4 лютого відбувся перший півфінал національного відбору «Євробачення-2017», організованого телеканалами СТБ і «UA: Перший». Хто вийшов у фінал та що відбувалося за лаштунками телешоу, читайте в нашому репортажі. Попереду – ще два півфінали та фінал, за якими можна буде спостерігати на каналах-організаторах щосуботи, починаючи з 19:00. А хто переможе і представлятиме Україну на пісенному конкурсі – дізнаємося 25 лютого.
Для мене це особлива магія: великі офлайнові події, за якими цікаво спостерігати тут і зараз і які в багато разів збільшені за допомогою медійного висвітлення. А ще я люблю жанр репортажу. Мене часто запрошують на всілякі заходи як відвідувача, я легко відгукуюся і не шкодую часу, а професійний досвід дозволяє помічати багато деталей з роботи колег-журналістів. Останнім часом я накопичила кілька цікавих спостережень щодо того, як працюють журналісти, котрі приїжджають висвітлювати якусь подію:
- найбільше мене вразила історія про те, як в одному місті кілька фотографів конкуруючих видань домовилися між собою, що вони ходитимуть виключно на одні й ті ж самі заходи і зніматимуть усе з одних і тих самих ракурсів. Це була змова проти їхніх редакторів: аби ті не мали змоги вказати своїм підлеглим, що в конкурентів щось зроблено краще. Що цікаво, це відбулося в тому сегменті медіа, де робота фотографів оплачувалася дуже добре: так вони захищали стабільність своїх місць та не допускали нових претендентів на них;
- буває й кооперація конкурентів від бідності. Іноді журналістам у редакціях встановлюють такі нормативи виробітку, що вони фізично не встигають приїхати на якусь прес-конференцію. На цей випадок між ними заведено обмінюватися аудіозаписами чи навіть розшифровками;
- а буває кооперація від лінощів. Іноді на події потрібно чекати невідомо скільки – наприклад, коли фігуранти домовляться між собою та вийдуть зі спільною заявою. Можна побачити, як частина журналістів ідуть пити каву, а якщо пропускають заяву, то беруть матеріал у конкурентів;
- бувають такі події, на які, щоб добре їх висвітлити, потрібно приїхати години за три до початку. Є журналісти, які так і роблять. Але є й такі, які приїздять вже після початку події та починають посеред якого-небудь поважного засідання встановлювати апаратуру та шукати для неї розетку;
- швидкість, з якою знімальні групи добігають до місця, де який-небудь учасник події раптово починає робити якусь заяву, прямо корелює з рейтингами каналів, на які вони працюють. Тобто в тих ЗМІ, де в цілому порядок, і команди мотивовані правильно.
1 лютого в Комітеті Верховної Ради з питань свободи слова та інформаційної політики відбулося перше установче засідання робочої групи з напрацювання законопроекту про аудіовізуальні медіапослуги. Як відомо, це не перший підхід комітету до цього снаряду. Минулого року приблизно в цей самий час над законопроектом уже працювала робоча група. Отриманий в результаті документ заступниця голови Нацради Уляна Фещук влітку називала таким, що «став нічим», та порівнювала його з листом із Простоквашина, куди кожен вписав щось своє. До складу створеної зараз робочої групи входять переважно ті ж організації, які працювали над законопроектом і рік тому. Сподіваюся, що в комітеті врахували минулий досвід та придумали, як змодерувати процес роботи над законопроектом, щоб отримати ефективний документ.
3 лютого наглядова рада нещодавно зареєстрованого ПАТ НСТУ оголосила конкурс на зайняття вакантної посади голови правління суспільного мовника та оприлюднила вимоги до кандидатів. Чи любили ви в дитинстві казку «Мері Поппінс»? Пам’ятаєте, яку няню шукало для своїх дітей подружжя Бенксів? «Джейн, Майкл, Джон і Барбара Бенкс (не кажучи вже про їхню маму) потребують найкращої в світі няні за найскромнішу платню, причому терміново», – так звучало оголошення в книжці. В НСТУ теж потребують своєї Мері Поппінс: медіаменеджера зі сфери телебачення, радіо або інтернету з п’ятирічним стажем, вищою освітою, вільним володінням державною мовою та без олігархічних зв’язків. Обіцяють зарплатню в розмірі 76,8 тис. грн. плюс премії. Документи просять подавати до 16 березня.
На минулий тиждень припали й два гучних спростування. Голова правління радіогрупи «Тавр Медіа» Ігор Чернишов спростував заяву керівниці холдингу «Вести Украина» Ольги Семченко про нібито домовленості групи «Тавр» з Нацрадою про виділення «Тавру» київської частоти «Радио Вести» 104,6 МГц у разі непродовження «Радио Вести» ліцензії. А народний депутат від БПП, а в минулому заступник голови Нацради Григорій Шверк назвав фейком оприлюднений народним депутатом від БПП Сергієм Лещенком документ під назвою «План действий по проекту 112».
Обидва медіа – і «Радио Вести», і канал «112 Україна» – поєднує проблема непрозорої власності та постійних скандалів довкола начебто тиску на них із боку влади. Неприємно, коли ЗМІ використовують не за їхнім прямим призначенням, а як інструмент політтехнологій, що ми роками й спостерігаємо у випадку цих мовників.
