Далебі, в цьому є щось дуже неправильне: живучи в столиці 25 років, не дивитися суто київські телеканали. І це тоді, коли українців, як, до речі, й мешканців більшості країн світу, цікавлять передусім місцеві новини. Кажучи дуже спрощено, те, що відбувається за вікном. Погода, наприклад. Ну не виходимо ж ми на вулицю, не визирнувши в те саме вікно — бодай для того, щоб знати, як одягтися. Тому факт, що до місцевих каналів телезапінг автора дійшов лише в дуже неприємний момент вимушеної нерухомості, змушує замислитися.

Може, ми просто зіпсуті неймовірною для такої країни кількістю телеканалів загальнонаціональних, де столичні події завжди в центрі уваги? Це не позбавлено логіки, адже вони зазвичай найвизначніші, сказати б, доленосні для всієї держави. Такі, що репортажі про семиметровий гейзер у центрі Києва через прорив теплотраси перекривають за значущістю будь-яку новину місцевого значення з регіонів. Проте київські телеканали, попри жорстоку конкуренцію з боку загальнонаціональних, усе-таки існують, а отже, вони комусь потрібні. Один із них навіть носить горду назву «Центральний канал». Але позаяк це нині одна з філій Суспільного мовлення, до завершення його реформування, мабуть, варто помовчати.

Щасливі кияни серед інших привілеїв мають іще один місцевий «канал європейської столиці», тобто ТРК «Київ». І, ви не повірите, це суцільний позитив! Зранку до ночі. Буквально. Псує картину хіба що програма «Ситуація», де розповідають про надзвичайні пригоди на столичних вулицях. Але в усьому іншому киянам пропонують старанно відшліфовану картинку життя абсолютно щасливих людей у не менш щасливому місті. Сюди органічно вписуються відео й фото котиків і собачок із інтернету, а також садово-паркових скульптур. Останні — здебільшого в оточенні розкішних клумб, де невтомними руками героїчних київзеленбудівців регулярно висаджуються тисячі квітів.

Позитив найактивніше випромінюють ведучі та журналісти у програмі «Ранок по-київськи». Катерина Соляр та Денис Похил разом із колегами Анною Чередниченко й Андрієм Рудим, які ведуть ранкову київську програму в режимі тиждень через тиждень, намагаються щосили переконати глядача: «канал європейської столиці» створено для того, щоб йому, цьому глядачеві, київське життя бачилося виключно в рожевому світлі. І це не має жодного стосунку до однойменної вистави київського Національного академічного театру російської драми імені Лесі Українки про Едіт Піаф.

Звісно, можна вважати пересічного киянина просунутим настільки, що інформацію про ранкові затори на дорогах він, збираючись на роботу, черпає виключно з мобільних ґаджетів. Мабуть, лише подібна впевненість заважає редакторам завести в ранковий ефір корисну для автомобілістів рубрику. Втім, ранкові репортажі з київських вулиць подеколи просто-таки вражають «креативністю». Приміром, коли на студійний екран виводять кореспондента, який, прокинувшись мало не серед ночі, дістався локації, щоби повідомити глядачам ексклюзивну інформацію з Гідропарку чи з іншого місця. І він бадьоро рапортує: «Прокидайтеся, кияни, бо сонце вже зійшло та навіть трохи припікає, тож день сьогодні обіцяє бути сонячним і теплим». Далі йдеться про те, що тут робить журналіст такої ранньої пори, але інформація про черговий етап залатування чергового київського мосту губиться за цією шумовою завісою емоцій від раннього підйому кореспондента.

Квіточки, як уже було сказано, — одна з улюблених тем «Ранку по-київськи». Глядачам сумлінно показують усі квіткові виставки, що діють у столиці, як щойно відкриті, так і постійні. То киян змушують радіти з того, що в парку Кіото посол Японії разом із мером Кличком відкрили сад каменів. То їх переносять на Співоче поле, де, знову ж таки, можна помилуватися виставкою квітів у японському стилі. То на екрані мер Кличко спільно з азербайджанським послом урочисто відкривають сквер Дружби народів на розі однойменного бульвару. Звісно ж, під захоплені оплески місцевих мешканців. Їхній захват можна зрозуміти — не щодня потрапиш під приціл телекамер із Віталієм Кличком.

А ще в Києві досить часто відкривають черговий мурал, приміром, на стіні Бібліотеки для дітей. Або директорка цієї ж бібліотеки розповідає про те, як вони з дітьми, що відпочивають у пришкільних таборах, влаштували тиждень нечисті на букву «ч».

Або журналіст цілком серйозно анонсує майстер-клас із миловаріння для тих-таки дітей, показуючи при цьому різні мильні фігурки. Відзначає кореспондент при цьому найбільш «мімімішне» мило у вигляді качечки. Яка чомусь підозріло схожа на символ російських протестів проти «Дімона» Медведєва.

Із новин Києва — репортаж про черговий «арт-об'єкт», створений силами мешканців Троєщини. Виявилося, що троєщинці просто навели лад у підземному переході, пофарбували його в синьо-жовті кольори та ще намалювали тризуб над аркою переходу. Навряд чи це можна назвати «арт-об'єктом», які так люблять показувати в «Ранку по-київськи» й до яких усе-таки зараховують справжні арт-об'єкти на кшталт вуличної скульптури.

Відсутність гарячої води в кількох тисячах будинків на Лівому березі чомусь не обходить ведучих «Ранку по-київськи». Вочевидь, ця ситуація, що повторюється з року в рік, не вписується в зефірно-рожеву картинку, що її так охоче демонструють на «каналі європейської столиці».

Дороги в Києві ремонтують, стадіони мешканцям повертають, мости латають, квіти висаджують, ба більше, КМДА навіть новий притулок для безпритульних собак організовує! То що вам іще треба, невдячні, яким пощастило жити в одному з найкрасивіших міст Європи?

Тим часом «невдячні», ті самі просунуті кияни, хочуть знати, як їм краще облаштувати міський простір на рівні вулиць і мікрорайонів. Або від кого вимагати ремонту міжбудинкового дорожнього покриття. Чи, скажімо, як і на чому можна зекономити в найдорожчому місті України Києві. Або яка ситуація зі сміттям у Києві й що робить місцева влада, щоб уникнути «львівського колапсу»? Чи, продовжуючи, як змусити міських чиновників виконувати свої обов'язки, притягнувши їх до відповідальності через суд? Подібних запитань, від яких залежить життя київської громади, безліч, але на них «канал європейської столиці» відповіді якщо й шукає, то не дуже успішно.

Натомість воліючи в програмах «У центрі уваги» та «Столиця» (обидві — від 12 червня) аналізувати за допомогою запрошених експертів загальнонаціональні теми — приміром, чому Верховна Рада затягує з обранням омбудсмена чи навіщо українцям заборона так званої георгіївської стрічки. Або ж чому українська медицина має нарешті стати чесним бізнесом. Останнє, звісно ж, стосується всіх громадян України, але киянам хотілося б знати насамперед, що чекає на мешканців мегаполісу в разі реалізації медичної реформи. І бажано конкретно, порайонно, з адресами медзакладів, на які чекає перепрофілювання чи укрупнення. Але, на жаль, замість соціально-комунальної конкретики ТРК «Київ» пропонує або демонстрацію суцільних «перемог» від КМДА та персонально мера Віталія Кличка, або ж обговорення загальних тем, геть не пов'язаних із життям київської громади. Якщо ж ідеться про захист прав киян, тут, як у вже згаданій програмі «У центрі уваги» від 12 червня, йдеться про те, що права людини, які порушуються державою, має захищати омбудсмен.

Щоправда, на каналі є рубрика «Громадська приймальня», яка, судячи з назви, покликана відповідати саме на актуальні запитання киян, але в ній ідеться виключно про медичну допомогу. Точніше, про те, як за допомогою ведучого Віктора Сидоренка, лікаря-практика й давнього ведучого програм про здоров'я на кількох українських телеканалах, дізнатися від його гостей, світил медицини, про те, що рак навіть четвертої стадії нині успішно оперують, а спіраль як контрацептив жінкам не варто носити в організмі 24 роки.

Натомість на каналі, вочевидь, вважають, що тригодинна щоденна рубрика «Телемаркет» (від 10:00 до 13:00), де продають біжутерію, — саме те, чого так бракує просунутим киянам. Може, комусь і подобається, як тендітна дівчина вмовляє людей по цей бік екрана придбати «останній екземпляр» унікального гарнітуру зі срібла з цирконами чи малахітом, але треба бути мазохістом, аби споглядати це видовище годинами. Звісно, для рекламістів каналу ці три години «Телемаркету» — мабуть, золоте дно, й не варто їх побивати камінням за бажання хоч трохи заробити на ефірі. Але що робить на муніципальному каналі Михайло Поплавський, присутність якого в ефірі ТРК «Київ» можна порівняти хіба що з найкращими часами «співочого ректора» на Першому національному?

Бо глядач «каналу європейської столиці» насолоджується не лише щоденними вокалізами ректора «кулька» в програмі «Київ. Музика» (мабуть, тут не знають про безліч сучасних українських виконавців, які мешкають у Києві, включно з мегапопулярними «Океанами» чи «Воплями Відоплясова»), а й має змогу нескінченно переглядати документальний фільм про історію успіху співочого ректора, телеверсії сольних концертів на сцені палацу «Україна» чинного народного депутата та його ж таки кулінарне шоу «Головний кухар країни».

Михайло Поплавський, звісно, не з тих, хто мовчки погоджується зникнути з ефіру, бо якщо його не пускають у вузькі двері «UA: Першого», він вільно проходить у широку парадну браму на телебачення місцеве. Але в тому й жах, що Поплавського крутить телебачення саме київське, яке апріорі має бути найпросунутішим і найкрутішим. Бо ж, вибачте, Київ — не Житомир і навіть не Львів. Київ — столиця, і цим сказано все.

Підозрюю, що за постійною присутністю цього метра в ефірі ТРК «Київ» стоять ті самі люди, які вирішили, що піар мера Кличка та КМДА — це й є тележурналістика.

Але й Поплавський в ефірі ТРК «Київ» — далеко не остання вишенька на цьому тортику. В неділю, 18 червня, «канал європейської столиці» віддав прайм-тайм ювілейному концертові групи «Фрістайл». Цю «дискотеку 80-х» у виконанні сивочолих ветеранів совкового шоу-бізнесу без сліз слухати було неможливо. Адже, як співає, бодай проти ночі не згадувати, Поплавський, «та вуста вже не ті, не солодкі такі...» І хоча, як пише «Вікіпедія», група походить із Полтави, а отже може вважатися українською й через це участь у їхньому концерті Оксани Пекун та дуету «Анна-Марія» теоретично виправдана, враження це справило надзвичайно гнітюче. Перша допомагала виконувати пісню в рашн-стайл про «Рябинушку» якимось тіткам у псевдоросійських народних костюмах, а другі доповнювали ліричну композицію у виконанні соліста «Фрістайлу».

А так хотілося б почути бодай концерт новоспеченої киянки Джамали чи вже давнішої мешканки мегаполіса Руслани. Обидві на кілька голів талановитіші, сучасніші й, вибачте на слові, «європейськіші» за будь-яких Поплавських і «Фрістайлів». Але, мабуть, не судилося, допоки «канал європейської столиці» є, цитую, «комунальним комерційним унітарним підприємством, засобом масової інформації Київської міської ради, заснованим на комунальній власності територіальної громади м.Києва».

Фото: скріншот з YouTube-каналу телеканалу «Київ»