи Семени хочуть залякати кримських журналістів. ФСБ вже обшукала дев’ятьох співробітників проекту “Крим. Реалії”, вилучивши в них усю техніку. Ми знаємо, що наші журналісти перебувають під постійним контролем і тиском», — каже він.
За три роки близько трьох десятків журналістів були вимушені відмовитися від співпраці з проектом «Радіо Свобода» під тиском російських силовиків і ще стільки ж виїхали з Криму. На окупованому півострові не залишається вільних медіа, а «Крим. Реалії», як і інші незалежні медіапроекти, що працюють на вільній території України, блокуються.
«Будь-яка злочинна організація, а надто держава-агресор, завжди боїться висвітлення своїх злочинів», — каже Юрій Яценко, радник міністра закордонних справ України, визволений із російського ув’язнення. За його власними словами, це сталося завдяки журналістам. За сфальшованим звинуваченням Юрієві загрожувало від п’ятнадцяти років до довічного ув’язнення, але під тиском преси Росія звільнила українця.
«Воїни світла — це не тільки захисники Батьківщини, що воюють на Донбасі, не тільки загиблі герої Небесної сотні, але також журналісти, — каже він. — Журналісти, які не бояться говорити правду. І найвищою відзнакою їхньої діяльності є саме їхнє затримання». Яценко наголошує, що журналісти також воюють і на своєму фронті стикаються з «найсильнішими ворогами, що мають найбільший адміністративний і фінансовий ресурс», а отже найбільше ризикують і потребують захисту.
«У таксистів є спеціальна тривожна кнопка, яку вони натискають у разі небезпеки. Тоді їхні колеги, знаходячи їх за геолокацією, приїжджають на захист. Це їхнє самозбереження. Таке саме самозбереження має бути в журналістів — коли когось із ваших затримують, або йому загрожує небезпека, ви маєте гуртуватись і бити на сполох. Бо це безпека кожного з вас», — каже Юрій Яценко.
Він нарікає на те, що дотепер українське законодавство не врегулювало питання статусу громадян, незаконно ув’язнених у Росії. «Держава не дає цим людям соціальних гарантій, не має продуманої стратегії їхнього захисту, — каже Яценко, який допомагає МЗС визволяти політв’язнів. — Ми робимо заяви на міжнародних заходах, пишемо звернення, ноти протесту до Росії через порушення прав наших громадян. В’язнів відвідують консули. Але потрібна щоденна комунікація з адвокатами, родичами та самими в’язнями. Потрібне вироблення особливої адвокаційної стратегії на міжнародному рівні, щоб донести інформації про всі ці злочини проти наших громадян до світу». За його словами, лише МЗС частково перекриває потребу в захисті політв’язнів, проте не має достатніх повноважень і ресурсів, щоб захистити їх повністю.
Голова НСЖУ Сергій Томіленко нагадує, що ув’язнення журналіста — це перш за все горе для його родини. «Ми повинні думати не тільки про певний символізм полонених, а й не забувати про рідних, про необхідність виживання й підтримки. Тому крім інформування ми беремо на себе обов’язок опікуватися родинами журналістів, що потрапили в полон, надавати їм матеріальну і юридичну допомогу. Політв’язні — не лише історії для листівок, а живі люди», — наголошує він.
За словами Томіленка, НСЖУ виробила методику реагування на ситуації, коли журналіст потрапляє в полон або його переслідують на окупованих територіях чи в Росії. «Перш за все необхідно максимально оперативно підтвердити, що ця людина — саме журналіст, — каже він. — Адже коли наших колег кидають за ґрати, їхню професію ставлять під сумнів — поширюють інформацію, що це провокатор, шпигун або терорист». У випадку Романа Сущенка НСЖУ звернулася до міжнародних журналістських організацій із закликом підтвердити, що йдеться саме про переслідування журналіста. Наслідком є кампанія осуду та дипломатичного тиску на Росію.
«Звісно, ця кампанія не може гарантувати негайного звільнення наших колег, але весь цивілізований світ розуміє, що Сущенко — не диверсант, а професійний журналіст. Для всього світу зрозуміло, що Росія є ворогом вільних журналістів і вільного слова», — резюмує Сергій Томіленко.
Фото Катерини Хорощак
