Попри всю стилістичну довершеність “Білої гвардії”, її загальна тональність антипетлюрівська і відверто заперечує навіть саму можливість незалежності України. Оце йшов я учора вулицею Інститутською і побачив на колишньому Жовтневому палаці величезне оголошення. Московський МХАТ привозить до Києва знаменитий твір Булгакова “Бєлая гвардія”.
Тому-то мені одразу ж і згадалась колишня назва нинішнього Кінопалацу – Жовтневий!
Нещодавно я брав участь у Булгаковському фестивалі в Києві, організованому відомим режисером Віталієм Малаховим, і наша львівська мистецька група почувала себе в оточенні переважно російськомовному трохи дивно. Але це ми в себе вдома – інтерпретуємо Булгакова як хочемо.
Булгаков дуже любив Київ, у якому виріс, попри всю його політичну спрямованість. У повісті “Біла гвардія” прориваються правдиві рядки про те, що український селянин ненавидів Москву всяку – білогвардійську, більшовицьку, царську – однаково, бо саме Москва несла йому завжди рабство і приниження.
Ці та подібні вислови упродовж багатьох років були вилучені совєтською цензурою з усіх видань ”Білої гвардії” і появились лише у 2002 році.
Я люблю і ціную Булгакова як автора “Майстра і Маргарити” і “Собачого серця”, та й багатьох інших творів. Але категорично не приймаю політичної памфлетної антиукраїнської спрямованості “Білої гвардії” і особливо написаної на її основі п’єси.
Попри всю стилістичну довершеність “Білої гвардії”, її загальна тональність антипетлюрівська і відверто заперечує навіть саму можливість незалежності України.
Написана у 1923-24 роках “Біла гвардія” спрямована політично на виправдання вбивства совєтським агентом Симона Петлюри в Парижі у 1923 році. Тому тут стільки антиукраїнства.
У 1932-34 роках Булгаков пише п’єсу на основі повісті “Біла гвардія”, де вже відверто виставлені чіткі просовєтські політичні акценти. Зрозуміло чому – варто лиш глянути на рік написання п’єси. Не випадково Сталін дивився її понад тридцять разів…
І от, коли в Україні розгорається гостра передвиборча політична кампанія, в рамках якої Прем’єр-міністр України виступає з антидержавними гаслами – надання російській мові статусу другої державної і введення подвійного громадянства, що може означати розкол і політичний і географічний, просто розпад України і захоплення її частини Росією, – саме в цей час братня Росія привозить в Україну антиукраїнську виставу і наша київська міськрада радісно на це погоджується.
От, скажімо, росіяни чи поляки дозволять, аби до них українці привезли антиросійську чи антипольську виставу?
Та ніколи в житті!
А про що думає керівництво міста, керівництво держави, коли до нас привозять виставу, в якій кленеться незалежність України!!!
Згадується пісня, яку виконує відомий російський актор Золотухін у фільмі „Бумбараш” – „Бєлиє і красниє, всє такіє разниє, а голова у них одна – во, во, во!” Голова у них одна й та сама – російська імперіалістична сутність.
Що приносила в Україну біла гвардія – описано у того ж Булгакова. А що принесла трішки згодом “красная гвардія “ – згадаймо хоч би Крути!
Скрізь одна й та сама ненависть до української незалежності!
Не хочу таврувати кожного москаля словом імперіаліст, бо люди в Росії є різні, і російську інтелігенцію вистрілювали і саджали в концтабори свого часу так само, як і нашу.
Але от “Бєлую гвардію” вони до нас везуть. Російські інтелігенти, чудовий російський театр МХАТ. А де ж елементарне почуття етики, ввічливості? І де ж самоповага і відчуття національної і державної гідності в нашої міськради і в нашого уряду?
