detector.media
24.03.2005 14:24
Під ковдрою?
Під ковдрою?
Професійну роботу у владі необхідно почати з професійного вибудовування не держави, а самої влади. Тривожить синдром нової влади, який можна окреслити як „підковдровий”. Сюди варто і необхідно зарахувати ті тридцять з гаком секретних указів, котрі останнім часом підписав Президент.
Ніхто, безперечно, не може вимагати, щоб Президент і його команда сиділи за склом, як у відомих реаліті-шоу, але хіба не подібна непрозора робота старої влади зазнавала найрізкішої критики представників влади сьогоднішньої? І хіба Президент Ющенко не обіцяв особисто Майданові, що цього більше ніколи не повториться?

Усе вищевказане викликає занепокоєння громадян, котрі очікують від нової влади принаймні намагання виконати передвиборчі обіцянки, а в декого, можливо, скоро почне викликати і зневіру. Проте, ця „підковдровість” має й інші грані та інші наслідки, оскільки такий стиль діяльності має своєю складовою не лише непрозорість роботи влади для громадськості, а й її непрозорість для самих учасників владного дійства. Це не дає вибудувати зрозумілі, професійні і чіткі структури, схеми й алгоритми роботи самої влади. І наслідки цього ми вже із подивом і розчаруванням бачили останнього часу. Коли після якоїсь незрозумілої роботи влади „під ковдрою” раптом з усіх мас-медіа почули завіряння стосовно розкриття „справи Гонгадзе”, що потім виявилося далеко не так. Чули у ЗМІ й коментарі чинного Президента Віктора Ющенка з приводу самогубства головного свідка у цій справі, колишнього керівника МВС Юрія Кравченка, котрі виходили за рамки не лише християнської моралі, але й за межі припустимого з точки зору публічного політика, навіть якщо він не поважає того, хто покинув цей світ.

Це свідчить, перш за все, що сам Президент Віктор Ющенко ще не окреслив системи власної роботи і системи роботи свого ближчого оточення: експертів, помічників, радників. Для цього не треба мати кількасот суперспеціалістів одночасно в секретаріаті, РНБО і Кабінеті Міністрів, а цілком достатньо двох-трьох найближчих інтелектуалів-помічників, яким глава держави абсолютно довіряє і кожен із котрих, у свою чергу, має біля себе до десяти фахівців. Звичайно, це не виключає існування спеціальних науково-консультативних структур, які розробляють стратегічні проблеми. Але у ситуації “швидкого реагування” на нагальні проблеми ці структури надто неповороткі.

Вказану проблему слід вирішувати негайно, оскільки теперішні виклики новій владі не є ще ані найскладнішими, ані фатальними; зі значно складнішими викликами вона зіштовхнеться найближчим часом, в тому числі і з допомогою опозиції. Відтак у людей, котрі хоч якось обізнані із повсякденним життям України, виникає здорове занепокоєння стосовно здатності нової влади відповісти на більш серйозні виклики. Висловлювання такого занепокоєння є не критиканством, а доброзичливою критикою та вказівкою щодо наближення шляхом блукання „в житі” до небезпечної межі.

А те, що так звані нові опозиційні сили найближчим часом почнуть навмисно „підкидати” проблеми владі, випливає з дуже простих міркувань. По-перше, сучасна опозиція, а колишня владна система, дуже гарно була пристосована для створення проблем опонентам. Причому вона робила це, треба чесно визнати, дуже професійно, із застосуванням найсучасніших технологій. Нова опозиція добре організована, і як демонстрацію цього владі і суспільству можна розцінювати недавній програш провладних сил у Верховній Раді в питанні проведення параду перемоги 9 травня. Також не треба забувати про таку негативну тенденцію, як накопичення у громадській свідомості відлуння дрібних помилкових кроків і промахів влади, котрі створюють специфічну “негативну карму”, що не буде полегшувати реалізацію навіть найкращих і найпрогресивніших проектів нової демократичної влади.

Необхідно також згадати ще про одну особливість нинішнього Президента – коли йдеться про якісь неприємні ситуації та неприємні проблеми, він звик вставати і йти геть (це розповіли нам люди з його оточення через ЗМІ). Така втеча від проблем, втеча від боротьби не є продуктивною стратегією в політиці, яка часто побудована на вирішенні в жорсткому політичному протистоянні всіх, навіть найпростіших, питань. Така стратегія призводить тільки до того, що проблеми накопичуються, і, як в старій східній приказці, остання з них, як соломинка, може переломити спину „верблюду” нової влади.

Результатом стратегії уникнення складнощів та ударів на випередження є відставання Президента Ющенка від низки процесів, віддання ініціативи та „підставляння” опонентам. Це в той час, коли лідер, котрим обов’язково має бути Президент, має випереджати події, бути „ведучим” а не „веденим” у політичній грі. Інакше реальна влада переміщується до тих, хто „веде”, хто нав’язує події та рішення; номінальна влада при цьому фактично отримує лише офірні атрибути біблейської істоти.

Підтвердженням згубності зазначеної стратегії цілком можуть слугувати кілька політичних процесів останнього часу. Звинувачення Президента Віктора Ющенка в таємних домовленостях з колишнім головою держави Леонідом Кучмою та його оточенням не дістало негайного, рішучого та недвозначного спростування. Мало того, словесне спростування факту секретних домовленостей між чинним і колишнім президентами було зроблено з боку Ющенка лише після того, як таке спростування в інтерв’ю російським ЗМІ зробив сам Кучма. На сторонній погляд це виглядає так, що саме він (Кучма) і є „ведучим” у цьому процесі, є впливовою особою в новій політичній системі. Водночас дії чинного Президента стосовно відкладення слухань парламентської комісії у справі Гонгадзе лише посилюють підозри в існуванні вказаних домовленостей. У цілому складається враження, що якась стороння політична сила за допомогою своїх “агентів впливу”, користуючись „підковдровою” політикою та стратегією нової влади, що полягає у втечі від боротьби та неприємностей, успішно втягує Ющенка та його команду в болото помилок та штучно створених проблем. Втягує з цілком зрозумілою метою – зробити нову владу керованою (звісно, зі свого боку). Хотів би помилятися, проте саме таким чином, хоча і в іншому контексті обставин, стала керованою певними фінансово-політичними силами влада обох попередніх президентів України.

Як симпатик нової влади, хотів би нагадати, що робота „під ковдрою” об’єктивно вигідна лише опонентам української демократії. Професійну роботу у владі необхідно почати з професійного вибудовування не держави, а самої влади. На сьогоднішній день існує багато практичних технологій, апробованих, як мінімум, впродовж кількох десятиліть, які стосуються швидкого і чіткого виписування та запровадження управлінських структур будь-якого рівня та цілеспрямування. Для цього безпосередньо не потрібні, нагадаю, сотні посадовців, а, можливо, вистачить десятка-другого спеціалістів у відповідній структурі при Президентові. Саме Президенту Вікторові Ющенку варто замислитись над тим, щоб створити службу, яка протягом короткого часу запровадить сучасні методології управління у владному середовищі. Тоді буде зрозуміло, що робиться, яким чином, чого очікувати і таке інше. Інакше ми будемо знову „мати, що маємо”. А враховуючи ті складні проблеми, з якими Україна має зіштовхнутися у 2005 році, без подібної професійної вибудови державного управління ми просто не матимемо шансів їх вирішити. І це найбільша загроза не лише для нової владної команди, а для України і побудови демократії в ній.
detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY