Шукати символи у футболі неправильно. В діях двадцяти двох спітнілих чоловіків, які зі стражданням за гроші копають м’яч, нема нічого символічного. Однак, важко не піддатися – кольори, що світили з екранів українських телевізорів протягом останнього півроку, не могли не в’їстися у свідомість.

Уперше тему помаранчевих футболок донецького “Шахтаря” зачепили, здається, журналісти НТВ. Як завжди у своїх інформаційних репортажах, вони шукали щось розважальне. І таки знайшли: футбольну форму донецького клубу, яка схожа на кольори антипатичного Донецьку кандидата. “Як то вони будуть грати у такій формі”, – дивувався російський журналіст на фоні жовтогарячої вивіски “ФК Шахтар” та в оточенні двометрових хлопчиків у шкірянках з біло-синіми прапорами. Виявилося – ніяк. Так склалося, що “Шахтар” проводив свої матчі на виїзді. А тому – мав повне право грати у білих футболках. І ним скористався.

Хоча матч між білим “Шахтарем” та білою (хіба що з червоними хрестами) “Волинню” мав не дуже переконливий вигляд.

Минулого тижня в останньому турі Ліги Чемпіонів донецький клуб приймав іспанську “Барселону”, вийшов на поле в помаранчево-чорних кольорах і переміг. “Барселона”, крім кількох гравців основного складу, виставила на поле сімнадцяти-вісімнадцяти-дев’ятнадцятирічних пацанів з молодіжної команди і не надто напружувалася. “Шахтар” прагнув перемоги і показав, за словами його тренера, переданими журналістами “Футбольного вік-енду” (ТРК Україна), “ісключітєльний матч”. На радість усім...

Цьому передував анонс на ICТV: мовляв, сьогодні донецькі футболісти нарешті вийдуть на гру у своїй традиційній “помаранчевій” формі. Ведучий підкреслював слово “нарешті” навіть більше, ніж “помаранчевий”. Ніби традиційна форма, наснажена революційними подіями, могла принести успіх: адже “Мілану” донецька команда поступилася, граючи в білих футболках (шотландському “Селтіку” “Шахтар” програвав удев’ятьох і в “традиційних кольорах”, але то було з місяць назад – надто давно, щоб пам’ятати).

Після цього – були ґрунтовні дослідження у спеціалізованих футбольних передачах. “Футбольний огляд” („Інтер”) опитав з десяток донецьких вболівальників. “Гол” (Новий канал) процитував тренера “Шахтаря” Мірча Луческу (“Кольори команди з’явилися не сьогодні”). Донецький “Футбольний уїк-енд” не надав цьому факту значення.

І лише Марічка Падалко з “ПроСпорту” („1+1”) довершила розпочату російськими журналістами гру в асоціації. Може й не зовсім свідомо, але так по-кассандрівськи прорікши напередодні вирішального матчу київського “Динамо” в Лізі Чемпіонів: “Учора грали помаранчеві і виграли. Сьогодні будуть грати біло-сині”. Малася на увазі форма “Динамо”, яка до того в політичній (інформаційній) боротьбі активної участі не брала.

На відміну від біло-синього кольору.

“Динамо” поступилося леверкузенському “Байєру” з рахунком 0 на 3. Пропустивши усі три м’ячі по перерві. Після власних помилок. Відверто не виконуючи настанови тренера, граючи чи не на половину від своєї реальної сили. Сподіваючись на нічию.

Під час матчу коментатори Першого Національного з сумом проводжали мрію про одну восьму Ліги Чемпіонів та казали, що ця гра для “Динамо” – майже ганьба. (“Ганьба” – це якщо б “Динамо” програло з рахунком 0:4). У програмі “Гол” повідомили, що “За третій гол Шовковському має бути соромно”. А “Футбольний уїк-енд”, повідавши про “три постріли з німецького шмайсера” (себто голи), благодушно розповів що “вболівальники “Шахтаря” та “Динамо”, ніби греки у часи олімпійських ігор, забули про свою боротьбу і підтримували один одного”, додавши до всього того, що “Йожеф Сабо – давній прихильник міста Донецьк”.

Журналісти “Футбольного уїк-енду”, узявши близько до серця радісну звістку про те, що донецький “Шахтар” залишається грати в Європі (хоча б і в кубку УЄФА), ніби й забули всі ті не завжди коректні, але завжди щирі фрази, що їх казав Йожеф Сабо на прес-конференціях. Одну з них, про те, що коли команди грають проти “Динамо”, у них очі горять, а коли грають проти “Шахтаря” – не горять, вони навіть поставили яко прикол у своїй програмі.

Перед одним з лігочемпіонівських матчів Йожеф Сабо висловив упевненість у тому, що багато хто всередині України буде вболівати проти “Динамо”: “Співвідношення між вболіванням за і проти приблизно таке саме, як за Ющенка і Януковича”. А в розпал “помаранчевої революції”, який припав на матч між “Динамо” та “Ромою”, тренер заявив, що добре було б, якби і в політиці, як у футболі, все діялося за правилами, ставши разом з братами Кличками чи не єдиним з діячів українського спорту, хто публічно (не в розпал передвиборчої кампанії, а після виборів) висловив свою (бодай якусь) позицію.

Символізм у футболі надто неприродний. Помаранчева перемога “Шахтаря” та біло-синя поразка “Динамо” – красиві образи, крізь які проступають графіті політичної України (хоча про загальноукраїнську перемогу поки що говорити не варто). Їх приємно використати, вони ваблять до себе своєю фаталістичною досконалістю. Але це – фальшиві образи. В Донецьку українці на полі з’явилися тільки у другому таймі. Серед киян їх теж було не дуже багато. Іноземні футболісти не розуміють, що відбувається в країні (“тупцюють по центру міста якісь люди – ось що вони бачать”, – так сказав про це Йожеф Сабо). Бразильці, нігерійці, румуни, серби, чехи, марокканець. Вони й купувалися-то не за гривні, а за долари.