Говорячи про проблему мови в Україні, ми звикли говорити про стосунки української і російської мови в Україні. І це дійсно – драматичне дійство. Хоча сама проблема формулюється принципово неправильно. Неправильною є система порівнянь і орієнтирів. Україномовна позиція базується на тому, що було, а не на тім, що буде далі. Бо ж зрозуміло, що зукраїнізувати Україну до показників якогось колишнього року не вдасться вже ніколи і ніякими способами. І справжня проблема полягає у тому, щоби не втратити остаточно україномовних анклавів різних розмірів.

На тлі цього великого непорозуміння попросту зворушливими видаються ті пуристи, які, ховаючись від смертельної правди, воюють зі сленгами, діалектами і нищівним впливом західноцентричного глобалізму на українську мову.

(Ця рекогносцировка мені потрібна була лише для того, щоби перейти до наступного абзацу, цілком не пов’язаного з попередніми.)

На перший погляд може видатися дивним, що на каналі, який аж надто багато робить для утвердження російськомовної пластики мислення, могла з’явитися програма “Проте”. Адже такий високий рівень публіцистичного стилю безпомилково промовлений українською…

Але саме тут очевидною стає справжня проблема української мови в Україні. Можемо самі побачити і почути, як вона перестає бути мовою взагалі, залишаючись при цьому українською.

Бо що б не говорив Орвел про новомову, що б ми не пам’ятали з жахливих кліше і новотворів радянської обов’язкової мови, те, до чого прямує теперішня шизофренічна українська мова урядників, радників, президентів, коментаторів і аналітиків, з усією яскравістю демонструють щовечора автори програми “Проте”.

Ця мова не є мовою брехні. Ця мова є мовою неправди. Ширячись, як інфекція, вона породжує шизофренію. Цією мовою можна затаврувати самого себе у зроблених собою ж злочинах після того, коли успішно використав її не тільки для обґрунтування своїх злочинів, але й переконання себе самого, що твій злочин є насправді благородним вчинком, від якого стає краще нації. Цією мовою дуже легко доказати, що найреальнішою реальністю є вибудувана з цієї мови риторика, а різні скоєні дрібниці попросту не існують, якщо про них цією мовою не говориться.

Якщо ж не втрапити у пастку цієї мови, то щовечірні телеесеї Корчинського і Джангірова треба назвати довгим переліком справжніх слів, які дуже далекі від поняття толеранції.

Безчестя. Свинство. Хамство. Безсоромність. Підлість. Злобність. Продажність. Заробітчанство. Безпорадність.

Зрештою, все це справді не є злочином у політичній агітації і контрпропаганді. Так само, як не є злочином надання приватним каналом місця для приватних пропагандистів (хоча не можна не зауважити, що ведучі новин дистанціюються від вставленої всередину випуску програми настільки, що ніколи не говорять про неї інакше як “про спорт – після реклами”). А “Карфагену треба знищити” придумано не тепер.

Злочином є публічне використання забороненого лінгвістично-психологічного прийому, який називається рефреймінгом. Рефреймінг – це власне те, що найбільше підриває мову, доводячи її до шизофренічності. Він приводить до безсенсовості мови, мовних конструкцій, залишаючи у головах лише поодинокі чіткі образи, які одночасно не піддаються вербалізації, тобто думці. Простим свідченням використання саме цього методу є те, як через кілька хвилин після прослуховування блискучих побудов авторів уже неможливо згадати ні жодного речення, ні аргументів, ні навіть основного сюжету. Залишається лише образ мудака – Ющенка. То ж із точки зору раціоналізму немає значення, скільки разів дивитися “Проте”, немає значення, на кого з двох дивитися (у цій єдності і мінливості типів теж закладений певний сексуальний рефреймінг). Після другого разу стає зрозуміло, після третього – нудно, після четвертого – бридко, а після п’ятого – страшно за свою голову. Далі – тільки сумно і ще сумніше.

P.S. Сумно ще й тому, що пригадуєш, де вже таке бачив. Так було у дитинстві, коли до людей чіплялися з найгіршими образами і пропозицією купити цеглу благенькі шмаркачі, а старші пацани чекали у під’їзді свого моменту – прийти на захист скривдженого малюка.