Шановні колеги,
Ми часто критикуємо рівень журналістики, але справи набагато гірші, ніж виглядає збоку. Проблема не тільки в тому, що журналісти мало цікавляться правозахисною тематикою. Проблема в тому, що журналістика перетворюється на імітацію журналістики, бо журналісти менше займаються журналістикою, ніж освоєнням різного роду сумнівних замовлень: не тільки політичних, але й корпоративних, в тому числі у громадському секторі. Зайве казати, що такі замовлення можуть лише за формою переслідувати громадський інтерес, а по суті прикривати особисті і далекі від публічної користі інтереси певних впливових осіб. І це добре, якщо комусь дають гранти на висвітлення правозахисної тематики (далеко не всієї і далеко не всебічне; така вибірковість, якщо подумати, небезпечна зсуненням акцентів від реальних проблем на уявні, відволікання уваги правозахисників з болючих тем на штучні скандали та ізоляцію правозахисників від широких кіл людей, права яких системно порушуються квазі-"легальними" "елітами" в різних сферах). Те, що гранти стали шорами і відучили людей проявляти творчу ініціативу в журналістиці, мене дуже непокоїть. Втратити цікавість до різноманіття оточуючого світу - для журналіста (та й для будь-якої мислячої людини) смерть, але дехто просто не зрозумів, що в той момент, коли почав імітувати активність пустослівними тренінгами та конференціями на "хлібні" теми, ти вже перестаєш бути справжнім діячем і перетворюєшся на дутий авторитет. Це болючі висновки, але про це примушує думати деградація нижче плінтуса нашої професії взагалі та "Незалежної медіа-проФспілки України" (НМПУ). Мені ще пощастило, що я на вільних хлібах і можу займатися тим, що мені подобається. Але, схоже, таким вільним людям, як я, самозвані авторитети української журналістики хочуть перекрити кисень. Це та сама тенденція до монополізації та неофеодалізму (згадайте середньовічні цехи), про яку я пишу в книжці "Свобода людства"http://chtyvo.org.ua/authors/
і все те саме готується в правозахисті ("монополія адвокатури"), а жодних помітних публічних протестів не видно, всі освоюють гранти...
Отже, думаю, що цей витяг з протоколу Комітету НМПУ та апеляцію варто оприлюднити. Тут я прошу Раду НМПУ cкасувати незаконне рішення Комітету про виключення Шеляженка, вжити необхідні заходи для припинення незаконної діяльності Комітету НМПУ із перешкоджання професійній діяльності членів профспілки нав’язуванням монопольних прес-карток та псевдо-етичного арбітражу так званої «комісії з журналістської етики», із трудової дискримінації іноземців, ініціювати аудит залучення грантів Комітетом НМПУ, відповідності їх цільового призначення статутним завданням профспілки, використання коштів за цільовим призначенням, щоб з’ясувати, чи не залучалися гранти тільки для власного збагачення. Я оскаржую також положення про грантову діяльність, що обмежує повноваження статутних органів на користь позастатутного «керівника проектів», і прошу Раду НМПУ його скасувати як таке, що суперечить п.п. 1.2, 5.15, 5.7, 5.10 Статуту НМПУ. Крім того, прошу зобов’язати Комітет НМПУ та його виконавчий апарат видати мені прес-карту НМПУ, за виготовлення якої я заплатив (фількіну прес-карту «комісії з журналістської етики» не пропонувати!). Надій на задоволення апеляції у мене мало, бо засідання Ради 4 червня 2016 року може бути ще одним міжсобойчиком за грантові кошти. Не виключено, що готується одобрямс монополізації професії та урочисте одягання ярма прес-карток "комісії з журналістської етики".
