Екс-заступниця міністра з інформаційної політики, медійна експертка Тетяна Попова відгукнулася на пропозицію «Детектора медіа» та прокоментувала інтерв’ю Олексія Захарченка, журналіста і громадського діяча, який був мобілізований та служив у зоні АТО. Захарченко стверджував, що в інформаційному телеменю жителів Донеччини — десять російських і п'ять «деенерівських» каналів, а українські відсутні. Олексій критикував Мінінформполітики за недостатню, на його погляд, активність у донесенні проукраїнської інформації до мешканців сходу країни, зокрема й на окупованих територіях. Також Олексій на власному досвіді впевнився, що військові не особливо стурбовані тим, щоби люди з певною кваліфікацією мали змогу служити в АТО за прямим призначенням.
Публікуємо відповідь Тетяни Попової.
Хочу прояснити цим матеріалом роботи, за які відповідало в зоні АТО Міністерство інформаційної політики.
Призначення прес-офіцерів у ЗСУ завжди залежало більшою мірою від Генштабу та Міністерства оборони України, ніж від Міністерства інформаційної політики. Якщо з Олексієм Захарченком зв’язувалися, це означає, що від нас у Генштабі інформацію отримали, але чому далі його не оформили — треба запитати в Генштабі.
На передовій, на жаль, із українського боку встановлено лише декілька невисоких телевеж. Одна телевежа в нас є у Волновасі, одна телевежа — за 50 км від Луганська, в Широкому. На жаль, обидві телевежі невисокі: 80 м у Волновасі та 50 м у Широкому. Вежа в Попасній постійно обстрілюється й не працює більше ніж два роки. Є ще вежа в Маріуполі — 200 м, із якої мовить приблизно 20 теле- й радіоканалів. Тому можливість мовити є тільки з цих веж. Звісно, на передовій, особливо там, де, можливо, перебував Олексій Захарченко, були проблеми з отриманням інформації з цих телевеж. Тож там місцеві жителі та військові отримують інформацію з двох захоплених ворогом телевеж: 360 м у Донецьку та 180 м у Луганську.
Із грудня 2014 року ми друкуємо газету, спочатку вона називалася «Спецвипуск для жителів Донбасу», а тепер «Донецкая правда». Не державним, а коштом міжнародних донорів. І це, на жаль, усе, що ми можемо собі дозволити, тому що держава цих проектів не фінансує. Узагалі фінансування відновлення мовлення та цих 60 телерадіоканалів, що почали мовити в зоні АТО, відбувалося здебільшого коштом міжнародних донорів. Український бюджет надав нам 1,7 млн грн на відновлення та закупівлю фідерів та антен. Тимчасом як західні партнери надали нам різного обладнання на 60 млн грн. А нам потрібно встановити не тільки нові передавачі, а й будувати нові телевежі. На жаль, на телевежу в Покровську Мінфін відмовляє в фінансуванні вже дев'ять місяців.
Я особисто займалася відновленням мовлення на сході. Ми за півтора року додатково встановили передавачі для 62 телерадіоканалів: для ДоТБ — сім передавачів, ЛОТ — п'ять передавачів, ТРК «ІРТА» — шість передавачів, ТРК «Донбас» — один передавач, ТРК «Україна» — один передавач, УТ-1 — два передавачі, 5-й канал — один передавач, канал «1+1» — один передавач, два передавача для Першого національного включено в Чернігівській та Сумській області, два АМ-передавача — в Миколаївській області, один телевізійний цифровий передавач для п'ятьох каналів, а також FM-передавачі: «Громадського радіо» — дев'ять, «Голос Донбасу» — шість, УР-1 — п'ять (по зоні АТО), «Русское радио Украина» — два, «Радіо Люкс» — один, «Радіо Пульс» — чотири, «Радио 24» — два. Над Донецькою та Луганською областями 25 років був інформаційний ковпак та мінімальна присутність українського мовлення, тому я займалася цим питанням, а також друком газет. Стосовно розповсюдження книжок у зоні АТО: щоразу, коли я приїздила на перевірку роботи з відновлення мовлення в зону АТО, я привозила туди книжки для військових (загалом більше тисячі книжок). Крім того, займалася проектами Embeded Journalist та до квітня 2016 року — євроінтеграцією. Інші заступники займалися своїми напрямками: каналами іномовлення, реінтеграцією Криму та іншими проблемами.
Питання глушіння каналів чи підриву телевеж — це справа спецпризначенців Міністерства оборони, ГШ та СБУ, а не МІП. Чому цього не було зроблено, потрібно спитати в них. Перешкоджання ворожому мовленню технічно можливе. Перший варіант — фізичне знищення телевеж супротивника (в Генштабі є креслення захоплених телевеж іще з початку 2015 року). Другий варіант — технічні завади. Ми пробували включати передавачі на тих самих хвилях, на яких мовлять із окупованих територій російські канали. На жаль, відбувається так: якщо антени направлені, а вони історично направлені на донецьку або луганську телевежу, то людина буде бачити донецькі / луганські канали. Якщо вона зорієнтована на волноваську телевежу й людина перебуває в зоні покриття волноваської телевежі, вона буде бачити українські канали з Волновахи. У Волновасі, до речі, включено майже десять нових передавачів українських теле- та радіоканалів, які ми увімкнули з початком нашої роботи з відновлення мовлення. Спеціальним обладнанням для глушіння можуть користуватися тільки спецслужби.
Питаннями інформування солдатів має займатися Міністерство оборони і ГШ. Наскільки мені відомо, в МОУ є газета «Народна армія», яка друкується й має доставлятися в зону АТО (наклад — 20 тис. примірників) і є радіо «Армія FM», яке має мовити, в принципі, в кожній військовій частині. Але, на жаль, вони пішли не методом гучномовців і передачі через інтернет цього радіо в кожну військову частину. Вони пішли методом встановлення FM-передавачів, на які дуже довго отримують дозволи. Наскільки мені відомо, вони ще досі не стали ліцензіатом Нацради.
