detector.media
06.04.2005 10:52
Практика доброго настрою
Практика доброго настрою
Минулого тижня по ТБ показали аж три спортивні документальні стрічки Перше, що спадає на думку після перегляду цих фільмів – їх необов’язковість. Інтерівські звіти про чемпіонат світу з біатлону і автогонку “Експедиція-трофі 2005” та новоканалівське кіно про футболіста Андрія Вороніна жодним чином не пов’язані з буденною українською дійсністю, яку щодня демонструють телевізійні екрани. Про них можна сказати багато “не”.
Вони доволі невчасні, за великим рахунком непотрібні, і точно – незвичні для кожноденного спортивного телеефіру, який обмежується кількома програмами про футбол, сумовитими розповідями на Першому національному Юхима Шарпанського про підготовку спортсменів до Олімпіади і вічно приязними теревенями Валентина Щербачова. Єдине – їх (фільми) не можна назвати непрофесійними. Вони явно не аматорські. Специфічно журналістські.

Наповнені сумішшю зі штампів, фактів, інтерв’ю і гонору. Це надає їм неповторного присмаку українського продукту.

Руслан Свірін відкриває “Передолімпійський секрет українського біатлону”, розповідаючи “з самого серця австрійських Альп” про українські звитяги на чемпіонаті світу в Хохпільцені.

“Неймовірні пейзажі, казка, створена небаченим снігопадом, горами, лісом і майже весніняним сонечком, на десять днів відійшла у затінок Його Величності Біатлону”, “як кажуть, усі шляхи ведуть до Риму, так от, цього року усі біатлонні шляхи вели до Хохпільцена. У Римі Гоголь написав свої геніальні “Мертві душі”, що ж тут, у Хохпільцені, змогли, образно кажучи, написати члени збірної команди України з біатлону”, карколомно інтригує він, відпускаючи пружину метафори. Руслан Свірін впевнений у собі, задоволений австрійською погодою, веселий і начебто обізнаний. Він жартує, подейкує про особисте життя спортсменів, легко іде з ними на контакт, монтує калейдоскоп інтерв’ю про всі аспекти спортивно-змагального життя. Поміж усього іншого, розповідаючи й про психологічний тиск, який чинили федераційні посадовці на потенційну виборювачку медалей Олену Зубрилову. Тиск, який спричинив до того, що вона змінила громадянство. „Тут до мене ставляться як до людини”--, відверто каже вона про своє становище у збірній команді Білорусії, для якої на чемпіонаті світу виборола дві медалі… Чвертьгодинна історія поступово тупотить до фіналу, завершуючись оптимістичним акордом-дешифратором. “Секрет” відкриває президент Федерації біатлону Володимир Бринзак: українці можуть сподіватися на Олімпіаді-2006 на медалі.

Титри. Сльози радості.

У схожій стилістиці виконано фільм Олег Шумейка “Від краю до краю. Від Мурманська до Владивостока. Експедиція-Трофі 2005”, який розповідає про звитяги професіоналів-автомобілістів. Вони на російському морозі і бездоріжжі їздять снігом за 15 кілограмів золота. Сім етапів, концерт на льоду Байкальського озера групи Боні М (який увійшов до книги рекордів Гінеса як наймасовіше дійство на льоду), важкі випробування і позитивні враження. Для українських учасників золото ролі не грає: “Головне пройти маршрут”, в унісон кажуть вони. Збірна України доїхала до фініша “з масою емоцій”, трохи не добувшися до третього місця. “Учасники і організатори почали рахувати дні до нової пригоди. Новий виклик тепер уже старому маршруту Мурманськ-Владивосток, де можна випробувати себе , свою команду і на якому знаходиться щастя із присмаком авантюри”. Титри. Сльози щастя.

Фільм Олексія Маргієва “Андрій Воронін: шлях воїна” (“Новий канал”) інший. Біографія українського футболіста, який зараз лише виходить на свій оптимальний рівень, набуваючи міжнародної слави, тече просто і дещо меланхолійно, без професійно-розважального оптимізму і надмірного пафосу – через розповіді батьків, дружини, друзів, тренерів, агента. Хіба що Олексій Маргієв додає історії мелодраматичної величі: “Я їду в гості до Андрія Вороніна, гортаю газети, згадую моменти його біографії і думаю про нашу майбутню зустріч. Хто очікує на мене: холодний прагматичний європеєць, який не дуже любить журналістів, чи свій хлопець, що скучив за рідною мовою і залюбки буде говорити годинами, про що його не запитаєш. Класичний спортсмен-забивала, чиї повсякденні інтереси не сягають далі результату найближчої гри, чи може серйозний, розумний, веселий привабливий хлопець, справжній лідер не лише на футбольному полі, але й в житті. Та людина, знайомством з якою справді можна пишатись…” Втім, наносний драматизм швидко б’ється на друзки – від зіткнення з реальною (і, в цілому, загальновідомою) історією “саморобного чоловіка”, який перемагав невдачі, проблеми, складнощі на шляху до мети…

Відчуття необов’язковості тісно пов’язане із затамованим хвилюванням від перших спроб у спортивній теледокументалістиці журналістів, які до того спеціалізувалися виключно на скупих інформаційних сюжетах. Одномоментна з’ява аж трьох фільмів про спорт і спортсменів у опівнічних ефірах навряд чи свідчить про тенденцію, однак, усвідомлення того, що на цій ниві сіє тепер не лише Сергій Долбилов зі спортивної редакції каналу “1+1”, невимовно радує. Це дає надію на появу контексту.

В майбутньому його спортивні документальні проекти будуть розглядатися просто як високоякісні професійні роботи, втративши ореол геніальної самотності.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY