Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Свої пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.
Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.
Мабуть, начитавшись нашого попереднього огляду і звірившись із календарем, минулого тижня кілька розслідувальних проектів зробили все, щоби цей моніторинг став куцим, як ніколи. На додачу до плюсівських «Грошей», у відпустку пішли ще й «Схеми». Через це наш аналіз схуд до чотирьох програм. Але це не біда, бо вони виявилися, що називається, «в тельняшках» — уперто чіплялися, довбли, бурили й майже всіх знайшли. Утікати жертвам було нікуди — надворі пекло.
Дата моніторингу: 24–30 липня 2017 року
Клікніть для збільшення
А звідки інформація?
Цього тижня розслідувачі продовжували свої попередні теми, цікавилися статками посадовців, слухали інсайдерів і забували вказувати джерела інформації. Ще цього разу багато прихованої зйомки.
«Наші гроші», випуск №177 від 24 липня 2017 року
«Наші гроші» вже вкотре присвятили свій єдиний сюжет Радикальній партії Олега Ляшка. Точніше, конкретному члену однойменної фракції у Верховній Раді — депутату Сергію Скуратовському. Сюжет Надії Бурдєй став своєрідним відгалуженням її дослідження про власників суден у київських яхт-клубах. Ми навіть просили її показати ще, й нас почули! Надія міцно вчепилася в радикала. І порвала його на шмаття.
У своєму матеріалі в стилі «Ляшківець-мисливець і його посіпаки» авторка вирішила зосередитися на заплутаних схемах, які ймовірно використовує нардеп, щоб не декларувати і приховувати свою власність. Зібрана течка вийшла об'ємною. Із її впорядкованістю було гірше. Змішалося все — оригінальні стендапи, архівне відео невідомого походження, автівки, земля, будинки, використані минулого разу кадри з яхт-клубом, свіжі кадри з мисливськими угіддями, шматки зі старим інтерв'ю зі Скуратовським... ну ви зрозуміли. Без деталізації, звідки ця інформація. Ми почули про статки депутата за 2013–2017 роки. На слух це сприймалося важко, запам'ятовувалося не дуже, а вилітало в інше вухо надзвичайно швидко.
Одне було зрозуміло вже після перегляду першої третини сюжету: депутат, що називається, попав і не викрутиться. Хоча Скуратовський дуже старався — відверто клеїв дурника і вдавав, що те не його, те він продав, а про те хіба що чув. Шкода, що Надія, яка брала в нього інтерв'ю, серед інших паперів не тримала в руці витягів із реєстрів про фірми та майно його дружини. Може, тоді він хитрував би менше, а журналістці не довелося б із усмішкою слухати його потік свідомості та ще й казати потім «дуже дякую».
Із помічником Богданом Мотричем, на якого нардеп, схоже, перекинув частину майна, авторка чесно намагалися поспілкуватися, а от з іншою його «багатою» помічницею Оленою Добровольською — ні. Або ж нам про це не розповіли.
Упродовж практично всього сюжету авторка не ідентифікувала джерел інформації, що погано; в матеріалі багато прихованих зйомок. Великий плюс за кадри з папками зі звітністю фірм, пов'язаних із нардепом, у приміщенні, де про них начебто нічого не знають. Ми не знаємо, як це зняв оператор — за наводкою чи за власною ініціативою, але цей момент значною мірою «зробив» сюжет. Що заслуговує як мінімум на рошенівську шоколадну медальку.
Висновок: добротний матеріал і потенційно хітовий лонґрід. Лишається тільки абревіатуру ЦПК розшифрувати — для нас, недалеких.
«Стоп корупції», випуск №97 від 24 липня 2017 року
Минулого тижня проект «Стоп корупції» продовжив розповідати про екологічну тематику. Це, до речі, одна з найактуальніших, але найменш висвітлених тем на українському ТБ. Ставимо плюсик.
У сюжеті «Монополія на відпочинок» Артем Лагутенко порушив тему місць відпочинку на природі в Києві. Заявив, що чиновники «позбавляють жителів столиці легенів». Першим епізодом стало озеро, де з громадян незаконно збирають гроші за риболовлю (в інтерпретації автора — «з рибалок за рибалку»). Незгодним пояснюють, що до чого, й навіть ламають вудки. Усім цим займається громадська організація «Біличанський рибалка» на основі договору з Інститутом рибного господарства.
Журналіст влаштовує експеримент — разом зі стопкорівськими активістами (цього разу без фірмових футболок, для конспірації) пробує рибалити безкоштовно, після чого стикається з групою інших «активістів» — із громадською організацією. Кількість учасників конфлікту з обох сторін збільшується, викликають поліцію. Далі йде словесна перепалка. Із документів нам показують пожмаканий папірець — витяг із кадастрової мапи, а також течку з паперами.
Виявляється, керівником громадської організації є помічник лідера Радикальної партії Олега Ляшка Андрій Махніцький, а договір із його громадською організацією Інститут (за словами його директора) був змушений укласти під тиском. Коротше, все незаконно, справа за правоохоронцями.
Але ні! Слідує крутий розворот на 180 градусів. Бо громадська організація на чолі з радикалом справді займалася благоустроєм озера, вивозом сміття, зарибненням (нам показують фотки, очевидно, надані громадською організацією), і хоч діяла «не зовсім законно і часто агресивно», та то вже таке. А тому — блискучий хід! — журналіст «залишає оцінку конфлікту на розсуд глядачів». Ми би більше поклалися на оцінку юристів та податківців — наприклад, про комерційну діяльність, яку веде ГО «Біличанський рибалка».
І ніби тема хороша, і цікавий випадок, але сюжет обривається... щоб продовжитися вже з села Озерне на Донеччині. Журналіст розповідає нам про те, як тутешнє озеро Бакай «привласнили місцеві ділки» і загородили парканом, а також що активісти руху «Стоп корупції» (тепер уже у фірмових футболках, без конспірації) допомогли мешканцям написати звернення про ситуацію з доступом до озера. Знову інфоролик про роботу руху «Стоп корупції». Тріумф розслідувальної журналістики! Після цього на глядачів чекає шматок про активну забудову території столичного парку Феофанія та переможну боротьбу мешканців одного з будинків проти незаконної забудови. Ну а на закуску — саміт ООН у Нью-Йорку з концепцією «збалансованого міста», під якою підписалася Україна. Логічно? Ми теж так вважаємо.
Другий сюжет — про ситуацію у Володарському районі Київської області. Знову активісти «Стоп корупції», серед яких для інформаційної підтримки затесалався журналіст, їдуть розбиратися, чому в депресивному аграрному районі блокуються інвестиційні проекти. Винним визначають голову райдержадміністрації Сергія Табалюка, який усе робить не так і якому активісти «Стопкору» навіть погрожують. Серед інших звинувачень — Табалюк начебто хоче відкат. Так каже директор місцевого підприємства, яке мало б отримати інвестиції. Потенційні іноземні інвестори, щоправда, цього не підтверджують, бо їх у сюжеті немає як таких.
А голова РДА поводиться підозріло — він постійно перебуває (ховається, ясна річ) у відпустці, але активісти-з-журналістом зрештою знаходять його, допитують і влаштовують пікет. Для картинки?
А потім на нас чекає мультик у рамках рубрики «СХЕМАтично». Переповідати зміст немає сенсу. Це повний мультик.
Висновок: почитайте твір «Химерна історія доктора Джекіла і містера Хайда» Роберта Стівенсона. Класика, повчальна. Бо треба нарешті визначитися — журналісти ви чи активісти.
«Слідство. Інфо», випуск № 139 від 26 липня 2017 року
Останній перед творчою перервою (так, вони теж нас тимчасово покидають) випуск «Слідства. Інфо» складався з двох сюжетів: ЖК «Прокурорський» та «Мільйонер з нетрів». Обидва ґрунтуються на інформації від інсайдерів.
Євгенія Моторевська взялася за важливу тему — житло, яке отримують від держави прокурори. Ми розуміємо це після дивного анонсу в стилі «Народної прокуратури». Сюжет побудований на даних, джерела яких нам невідомі. Це не дуже добре.
На початку глядачів приголомшують цифрою. «Працівники прокуратури отримали майже 140 квартир у Києві протягом останніх шести років» — звідки ця інфа? Та й узагалі, 23 квартири на рік для такого відомства — багато це чи мало? З ким порівнювати? Скільки квартир отримали за цей час від держави інші? Наскільки просунулася загальна черга? Трохи маніпулятивно.
«Замилений» інсайдер зі зміненим голосом розповідає нам про численні схеми отримання квартир прокурорськими, авторка підловлює кількох відомих прокурорів і розпитує їх про отримані, приватизовані і продані помешкання.
При ретельнішому аналізі сенсаційні підозри і звинувачення перетворюються на банальну констатацію живучості «совкових» способів отримання квадратів від держави. Бо в гуртожитках в одній кімнаті прописуються не тільки тридцять «прокурорських», а й будь-яких інших — і все це щоб отримати (законно) від держави обіцяне житло. Не вірите? Запитайте в забудовників, які готові були знести «хрущовки» з відселенням їхніх мешканців у новобудови. Кількість жильців одразу зростала вдесятеро. Їх ставало більше, ніж квартир у майбутній висотці. Це ж стосується фіктивних шлюбів, батьків, родичів і т. ін. (про це також в аналізі «Народної прокуратури» нижче). Тому «прокурорські» не вигадали нічого нового — просто використовують старі фокуси. Чи правильно це? Ні. Чи законно? У принципі, так.
А от про закриття кримінальних справ проти забудовників за отримання квартир у нових будинках — це вже набагато цікавіший аспект порушеної теми. На жаль, у цій частині сюжету більше гучних тверджень, аніж конкретних фактів.
У другому сюжеті Олександр Гуменюк узявся за незліченну кількість майна керівника держпідприємства «Генеральна дирекція з обслуговування державних підприємств» Павла Кривоноса. А воно справді вражає.
На жаль, автор чомусь приділив надмірну увагу своїм спробам дістатися маєтку Кривоноса в Кончі-Заспі. Вони з активістом Олександром Лємєновим довго надувають човен, спускають його на воду, плавають біля маєтку Павла Кривоноса сюди-туди, натикаються на воді на сітку, а потім несуть човен назад. Це як документальний фільм про подорож до Козина. (І чому КОзина, коли навіть місцеві кажуть КозИн? Уявляєте, Вікіпедія неправа.) Усе було б ну дуже цікавим, якби колеги автора не використовували цей прийом раніше, причому неодноразово. І було б виправданим, якби потім не побачили сам маєток з повітря, коли його зняв дрон.
У сюжеті знову бачимо інсайдера: тільки цікаво, це він знайшов журналістів чи вони його?
Та треба віддати належне — загалом матеріал цікавий та інформативний. І головне — переконливий. Із плюсів — авторові вдалося взяти інтерв'ю у фігуранта (це було непросто) й почути його сміховинні пояснення походженню свого багатства і чергові байки про дружин, мам, дітей і так далі. Ще плюс — «Слідство. Інфо» подало документи на Кривоноса в Національне антикорупційне бюро.
«Народна прокуратура», випуск № від 29 липня 2017 року
«Народна прокуратура» геть уникає політики і знову пропонує глядачам соціальну тему — про аварійні будинки. Приводом став недавній вибух у житловому будинку в столиці. Проблема справді актуальна — будинки завалюються, переважно від старості, а чиновники не поспішають відселяти людей, хоча повинні.
Знову традиційно 10 % випуску — це анонс випуску. Навіщо? — волаємо ми знову. «А в ответ (знову) — тишина».
За традицією тижня, нас одразу ошелешили цифрою про 1331 будинок аварійного житлового фонду в містах України. Звідки дані? Це «офіційна статистика».
Ми побачили справді жахливі історії про аварійні будинки в Києві, Одесі, Херсоні. Плюс за географію й людські історії. «Народна прокуратура» — рідкісний випадок у нашій розслідувальній тележурналістиці, коли трагедії персоніфіковані і мають конкретні обличчя.
Мінус — за використання слова «нещодавно» і чужого відео без вказання джерела.
На жаль, попри важливість теми, розслідування як такого не вийшло. Бо нам показали лише те, що на поверхні. Мовляв, завжди винні злісні чиновники, гади такі. І лише наприкінці копнули глибше — ми почули цікавинку про те, що деякі люди спеціально живуть в аварійних будинках, щоб отримати житло, а потім його переписують на дітей. Але це було згадано між іншим і в самому кінці без опрацювання цієї інформації. А тут якраз і собака заритий. Бо це інша сторона медалі — й вона про те, що іноді наша «маленька людина» теж не янголятко з крильцями.
Висновок: тему з-під завалів так і не викопали.
Інформація про експертів:
Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».
Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в «Corruptua». Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.
Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.
Фото: YouTube
