Тепер країною, що найдовше виступає на «Євробаченні» й досі не має жодної перемоги, є Мальта, чиї артисти беруть участь від 1971 року (щоправда, з перервами у 1973–1974 та 1976–1990 роках); рекордсменом за безпереможною участю без тривалих перерв є Кіпр, чиї представники вперше з’явилися на сцені «Євробачення» 1981 року.
Друге місце посів Крістіан Костов із Болгарії, третє – гурт «Санстроук Проджект» із Молдови, четверте – Бланш із Бельгії, п’яте – Робін Бенгтссон із Швеції, шосте – Франческо Габбані з Італії. Португалець набрав 758 балів, болгарин – 615, молдовани – 374, далі кількість отриманих балів зменшувалася поступово: в бельгійки їх 363, у шведа – 344, в італійця – 334. Між переможцем та віце-переможцем утворилася справжня прірва, ще більша прірва – між ними двома та всіма рештою.
Сказати чесно, цьогорічна переможна пісня – не мій улюблений стиль. І, сказати ще чесніше, в першому півфіналі вона мені не сподобалася: надто підкресленою, аж до фриковості, була міміка співака, якого весь час показували крупним планом, й інтенсивність його голосу стрибала. Вразило, як у грінрумі він сидів, абсолютно байдужий до всього, з незмінним і ніби відсутнім виразом обличчя, немов вимкнений. Тоді ще не було новин про стан здоров’я португальця.
У «Післямові до “Євробачення”» після трансляції фіналу пролунали слова про те, що чимало критиків, аналітиків, букмекерів та просто слухачів у фіналі «розслухали» переможну пісню. Отак сталося й із вашим автором: так, пісня виявилася дуже проникливою, чуттєвою, мелодійною. Виконана без жодних аранжувальних і сценічних ефектів, із майже вимкнутим світлом і навіть на малій сцені, просто посеред глядачів, вона таки брала за душу. Й вона ніби повернула «Євробачення» до п’ятдесятих – першої половини шістдесятих років минулого століття. Португалія ніби запізніло отримала перемогу за пісню тих часів, коли вона починала свою участь у конкурсах. Варто додати, що й міміка співака у фіналі була стриманішою, й голос рівним.
Своїм настроєм ця пісня нагадала мені колискову. У «Післямові» конкурсант від Чорногорії Славко Калезич назвав її «піснею з кінофільму». Сестра переможця й автор музики до переможної пісні Луїза Собрал на прес-конференції наголошувала на її простоті, яка робить прозорими закладені в ній почуття.
Варто додати, що Салвадор Собрал співав португальською мовою – хоча, як стало очевидним під час прес-конференції, дуже добре володіє англійською. Досі пісня неанглійською мовою востаннє перемагала рівно десять років тому, коли переможницею стала сербка Марія Шерифович – виконавиця з так само дещо фрикуватою зовнішністю, яка в даному разі не мала значення.
Тож гасло «Celebrate diversity» спрацювало на всі сто відсотків: переможним став виступ, ані на що не схожий не лише на цьому конкурсі, а й на конкурсах останніх десятиліть.
Цікаво, що одвічні історичні суперниці – Португалія та Іспанія – обрали діаметрально різні шляхи підготовки до конкурсу. Українські глядачі пам’ятають виступ іспанця Манеля Наварро – гостя національного відбору. Хлопець із гітарою, що був сам на сцені, співав невибагливу пісеньку й якось по-дитячому відкрито посміхався; його весь час показували крупним планом. Це було щиро й проникливо. Нині ж його виступ «шоуїзували» – додали рок-гурт, світлові ефекти та сценічний рух. Камера брала вже здебільшого загальні плани, на яких було не побачити ані посмішки співака, ані його очей. Коли ж його показували крупним планом, він комунікував не з глядачами, а з колегами на сцені, разом вони що є сили зображували компанію друзів. І – пісня зникла, перетворилася на самодіяльність; заслужене останнє місце.
Київ став щасливим містом для молдован – минулого разу, 2005 року, саме в Києві ця країна дебютувала, й гурт «Здоб ші здуб» посів п’яте місце. Нині «Санстроук Проджект» узяв третє місце. Більше ніколи представники цієї країни й близько не піднімалися так високо. 2005 року саме в Києві дебютувала й Болгарія; нині українська столиця теж стала щасливою для цієї країни. 2005 року в Києві вперше святкувала перемогу Греція, цього разу – вперше Португалія, тож українська столиця – таке собі місто-першовідкривач. 2005 року завершувала фінал, виступаючи останньою, представниця Франції, цього разу – так само. Й не надто щаслива закономірність: саме в Києві 2005 та 2017 років самі українці здобували найнижчі в євробаченнєвій історії України місця.
Щиро кажучи, попри наявність неординарних номерів і навіть попри геть нестандартну переможну пісню, нинішній конкурс видався дещо одноманітним. Чимало конкурсантів у фіналі співали гірше, ніж у півфіналах. Це стосувалося насамперед болгарина – він уже не так співав пісню, як подавав себе. Змазав враження ізраїльтянин Імрі Зів: зовсім не випадково в півфіналі він був третім, а у фіналі став двадцять третім.
Під час оголошення балів спікер від Ізраїлю повідомив сумну новину: ця країна припиняє участь у конкурсах «Євробачення», оскільки припиняє мовлення телеканал, що транслював їх. Тож на конкурс чекають зміни, адже дотепер єдиною перешкодою для участі у «Євробаченні» арабських країн Середземномор’я – членів ЄМС – була їхня категорична відмова транслювати виступи ізраїльтян і відповідна відмова ЄМС допускати ці країни до участі на таких умовах. Коли ж Ізраїль бойкотував конкурс 1980 року й через це змушений був пропустити наступний, одразу ж 1981 року на сцені «Євробачення» виступила конкурсантка з Марокко. На дебют Лівану чекають уже давно – тож тепер він нарешті може відбутися. А за Ліваном – хтозна? – можуть підтягнутися ще з десяток арабських країн.
Салвадор Собрал зібрав суму найвищих оцінок, яку навряд чи хто-небудь зможе повторити найближчим часом. 12 балів виставили йому журі Великої Британії, Вірменії, Грузії, Ізраїлю, Ісландії, Іспанії, Латвії, Литви, Нідерландів, Польщі, Сан-Марино, Сербії, Словенії, Угорщини, Франції, Чехії, Швейцарії та Швеції. 10 балів дали переможцеві журі Білорусі, Данії, Македонії, Мальти, Німеччини, Норвегії та України. Собрал отримав по 8 балів від журі Австрії, Азербайджану, Бельгії, Естонії, Кіпру та Фінляндії; по 7 балів від журі Австралії, Молдови та Хорватії; по 6 балів від журі Албанії та Румунії; по 5 балів від журі Греції, Ірландії та Італії; журі Болгарії та Чорногорії не дали йому балів, причому в нульовій оцінці болгарського журі проглядає зацікавленість – адже саме болгарський співак вважався найголовнішим конкурентом португальця.
У голосуванні телеглядачів Салвадор Собрал отримав дванадцятки від Австрії, Бельгії, Ізраїлю, Ісландії, Іспанії, Литви, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Фінляндії, Франції та Швейцарії; десятки від глядачів Вірменії, Естонії, Ірландії, Латвії, Польщі, України, Хорватії та Швеції; вісімки від Азербайджану, Албанії, Великої Британії, Греції, Грузії, Мальти, Сербії, Словенії, Чехії та Чорногорії; сімки від Австралії, Білорусі, Болгарії, Кіпру, Македонії, Румунії, Сан-Марино та Угорщини; шістку від Молдови; п’ятірки від Данії та Італії; не було жодної країни, чиї глядачі дали б португальцеві менш п’яти балів, а тим паче не дали б балів узагалі. Уся Європа була єдиною, й жодні сусідські голосування не могли завадити перемозі Собрала.
Окрім нього, найвищі бали від журі отримали: Крістіан Костов (Болгарія, 2 місце) – від Білорусі, Естонії, Македонії та Норвегії; Бланш (Бельгія, 4 місце) – від Ірландії; Робін Бенгтссон (Швеція, 5 місце) – від Бельгії, Данії та Фінляндії; Франческо Габбані (Італія, 6 місце) – від Албанії та Мальти (чи варто наголошувати, що обидві країни мають із Італією особливі стосунки?); Ілінка та Алекс Флоря (Румунія, 7 місце) – від Молдови (без коментарів); Йоці Папаї (Угорщина, 8 місце) – від Хорватії; «ДЖОУСТ» (Норвегія, 10 місце) – від Німеччини; «ОДЖЕН» (Нідерланди, 11 місце) – від Австрії та Румунії; ДіХадж (Азербайджан, 14 місце) – від Італії та Португалії; Люсі Джонз (Велика Британія, 15 місце) – від Австралії (теж без коментарів); Натан Трент (Австрія, 16 місце) – від Болгарії; «НАВІБЕНД» (Білорусь, 17 місце) – від Азербайджану та України; Демі (Греція, 19 місце) – від Кіпру (який сюрприз!) та Чорногорії; Ховіг (Кіпр, 21 місце) – від Греції (і хто б міг подумати?).
Найвищі бали від телеглядачів також отримали: Крістіан Костов (Болгарія, 2 місце) – від Азербайджану, Білорусі, Великої Британії, Македонії, Сан-Марино, Угорщини та Чехії; «Санстроук Проджект» (Молдова, 3 місце) – від Австралії, Італії, Португалії, Румунії та України; Бланш (Бельгія, 4 місце) – від Естонії, Латвії, Польщі та Швеції; Робін Бенгтссон (Швеція, 5 місце) – від Данії (яка несподіванка!); Франческо Габбані (Італія, 6 місце) – від Албанії та Мальти (див. попередній абзац); Іланка та Алекс Флоря (Румунія, 7 місце) – від Ірландії та Молдови; Йоці Папаї (Угорщина, 8 місце) – від Сербії та Хорватії; Альма (Франція, 12 місце) – від Болгарії; Жак Хоудек (Хорватія, 13 місце) – від Словенії та Чорногорії; ДіХадж (Азербайджан, 14 місце) – від Грузії; Демі (Греція, 19 місце) – від Кіпру; Ховіг (Кіпр, 21 місце) – від Греції.
Узагалі ж, смаки національних журі та глядачів подеколи разюче відрізнялися. І не лише у фіналі, а й у півфіналах: якби голосували лише глядачі, Айзея Фаєрбрейс (Австралія, 9 місце) не пройшов би до фіналу; якби голосували лише журі, до фіналу не пройшли б, зокрема, Бланш (Бельгія, 4 місце) та Йоці Папаї (Угорщина, 8 місце).
Українське журі виставило такі оцінки: 12 – Білорусі, 10 – Португалії, 8 – Угорщині, 7 – Хорватії, 6 – Азербайджану, 5 – Франції, 4 – Молдові, 3 – Нідерландам, 2 – Австралії, 1 – Бельгії. Натомість українські глядачі віддали бали так: 12 – Молдові, 10 – Португалії, 8 – Білорусі, 7 – Швеції, 6 – Франції, 5 – Бельгії, 4 – Угорщині, 3 – Румунії, 2 – Болгарії, 1 – Норвегії. Преференції журі та глядачів, як бачимо, до значної міри збіглися. Членами українського журі були Серж Гагарін, Сергій Грачов, Яна Прядко, Юрій Рибчинський та Софія Тарасова.
Загалом же картина з голосуванням виглядає такою: сусідське голосування не зникло (бо, зрештою, в сусідніх країн часто близькі культури), але з неучастю Росії його масштаби помітно знизилися.
І про сам фінал. Насмілюся стверджувати: скандал із гуртом «Онука» лежить на сумлінні телевізійних ведучих. Адже кожного року й кожного разу відбуваються сценічні виступи лише для публіки в залі, а телеканали цього часу транслюють рекламу. Нерідко трапляється, що, коли завершується реклама, телеглядачі бачать уривки цих виступів «тільки для зали». Тімур Мірошниченко, коли був телекоментатором, завжди пояснював, чому так стається. І він, принаймні, не анонсував виступи артистів, яких телеглядачі не побачать. Нині ж хоч і без перекладу, але показали крупним планом, як Мірошниченко на сцені англійською оголошував виступ «Онуки».
Оголошуючи виступ білорусів, телеведучі назвали імена учасників дуету, а назву самого дуету – лише згодом і побіжно. Зі слів ведучих виявилося, що «наві» з назви «НАВІБЕНД» перекладається з грузинської мови як «човен». А я чомусь досі вважав, що корінь «наві», який означає пересування судном по воді («навігація»), є притаманним не лише грузинській мові, а походить із латини.
Оголошуючи виступ угорця, Тетяна Терехова сказала, що його пісня – це «важливий меседж для циганського народу». Але, здається ж, уже дійдено консенсусу щодо того, що слово «циганський» у ЗМІ є приблизно таким самим, як «хохляцький» або «жидівський»!
Були в репліках ведучих пікантні двозначності. Отака: «Аня (представниця Данії – етнічна данка родом із Австралії. – Б.Б.) може розраховувати на підтримку Австралії, якщо там усі не заснуть» – це про особливості співу Ані? «Дуже відвертий виступ від Бланш, і бек-вокалістів прибрали зі сцени, щоби підкреслити цю інтимність» – чесне слово, можна подумати казна-що. Про виступ іспанця: «Два приспіви, до речі, будуть іспанською мовою» – там, до речі, вся пісня іспанською мовою, окрім рефрену «do it for your lover». Про британку: «Народилася неподалік столиці Уельсу» – воно ж відомо, що в Україні кожне немовля знає, яке місто є столицею Уельсу, а тому навіщо його називати?
У нарізках виступів, що їх демонстрували під час голосування, деякі виступи було представлено щоразу різними фрагментами.
Нинішній фінал став бенефісом ведучих на сцені: стільки телеглядацької уваги до ведучих не привертали, здається, ніколи раніше.
Серіал про Вєрку Сердючку триває: Андрій Данилко так і не вийшов із образу, як це анонсували. Й добре: Вєрка Сердючка – найупізнаваніший український імідж «Євробачення», й прощання з ним на сцені було б чимось на кшталт оголошення про припинення участі Ізраїлю – чимось дуже несвятковим.
Нова пісня Руслани. Чудова, енергійна, неперевершена – тільки, на жаль, доводиться додати: «Була б, якби її можна було сприймати окремо». Бо надто вже вона була в тому самому стилі, що й «Дикі танці». Так, цей стиль зазнав розвитку й осучаснення, але глядачі мали з подивом зрозуміти, що ніби Руслана от уже тринадцятий рік співає, за великим рахунком, одне й те саме. Натомість Джамала протягом трьох конкурсних концертів виконала три абсолютно різних за стилістикою пісні (дві в першому півфіналі й одну у фіналі), заявивши про себе як про дуже різнопланову співачку.
Що ж, усі свята завершуються. Сподіваймося, що на нову перемогу українців і повернення конкурсу до України доведеться чекати вже не 12 років.
Фото: billboard.com
