З нагоди 25-річчя незалежності України було багато сказано й написано про те, наскільки самостійними ми стали суспільно, політично, економічно й культурно. Водночас доволі скромна увага була приділена успіхам і вадам нашої інформаційної незалежності.

Це питання можна було б не виокремлювати і вважати його складовою політсфери, якби ми не жили в світі, де медіареальність визначає світ влади, грошей і культів значно більше, ніж навпаки.

Якщо йдеться про національний рівень, тут на перший план виходять проблеми інформаційної безпеки держави, медіавійни з Росією, впливу власників вітчизняних ЗМІ, ангажованості журналістів тощо.

Але це лише вершина айсберга. Куди більш істотним є питання, наскільки незалежним є кожен із нас від тих смислових картин реальності, які просувають медіа.

Тут не обійтися без поняття дискурсу. На думку одразу спадає Пєлєвін. Ось як письменник — доволі безкомпромісно — розкриває це поняття: «Дискурс — это мерцающая игра бессодержательных смыслов, которые получаются из гламура при его долгом томлении на огне черной зависти… А гламур… — это переливающаяся игра беспредметных образов, которые получаются из дискурса при его выпаривании на огне сексуального возбуждения...

Если гламур — это секс, выраженный через деньги, то дискурс — это секс, которого не хватает, выраженный через деньги, которых нет...

Дискурс обрамляет гламур и служит для него чем-то вроде изысканного футляра. А гламур вдыхает в дискурс жизненную силу и не дает ему усохнуть».

Якщо говорити про інформаційно-політичний дискурс (далі — ІПД), трохи перефразовуючи Пєлєвіна, можна висунути такі тези:

• ІПД— це мерехтлива гра, як правило, поверхових смислів, пов'язаних із питаннями досягнення або утримання влади. А влада — це гра безпредметних образів, які виходять з ІПД при його випаровуванні на вогні владного збудження;
• якщо влада — це ідеологія, виражена через адміністративні ресурси, то ІПД — це ідеологія, що не об'єднує всю націю та реалізується через владні права, які народ делегує політикам;
• ІПД обрамляє владу і слугує для неї чимось на зразок вишуканого футляра. А влада вдихає в ІПД життєву силу й не дає йому всохнути.

Нині в Україні можна виділити кілька основних інформаційно-політичних дискурсів, пов'язаних із конкретною ідеологією та аудиторією. У вітчизняних ЗМІ, зокрема топових, вони представлені неоднаково, але кожен із них на тому чи іншому рівні визначає нашу політреальність.

Група «праворуч — до центру»

Група «від центру — ліворуч»

Яким би спрощенням це не здавалося, політичний медіапростір країни так чи інакше будується саме на цих «класифікаторах реальності». Проте дискурси — це не завжди щось стовідсотково спотворене. Деякі з них бувають цілком аргументованими, справедливими та адекватними — якщо не взагалі, то принаймні тут і зараз. Питання в іншому.

А саме в тому, чи приймаємо ми їх свідомо, зіставивши всі «за» і «проти», проаналізувавши відповідні факти та оцінки, або ж ірраціонально й некритично їх ковтаємо, щоби зайвий раз не напружувати мізки й мати перед очима зручну картину світу.

Фото - svidetel24.info