Воно розпочалося в серпні 2016 року й тривало до лютого 2017-го, коли вже стало остаточно зрозуміло, що, попри значні морози в січні, до кінця березня газу у сховищах вистачить. За даними ПАТ «Укртрансгаз», станом на 25 лютого 2017 року обсяг газу в ПГС зменшився до 8,3 млрд кубометрів, адже з початку опалювального сезону було спалено 6,3 млрд кубометрів.
При цьому фахівці стверджують, що НАК «Нафтогаз України» від початку прорахував різні погодні сценарії, й саме виходячи з них проводив закачку. Ішлося про те, що тільки форсмажор — зупинка імпорту з Європи чи аварія — можуть спричинити проблеми з транзитом чи постачанням газу українським споживачам. Відповідно, теза атакувальників була апріорі дуже малоймовірною.
Отож, саме тепер Центр контент-аналізу вирішив показати, хто відповідальний за поширення негативного прогнозу щодо кількості газу.
Це важливо розуміти, адже, за висновками українських енергетичних експертів, нинішня кампанія проти «Нафтогазу» за значущістю може вважатися «третьою газовою війною». Інформаційна спецоперація поєднувалася з фізичною дією на українську ГТС: спостерігалася пульсація робочого тиску, що могла призвести до проблем із транзитом.
Для «Газпрому» це була одна з останніх спроб вплинути на нашу газову галузь, адже розгляд його суперечки з «Нафтогазом України» у Стокгольмському арбітражі щодо умов постачання газу та його транзиту територією України добігає кінця, Україна вже понад рік не купує газу напряму у «Газпрому», а Європейський союз не дає «Газпрому» можливості розширити постачання через газопровід Nord Stream в обхід України.
План чи імпровізація?
Для початку доведімо, що йдеться про інформаційну атаку, а не просто критичне висвітлення теми газових запасів у медіа. Для цього розгляньмо особливо активну газову дискусію, яка розпочалася в українських медіа після 27 грудня 2016 року, коли Суд ЄС призупинив рішення про доступ «Газпрому» до газопроводу OPAL. На той момент для більшої частини аудиторії ЗМІ ще не було очевидно, що газу до кінця опалювального сезону вистачить.
Як показало дослідження Центру контент-аналізу, 1–17 січня запасам газу було присвячено 420 медіаповідомлень. Дискусія була нерівномірною в часі: її можна розбити на три умовних етапи:
Малюнок 1. Динаміка розвитку дискусії. Кількість повідомлень із позитивом та негативом у топ-сотні інтернет-медіа, а також на телебаченні, радіо, у пресі та у Фейсбуку лідерів думок, 5–17 січня 2017-го.
І етап: 4–6 січня 2017 р. Реакція на російські заяви. Цілеспрямованої атаки на український інфопростір ще не було, але українські видання почали обговорювати чергову заяву Володимира Чижова й коментар Олексія Міллера, зроблені в російських медіа, про недостатність запасів газу. 6 січня «Нафтогаз» поширив офіційну статистику, яка свідчила про достатність газу. Але без детальніших розрахунків експерти згодом інтерпретували її по-різному.
ІІ етап: 9–11 січня. Атака на український медіапростір. Тему починають активно просувати українські медіа, зокрема проросійського спрямування. Підключено експертів із енергетики в медіа й у Фейсбуку. Градус дискусії значно вищий порівняно з першим етапом завдяки розкрутці теми на телебаченні та в газетах.
ІІІ етап: із 11 січня. Контратака. Теза про нестачу газу поширюється тільки на телеканалі «24» та радіоканалі «Ера». Тим часом медіа активно поширюють заяви українських посадовців, які запевняють, що газу достатньо. Помітне збільшення фейсбук-активності сторони «Нафтогазу».
Отже, як бачимо, найбільше «зради» розгорілося не тоді, коли її поява була найбільш природною — тобто одразу після заяв російських посадовців. А на кілька днів пізніше, коли тему підігріли українські експерти. Можна було би припустити, що поширення теми уповільнилося через новорічні свята. Але це не так: в той час успішно розганялася інша «зрада»: про Уляну Супрун та Бориса Тодурова.
Другим аргументом, який доводить неприродність розвитку теми, є підбір тез, характерний для спланованої інформаційної атаки.
Малюнок 2. Основні тези атаки. Кількість контактів із аудиторією зазначених тез у тій самій вибірці.
Замовники цілеспрямовано діяли на різні аудиторії українського інформаційного простору.
Одна група тез — перші три на мал. 2 — спрямована на прозахідний електорат, фейсбук-аудиторію та нефахівців у політикумі. Можлива мета — демонстрація непрофесійності влади. Просувалися в основному через інтернет-ресурси, нішеві телеканали.
А от теза про те, що в квартирах скоро стане холодно, розганялася на масових загальнонаціональних телеканалах, у тиражних газетах тощо. Її можлива мета — створити психологічний дискомфорт від зимових холодів і пов’язати його з недовірою до влади. Ту ж саму тезу використовували й російські медіа в матеріалах про Україну. Промовиста цитата: «В соцсетях украинцы публикуют фотографии, где шкала на домашнем термометре не превышает десяти градусов тепла».
Окрім того, автори негативних щодо «Нафтогазу» матеріалів часто використовували оцінні судження в заголовках — «Нафтогаз панікує», «Нафтогаз и членовредительство» тощо, а також цілеспрямовано розсилали журналістам свої коментарі для цитування.
Отож, ми з великою ймовірністю можемо казати, що в темі газу проводилася цілеспрямована кампанія. Вона могла бути інспірована «Газпромом» або кимось із опозиційних політсил.
Хто «вляпався в історію»
Тепер з'ясуймо, хто і як реагував на «газову дискусію». Нас не могло здивувати поширення негативу щодо «Нафтогазу» в медіа, які належать екс-членам Партії регіонів чи росіянам. Зокрема, йдеться про «РИА Новости», «Україну», «Інтер», УНН, «Сегодня».
Дещицю негативу поширювали і т. зв. якісні медіа, однак без маніпулятивної лексики і з глибшим аналізом ситуації. Зокрема, йдеться про статтю Алли Єременко для «Дзеркала тижня», визнаного фахівця цього ринку, яка визнавала наявність певних ризиків у разі форс-мажорних ситуацій, але при цьому констатувала, що прокремлівські медіа спекулюють цією темою. В цілому ж, за співвідношенням повідомлень, «якісні» медіа, як і видання, що часто використовуються для інфокампаній групи «Приват», віддавали перевагу меседжам «Нафтогазу».
Малюнок 3. Канали поширення повідомлень.
Цікаво також, що медіа зі слабкою репутацією, які часто публікують матеріали з ознаками замовності, в цій кампанії транслювали більше позитиву, ніж негативу. Це може свідчити про здатність влади контролювати інформаційний простір України, навіть попри великі кошти, які РФ може виділити на інфовійну.
Як атака, так і захист робили акцент на топових виданнях, телебаченні, а «Нафтогаз» — іще й на радіо. Обидві сторони вели малоактивну кампанію у Фейсбуку. Можливо, нападники зробили висновки з попередніх кампаній, що аудиторія соцмереж слабко піддається маніпуляціям.
Однак часом і ті видання, що їх власників важко запідозрити у проросійськості, поширювали тези «Газпрому», причому поширювали їх некритично — без представлення протилежної думки, з оцінними судженнями в тексті. Як приклад можна навести телеканал «24» (вважається близьким до Андрія Садового).
Ми бачимо два пояснення зазначеного феномену: або такі видання розмістили джинсу, або ж журналіст, не вивчивши глибоко теми, узалежнився від думок обраних експертів, які виявилися носіями російського погляду на газову проблему.
Щодо експертів у цій ситуації склалася дивна ситуація: частина з них — Юрій Корольчук та Дмитро Марунич із Центру енергетичних досліджень, а також Валентин Землянський — цілеспрямовано поширювали негативні прогнози, які добре вписувалися в описану вище інформаційну кампанію. Перші двоє не лише відповідали на запити медіа, а й розсилали негативні коментарі журналістам для цитування. При цьому Землянський був дуже поміркованим коментатором, а Марунич говорив різні тези різним медіа. Для російського «РИА Новости» — категоричніші, для українських ЗМІ — поміркованіші.
Малюнок 4. Джерела негативної й позитивної інформації. Кількість повідомлень, що посилаються на відповідне джерело.
Інші ж аналітики — Михайло Гончар, Геннадій Рябцев, Сергій Дяченко — були налаштовані позитивно, наголошували на прорахованості запасів і на тому, що протилежна думка інспірована «Газпромом». Експерти, що транслювали позитивну інформацію, не нав’язували її медіа, а зазвичай лише відповідали на запити коментарів.
Журналістам, які беруться за газову тематику, варто знати про цей кейс.
«Перемога»
Але попри всі перераховані кроки нападників, у період, який ми дослідили, «Нафтогаз» зумів відбити спрямовану проти нього інформаційну атаку. Його тези містилися в повідомленнях, що отримали 60 % всіх контактів цієї теми з аудиторією.
Малюнок 5. Загальний підсумок. Кількість контактів із аудиторією повідомлень із негативом і позитивом щодо кількості газу у ПСГ у вибірці.
Та попри все, «Нафтогазу України» та уряду слід пам’ятати, що аудиторія проросійських медіа часто не перетинається з аудиторією інших видань. А отже частина аудиторії залишилася переконана, що влада «морозила» їх цієї зими і взагалі поводилася безвідповідально. Щоправда, ця категорія населення впливає на життя суспільства тільки під час виборів.
Дивіться також повну презентацію Центру контент-аналізу щодо інформаційних війн проти НАК «Нафтогаз України»:
