Журналіст, теле- і радіоведучий Микола Вересень розповів подробиці співпраці з каналом NewsOne в ексклюзивному бліц-інтерв’ю «Детектору медіа».
— Пане Миколо, від кого ви отримали пропозиції співпраці з того моменту, як пішли з «Радио Вести»?
— Не буде ввічливим, якщо я буду перераховувати засоби масової інформації, з якими вів перемовини. Їх було три чи чотири. Я собі сказав: «Хто перший “добіжить” до фінішу, тобто хто раніше побудує студію, підготує решту речей для початку роботи, той і буде переможцем». До фінішу першим прийшов NewsOne.
— І виборов основний «приз»?
— Так, і отримав приз у вигляді мене, скромного. І щойно я прочитав анонс, який буде супроводжувати мою програму.
— Що це буде за програма?
— Це буде ток-шоу, як завжди. Приходитимуть люди. Я буду ставити їм запитання — вони відповідатимуть. Звісно, всі хочуть, щоб це було гостро, кисло, солоно, перчено, хріново і т. д. Це не завжди виходить, але буває.
— Чим проект буде відрізнятися від інших, які вже є на самому NewsOne, а також на інших каналах? У чому «родзинка»?
— Ніякої родзинки немає. Просто Вересень — хороший журналіст. Відрізнятися проект буде тим, що на інших каналах не працює Вересень. А на цьому каналі збирається.
— Як називатиметься ваше ток-шоу?
— «Година з Вереснем». Причому, незважаючи на те, що тепер травень, за ним — три літніх місяці й тільки потім вересень, весь час буде «Година з Вереснем», уявляєте собі? Тобто рання осінь приходитиме в оселі глядачів NewsOne щовечора о 19-й.
— Крім вихідних?
— Сподіваюся, що крім вихідних. Я ще хочу поборотися, щоб у понеділок програма йшла не в прямому ефірі, а в запису, але про це буду мовчати. Не люблю багато працювати, скажу вам відверто. Люблю якісно і трошки.
— На яких умовах ви працюватимете? Чи визначили для себе якусь «червону лінію»?
— У мене немає ніякої «червоної лінії», як ви здогадуєтеся. І умов мені ніхто ніяких не ставив.
— Із ким конкретно ви вели перемовини на NewsOne?
— Про це я не буду розповідати. Із різними людьми: є люди неголені, є поголені… Різні дуже люди.
— Вам не ставили вимоги, що паралельно ви не можете працювати ще десь?
— Ні, думаю, що на Першому телеканалі залишусь — я не підписую ексклюзивний контракт. Раніше я ще викладав студентам, а тепер у мене буде дві роботи. Хоча, якщо будуть пропозиції, навіщо ж відмовлятися?
— Оскільки NewsOne вас як «приз» отримав не ексклюзивно, у вас є наміри шукати співпраці з іншими каналами?
— Якщо буде хороша пропозиція, почнемо думати про неї. Журналіст міряє дві речі: зацікавленість і гроші. Не знаю, чи можна в моєму випадку називати кар’єрне зростання: кар’єра в мене й так нібито успішна, тьфу-тьфу-тьфу — постукаєм по дереву. Залишається власне задоволення і гроші.
— Умови на NewsOne вас задовольняють?
— Знаєте, мене би задовольнили кращі умови. Але є такі, які є. Подивимося. Звідки я можу знати зараз, що буде колись. Я ще не виступав в ефірі. Сьогодні виступлю — тоді буду про це думати.
— Від Миколи Княжицького я дізналася, що керівництво каналу «Еспресо ТВ» теж вело з вами перемовини — щодо вашого повернення. Чому не домовилися?
— Я не буду це коментувати.
— Нещодавно в розмові з генеральним директором «1+1 медіа» Олександром Ткаченком я запитала, чому він не запрошує до співпраці людей, із якими починав робити «Плюси», зокрема Миколу Вересня. Він сказав, що канал починав робити з вами проект, «який, на жаль, крім пілотного, першого прем’єрного випуску… не сильно пішов». Що це був за проект і чому ви не спрацювалися?
— По-перше, проект пішов. Це було роки три тому. Ми відзняли чотири чи шість випусків, а скільки дійшло до ефіру, я не знаю. Навіть були судові позови.
— Ви кажете про оновлену програму «Табу»?
— Так, і не пішла вона через дуже просту причину: я не вмію й ніколи не вмів бути «говорящей головой». А на «1+1» була ціла низка божевільних продюсерів, навіть продюсерів-невігласів. Вони чомусь вирішили, що краще знають, що мені говорити, як мені одягатися, стояти, сидіти чи лежати, висіти чи, може, літати. Винаймали маленьких хлопчиків, які намагалися писати за мене. А я вмію писати, в мене багато досвіду.
Потім редактори поставили в ефір неперевірену інформацію. І я хочу вибачитися зараз через ваше видання перед усіма, кого я образив тоді. Тому що насправді підготовлені для моєї програми сюжети були брехливими, тобто такими, що не відповідали дійсності.
Більше того, я образив одну людину під час ефіру, бо мені «зламали руки і ноги», аби я сказав те, що не відповідало дійсності. Тож мені довелося організувати підпільний дзвінок прямо у в’язницю й вибачитися перед цією людиною — не буду називати її прізвища (відомо, що телеведуча і дружина майора Мельниченка Наталя Розинська після виходу програми в ефір пообіцяла подати до суду на журналістів «Табу» і особисто на Миколу Вересня. Утім у цьому інтерв’ю журналіст відмовився оприлюднювати будь-які прізвища. — Ред.).
І я після цього прийшов до Ткаченка і сказав: «Сашко, до побачення! Я працювати в умовах брехні, в умовах, коли за мене малозрозумілі люди пишуть тексти, не буду».
Звісно, в усіх був шок, тому що платили великі гроші. Там була ціла низка проблемних моментів. Я з деякими людьми не те що розсварився, але стосунки з ними не покращилися. Сумна досить була історія на «1+1». Тому в таких випадках треба згадувати давніх греків і грецьку фразу, яка українською мовою звучить так: «Ніколи не можна вступити двічі в ту саму річку». Не можна вступити двічі у ЗМІ під назвою «1+1».
— У вашому інтерв’ю в книжці журналіста Валерія Калниша «За слова отвечают», презентованій днями на «Книжковому Арсеналі», є такі міркування: «В 2004-м я поступил абсолютно анти-ВВС. Благодаря “оранжевой” революции я для себя сделал несколько странный вывод — объективистская точка зрения, которая существует на ВВС, возможна только в Англии. Что это значит? Ты, как журналист, сначала сделай из своей страны “Англию”, а потом начни жить по стандартам. И ты сначала добиваешься отсутствия запрета на профессию, а потом начинаешь нормально работать. Потому что если в твоей стране запрет на профессию, то глупо быть объективистским». Чи означає це, що вас так само не дуже цікавить, хто фінансує ЗМІ і яке походження цих грошей?
— Це мене не цікавило ніколи. Адже, знаєте, правда — вона ж універсальна. Можу навести мільярд прикладів. Це дуже розлога дискусія в Києві — спробую задовільнити людей, які цікавляться цією темою.
— До речі, в інтерв’ю «Детектору медіа» ви говорили, що якби навіть доктор Геббельс запропонував би вам розмістити статтю в Volkischer Beobachter або Костянтин Ернст надав вам 15 хвилин ефіру на «Первом канале» в Росії «під усе, що ви скажете»…
— … я би погодився, без сумніву. Решта розмов — алогічні. Якщо в людини відсутня логіка, вона вже трошки божевільна. Людям, які хочуть бути «святіші за Папу Римського», а таких я знаю багато і в Україні теж, треба бути послідовними. І спочатку відповісти на запитання: чому вони не поїхали з України, коли президентом став Янукович. Ну якщо ми такі принципові, ми не можемо перебувати там, де є бруд. А в країні під назвою «Україна» з 2010-го по 2013 рік на чолі сидів пан Янукович.
Якщо бути послідовними, треба, мабуть, спалити й магазини Hugo Boss скрізь у світі, тому що ця компанія відшивала красиву чорну форму SS, у якій есесівці спалили приблизно шість мільйонів людей тільки єврейського походження, а скільки ще було ними вбито, залишається тільки гадати.
Може, також треба попалити машини Porsche, тому що Фердинанд Порше конструював танки для Адольфа Гітлера. У мене є досить близький товариш, який живе в Канаді, він продюсер СВС — великої канадської суспільної телерадіокомпанії. І коли я почав розмірковувати з подачі деяких людей, що, мовляв, «нельзя работать там, а там тоже нельзя, а там совсем нельзя, а там нельзя-нельзя», я йому подзвонив і запитав: «Слухай, а як ти думаєш, євреї теж купують Hugo Boss?» Він каже: «Ну так, усі купують Hugo Boss». «А їм не тисне костюм чи штани ніде? Бо цей чувак і форму для есесівців придумав?» Він каже: «Не кажи дурниць, бо я буду думати, що ти ідіот».
Це я у такий спосіб передаю вітання (сміється) моїм доброзичливцям, які люблять казати, що я не на тому каналі працюю. Мені в них треба було би спитати — їх би це задовольнило. І вони б відповіли: «Мабуть, узагалі ніде не працюй». І я тоді прийшов би додому і сказав: «Поїхали будемо жити на вокзалі, тому що працювати мені тут, кажуть, низззя». Ось такі люди, які знають, що можна, а чого неможна. «Моральные авторитеты». Як бачите, моя позиція не сильно змінилася.
Фото: Олексій Темченко
