Цьогорічна декларація присвячена фейкам, дезінформації та пропаганді, а тому має назву «Спільна декларація про свободу висловлювання думки, а також “фейкові” новини, дезінформацію та пропаганду».
У загальних принципах декларації вказано, що держави можуть обмежувати право на свободу висловлювання тільки з дотриманням обумовлених у міжнародному праві критеріїв. Блокування державою цілих веб-сайтів, IP-адрес, портів чи мережевих протоколів є надмірним заходом, який виправданий лише у випадках, коли він передбачений законом і необхідний для захисту прав людини чи інших законних суспільних інтересів, у тому числі залежно від його співмірності, відсутності менш обмежувальних альтернативних заходів і дотримання процесуальних норм.
Також у загальних принципах зазначено, що запровадження державою систем фільтрування контенту, не контрольованого кінцевим користувачем, є неправомірним. Глушіння сигналів мовника з іншої юрисдикції або анулювання прав на ретрансляцію передач такого мовника вважається законним лише у випадку, якщо суд чи інший незалежний, авторитетний і неупереджений орган визнав контент цього мовника таким, що серйозно і систематично порушує закон, а інші способи вирішення проблеми виявилися неефективними.
У декларації зазначено, що загальна заборона на поширення інформації, заснованої на туманних і двозначних ідеях, включаючи заборону «фальшивих новин» чи «необ’єктивної інформації», суперечить міжнародним правилам обмеження свободи висловлювання і не повинна застосовуватися. А закони про кримінальну відповідальність за дифамацію мають неправомірно обмежувальний характер і повинні бути скасовані.
Згідно з декларацією, представники органів державної влади не повинні робити, підтримувати, заохочувати чи сприяти подальшому поширенню дезінформації чи пропаганди. Представники органів державної влади повинні докладати зусиль до того, щоб поширювати надійну та достовірну інформацію, в тому числі з таких цікавих для суспільства питань, як економіка, охорона здоров’я, безпека та довкілля.
Водночас ЗМІ та журналісти повинні, по мірі необхідності, виступати в підтримку ефективних систем саморегулювання як на рівні окремих секторів ЗМІ (наприклад, органи з розгляду скарг на роботу преси) чи на рівні окремих ЗМІ (омбудсмени чи «громадські редактори»), включаючи запровадження стандартів, що стосуються точності у висвітленні подій та передбачають, зокрема, право на спростування чи на відповідь у зв’язку з допущеними в повідомлення ЗМІ неточностями.
Також мас-медіа, на думку авторів декларації, варто розглянути питання про включення в новинні програми матеріалів з критичним розбором випадків дезінформації та пропаганди (згідно з їх контрольною функцією в суспільстві), особливо під час виборів та у зв’язку з дискусією з питань, що становлять суспільний інтерес.
У свою чергу інтернет-посередники мають керуватися чіткою, наперед визначеною політикою регулювання заходів з обмеження контенту, який генерують треті особи (наприклад, видалення чи модерація коментарів). Крім того їм варто підтримувати роботу, спрямовану на пошук належних технічних вирішень проблеми дезінформації та пропаганди, які можуть застосовуватися користувачами на добровільних засадах.
Автори декларації перелічили й низку умов, які мають впроваджувати держави для сприяння свободі висловлювання:
«Детектор медіа» опублікував повний текст спільної декларації.
Зазначимо, що представники з питань свободи слова ООН, ОБСЄ, ОАД та Африки з 1999 року оприлюднюють спільні декларації з метою привернення уваги до актуальних проблем глобального медіасередовища. Попередні декларації можна переглянути тут.
Фото: Facebook представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ
