25 листопада, у роковини вшанування пам’яті Олександра Довженка, у Будинку кіно відбулася прем’єра документальної стрічки про кіномитця «Загальний зшиток». А увечері 26 листопада картину змогли переглянути і глядачі «UA:Першого».

Фільм знято кіностудією Національної спілки кінематографістів України «Кінематографіст» на замовлення Держкіно. Автором «Загального зшитку» є кінорежисер і художниця Юлія Лазаревська, а сценаристом виступив дослідник історії культури, кінокритик, лауреат премії імені Джеймса Мейса-2016 Сергій Тримбач. Оператором стрічки є Микола Мандрич, який, зокрема, раніше співпрацював з лідером «київської школи наукового кіно» Феліксом Соболєвим. В озвучуванні картини задіяні зірки українського кіно й театру Лариса Кадочникова (голос Юлії Солнцевої) та Олексій Вертинський (голос Олександра Довженка).

«Загальний зшиток» – епізоди з біографії класика світового кінематографу періоду Другої світової війни. Цей період охоплює, зокрема, особисте сприйняття Олександром Довженком цих подій (наприклад, у зруйнованому Києві), визнання його стрічок, евакуацію Київської кіностудії до Ашхабада, роботу воєнкором газети «Красная звезда» і співпрацю з військовими кіооператорами. Як зауважує у спогадах удова митця, актриса і кінорежисерка Юлія Солнцева, щоразу вони з Олександром Довженком відправляли операторів на війну і щодня чекали на них. Два роки роботи з цією хронікою, зауважує вона, лишили невідворотній слід.

Війна, вогонь, цензура, руйнування України і українців, як ішлося під час виступу творчої групи, – питання, актуальні дотепер, адже, як і у фільмі, нині «солдати йдуть на Схід». «Матеріал [фільму] непростий. Матеріал війни. І Довженко, і війна триває», - наголосив Сергій Тримбач.

Створено чорно-білу стрічку на основі емоційних щоденникових записів і листів Олександра Довженка, оповідей його вдови Юлії Солнцевої. Увійшли до «Загального зшитка» факти з документів з архівів НКВС СРСР. До речі, прем’єра викликала інтерес і в істориків. Зокрема, був присутній доктор історичних наук Юрій Шаповал.

Автори фільму обрали стримано неофіціозну інтонацію розповіді. «Я смотрю на тот ужас, который творится в кино, и думаю: ну, кино – это так-сяк, а если такой же ужас творится и в оборонной промышленности? Дураки – это страшное явление», – лунає цитата з «агентурного донесення від 24 липня 1940 р. про висловлювання О. П. Довженка», і зал не знає – сміятися чи плакати. Тут же витяг з архіву змушує здригнутися, уявляючи реалії 1940-х: «Взять Довженко и Солнцеву в разработку».

Візуальну стилістику картини реалізовано як хроніку. Фрагменти стрічок Олександра Довженка, які включено до фільму, художньо візуалізують його тези зі щоденникових записів. Зокрема, згадується і про фатальний для кінодраматурга сценарій кінокартини «Україна в огні», через який Олександра Довженка викликали до Сталіна, який віддав наказ заборонити зйомки стрічки.

Документальні кадри, зокрема, Київ воєнного періоду показано з акцентом на його мешканців. Також стрічка відтворює реконструйовані епізоди зі сну Довженка і його реалій. Акцент авторка фільму Юлія Лазаревська зробила і на світлинах Олександра Довженка. За її рішенням, ці зображення подано у трикратному повторі постаті Довженка у кожному кадрі. Цю візуальну ідею прокоментував «Детектору медіа» оператор Микола Мандрич: «Духовно людина не складається тільки з одного тіла. Апостол Павло каже про духовне і душевне тіло, а фізичного він не згадує. Будь-яка постать є дуже складною особистістю, а тим паче такий майстер, як Довженко. І скільки ми торкатимемося теми таких постатей, щоразу відкриватимемо їхню першу-другу-третю сутність».

У ролі Довженка знявся Олександр Пащенко. Втім, найпомітніші ролі у цьому фільмі, за відгуками присутніх у кінозалі митців, – голосові. «Подібних хронікальних документальних фільмів не існує, – сказав у коментарі «Детектору медіа» драматург Богдан Жолдак. – Адже голос Вертинського стовідсотково відтворив [голос] Довженків з усіма його дефектами російського мовлення. Це найбільш вражаюча складова цього фільму: тут ми чуємо живого Довженка, і ніяка кінохроніка раніше на це не була здатна». А Микола Мандрич додає: «Вертинський показав джазове виконання цієї ролі».

Сергій Тримбач відзначив, що таку благородну вимову в російській, як у Лариси Кадочникової, у Києві годі було знайти. І додав, що саме завдяки авторській позиції режисерки фільму Юлія Солнцева в «Загальному зшитку» сприймається як персонаж позитивний.

Кінокритик Сергій Васильєв підсумував: «Фільм запам’ятався в першу чергу майстерно дібраними щоденниковими автентичними записами, їхньою вибудованою драматургією. Доповнено їх хронікою, кадрами з фільмів Довженка і зйомками, зробленими безпосередньо для документального фільму. Завдяки такому поєднанню, а також озвучуванню Довженкових текстів, які засвідчують ту важку ситуацію, в якій він існував – адміністративного, поліцейського, енкаведистського нагляду – фільм постає переконливою правдивою документальною картиною і дозволяє зробити певні алюзії. Адже Україна, що нині знаходиться у вогні, фактично обпалюється тими самими силами нацистського, фашистського ґатунку, що й раніше. Лише тепер вони більшою мірою передусім походять від Росії».

В одному зі щоденникових записів Олександр Довженко не приховує розпачу через наслідки заборони сценарію стрічки «Україна в огні». Зокрема, пише він, п’ятнадцять його «врожаїв» були щасливими, а один, шістнадцятий, йому не простили.

Звертаючись до глядачів, Юлія Лазаревська нагадала, що крім фільмів і нематеріального спадку Олександр Довженко залишив нам і сад. «Зараз це зимовий сад, але він – живий», – акцентувала кінорежисерка.

На фото – Юлія Лазаревська і Сергій Тримбач

Фото - «UA: Перший»