Законом України «Про внесення змін до Закону України “Про телебачення і радіомовлення”» від 1 листопада 2016 року № 1715-VIII, який набув чинності 30 листопада 2016 року, з-поміж іншого запроваджено нову систему штрафів у сфері телерадіомовлення.
Штрафи були передбачені й попередньою редакцією Закону, але їх жодного разу не було застосовано. Така ситуація повністю влаштовувала ринок, оскільки санкція оголошення попередження має суттєве значення тільки для ліцензіатів користувачів радіочастотного ресурсу, при подовженні ліцензії. На провайдерів та мовників, що не використовують радіочастотного ресурсу, оголошення попередження фактично не має жодного впливу.
Перш ніж надати свою оцінку цій системі штрафів, зокрема певним її особливостям і суперечливим питанням, дамо коротку характеристику системи деліктів у сфері телерадіомовлення, як їх визначено статтею 72 Закону України «Про телебачення і радіомовлення».
Система порушень для телерадіоорганізацій і провайдерів програмних послуг складається відтепер із тринадцяти складів правопорушень. За родовою ознакою зазначені правопорушення можна умовно розділити на такі:
Як видно з наведеного, склади багатьох правопорушень містять поняття, що допускають широке оцінне тлумачення, як-от «пропаганда дій… які визнають окупацію» або «пропаганда національної зверхності» тощо. За відсутності напрацьованої практики така ситуація створює ризики зловживання Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення своїми дискреційними повноваженнями. Чи всі рішення Нацради й національних судів у цьому питанні відповідатимуть багатій практиці Європейського суду з прав людини — покаже час.
Щодо системи санкцій за правопорушення у сфері телерадіомовлення Закон України «Про телебачення і радіомовлення» передбачає такі види санкцій (далі також — Закону):
Причому обов’язковою передумовою до накладення Національною радою на суб’єкта господарювання стягнення у вигляді штрафу, крім найбільш тяжких правопорушень, вичерпний перелік яких містить частина восьма статті 72 Закону (пропаганда агресивної війни або насильницької зміни конституційного ладу України, або пропаганда расової, релігійної або національної ворожнечі або суб’єктивної винятковості), є повторність вчинення відповідного правопорушення таким суб’єктом господарювання і накладення на нього раніше Національною радою стягнення у вигляді оголошення попередження.
Хоча й тут, при застосуванні нібито чітких та однозначних положень нового законодавства бувають нюанси. До прикладу, як можна зрозуміти з інтернет-джерел, на засіданні Національної ради, яке відбулося 9 лютого 2017 року, Національна рада вирішила накласти на суб’єктів господарювання стягнення у вигляді штрафу за частиною дев’ятою статті 72 Закону без попереднього оголошення їм попередження.
До істотних вад чинної редакції Закону України «Про телебачення і радіомовлення» можна також віднести відсутність чіткого врегулювання строків, у межах яких особа вважається такою, на яку накладено стягнення у вигляді попередження.
До того ж важливим для телерадіоорганізації та взаємопов’язаним із накладенням стягнень є питання безконкурсного продовження строку дії ліцензії на мовлення за статтею 33 Закону України «Про телебачення і радіомовлення». Адже незрозуміло, чи має для смислу цієї статті значення, в який період було вчинено порушення, та чи має телерадіоорганізації отримати в межах строку дії ліцензії декілька стягнень, чи достатньо одного стягнення.
Причому положення частини тринадцятої статті 72 Закону, якою визначено: суб’єкт господарювання вважається таким, що не притягався до відповідальності у вигляді штрафу, якщо протягом одного року з дня прийняття рішення про стягнення штрафу він повторно не вчиняв правопорушення, передбаченого цим Законом, — не містять аналогічного дублювання змісту в статті 33 Закону. І хоча системне тлумачення нібито призводить до очевидних висновків, позиція Національної ради в окремих справах може бути не на користь суб’єкта господарювання.
Та й що робити суб’єкту господарювання, на якого штраф накладено в період, менший за один рік до дати закінчення строку дії ліцензії на телерадіомовлення? Адже маючи таке ж саме стягнення, як і інші суб’єкти господарювання, він ставиться в питанні безконкурсного продовження строку дії ліцензії у невиправдано нерівне положення з іншими телерадіоорганізаціями, на яких випадково стягнення було накладене більше ніж за рік до завершення строку дії їхньої ліцензії. І при цьому Закон передбачає лише процедуру погашення штрафу в зв’язку із закінченням одного року, однак не передбачає процедури дострокового зняття такого стягнення, або раніше чинними порядком Нацради в частині накладення попередження.
На наш погляд, у цьому питанні Національна рада має чітко визначити, що під порушенням у смислі пункту «б» частини сьомої статті 33 Закону мається на увазі лише непогашений штраф строком давності в один рік, а не попередження. І по-друге, логічно та стверджено попередньою практикою Нацради, що крім строкового погашення штрафу, має існувати й затверджена Нацрадою процедура дострокового зняття такої обставини, як наявність у телерадіоорганізації стягнення у вигляді штрафу, якщо штраф накладено менше ніж за один рік до закінчення строку дії ліцензії на телерадіомовлення.
Якщо Національна рада не прийме відповідних положень щодо зняття санкцій та неоднозначного трактування позаконкурсного подовження ліцензій, постійно виникатимуть конфліктні ситуації між ліцензіатами та регулятором.
А взагалі, на нашу думку, штраф є найбільш дієвим та прозорим засобом впливу регулятора на ліцензіата.
Фото: belive.ru
