Вважається, що родинні прив‘язаності і захвати оприлюднювати не варто. Це є ознакою поганого смаку і виявом чи то дідівщини, чи кумівства і куначєства. Все, може, і так, але воно наразі не стосується братів. Особливо мого брата.

Мій брат, крім усього іншого, перекладає з німецької. Ці переклади іноді з‘являються у вигляді книжок. Якщо ж навіть не стають книжками, то дивовижним чином вмонтовуються у моє власне життя. Значно більшими і значнішими фрагментами, ніж написані мною, може, навіть серйозніше, ніж я би їх сам перекладав чи переклав або, скажімо, прочитав.

Нещодавно він таким чином всунув у мій щоденний побут німку Юдіт Герман. Збірка її оповідань "Літній дім, згодом", перекладена братом, мала би незадовго бути надрукованою у львівському видавництві "Класика" (росіяни із властивою їм напірністю вже видали свій варіант оповідань Герман, назвавши його – з властивою їм безпосередністю "Лєтній дом ми купім позже").

Вісім незадовгих оповідань. Ціла епоха не тільки у німецькій літературі, але й у белетристичній історіографії всесвітніх дев‘яностих років.

(Німці чекали Юдіт надто довго, не знаючи, що буде саме Юдіт. Німці чекали, коли повноцінно заговорить покоління, коли нарешті про те, що насправді відбувається, можна буде прочитати у красному письменстві, а не лише у газетах, які перестають бути реальністю через день чи тиждень, для яких передбачений окремий контейнер на смітнику (дивно, що для паперу є лише одна скриня, бо для шкла вже існує розподіл на біле і зелене), до яких – за головним законом преси – ніколи не потрапляє нічого з речей найважливіших. Коли нарешті найактуальнішою німецькою літературою перестануть бути Бьолль і Зегерс. Коли неймовірні затрати амбітної держави на різноманітні стипендії обернуться гідним текстом власним, а не написаним автором з третього – третього з половиною світу.)

Юдіт Герман пише про щоденне життя, яке триває дуже багато днів. Про світ, у якому не треба запам‘ятовувати якийсь окремий день, бо він уже був і ще обов‘язково буде. Про найзабезпеченіше суспільство (експерти кажуть, що того життєвого стандарту, який був у Німеччині у дев‘яностих, уже не скоро вдасться комусь повторити), пересічні члени якого позбавлені всього, крім забезпеченості.

Так колись читалися "Речі" Перека.

Так тепер треба читати Герман.

У нас наразі все по-іншому.

Але, як кажуть медики, треба думати про профілактику. Хоча, звичайно, переважно лише поважно хворі можуть серйозно думати про профілактику, яку вони знехтували. Або інше: так буває, коли втрачається смак життя, життєва сила, коли находить справжня, клінічна депресія. Тоді ніщо не може допомогти – ні гормони, ні вітаміни, ні філософії, ні напої... Нічого не має сенсу. Коли ж є смак життя, є життєва сила, то не потрібні ні гормони, ні вітаміни, ні системи, ні напої, ні філософії... Ніщо це не має сенсу.

Попри все сказане, оповідання Герман страшенно гарні. Дивовижні фотографії, надзвичайне почуття ритму усіх рівнів, смаколики-деталі, багатюща мова, яка, врешті, може бути сенсом, якщо з нею вміло поводитися.

Юдіт Герман варто прочитати хоча би для насолоди.

Тим часом мій брат взявся за переклад її наступної збірки.