“Не гламур до нудоти остогидлий, а щось на кшталт великого амбару чи складу, – дивом дивувалася дівчина, – газети на підлозі розкидано, як під час ремонту”. У центрі двоє ведучих – Ольга Молоканова та Кирило Бін – сидять на табуретках високих, співрозмовникам всміхаються. А в гостях в них не хто інший, як Андрій Границя з рок-гурту “Пірата Бенд” та Едуард Приступа з “Танку на майдані”.... Андрій у кашкеті великому незмінному красується, а Едуард у сорочці строкатій по-діловому розмову веде. Ще у студії відомий гурт “Йо Гурт” у повному складі...

Чекають музиканти, коли черга їхня прийде музику грати та слово своє казати, спокійно у розмову вслухаються, реагують на неї. “А чом би і не послухати? – вихопилося у Зінки. – Атмосфера нівроку щира та відверта... Теми і питання для усього рок-простору українського важливі”. І раділа дівчина, бо бачила, що добре все в програмі тетівській – камера оператора (а їх у “Решеті” працює аж п’ятеро) вихоплює того, хто говорить, тут же показує того, хто слухає, обличчя, руки, музичні інструменти... “Такий собі операторський джаз на п’ять інструментів”, – всміхнулася від задоволення Підалькіна.

“А що, Андрію, працюєш на телебаченні, не хотів би просто музику грати?” – лукаво питає Границю Кирил. “Працюю, щоб ніхто нам не вказував та не нав’язував, що саме грати”... – відповідає той. “А чому граєш? Гурт же ж не комерційний”, – приєднується Ольга. “Для катарсису, – відповідає рок-музикант, – не для бабла”... “Ха! – сміється Ольга іронічно. – Як високо все у вас! Давайте послухаємо гурт “Йо Гурт”, щоб катарсис відчути”...

І заграв “Йо Гурт” музику з ірландськими мотивами. І бачила Зінка, що гарні музиканти в гурті тому київському зібралися – професіонали, одне слово. Ледь не усі з освітою консерваторською, музику грають і ніби розчиняються в ній, в уяві по світах різних подорожують. Цікаво було спостерігати гру “Йо Гурту” Зінці. Єдине, що непокоїло Підалькіну та дискомфорт породжувало при спогляданні, – це те, що солісти виключно англійською мовою співають... “І що мені з тої англійської? – засмутилася. – Ніц не розумію і кайфу ніякого від того не відчуваю” . Звикла Зінка, що вітчизняний рок для неї – то не лише музика. Бо, якщо є тексти, то у словах вдавалося часом таких заборонених чи інтимних тем торкатися, що так за серце брало усе це дівчину, що днями могла над тою чи іншою реплікою думати та світ навколо себе по-новому осмислювати. “І взагалі, – подумала Зіна, – і музиканти в “Йо Гурті” гарні ніби-то, і команда зіграна, а драйву не відчувається” . І подумала Підалькіна, що гурт хоч і непоганий, а ніби він до кінця від академічної освіти не звільнився і в той же час повністю і у стиль року не перейшов. Так ніби завис у просторі між тим та іншим – чужий для класики, року та Ірландії...

“Був катарсис?” – питає, аплодуючи, чарівна ведуча Оля в Андрія Границі. “Частково був” , – ніби не вірячи собі, відповідає той. “От вже й субчик, нічого не скажеш! – прокоментувала Підалькіна. – Ні щоб у вічі живих музикантів похвалити, бо коли ще така нагода трапиться людям приємне зробити? Так ні, конче треба носа задерти, мовби нікого кращого за гурт “Пірата Бенд” бути не може, усім натякнути”.

А тут у “Решеті” сюжет про рок-фестивальчик у київській Академії водного транспорту показали, дню народженню Фредді Мерк‘юрі присвячений. А зробила сюжет той сама ведуча Ольга (як, до речі, і сюжет про день народження музикантів у клубі Еріка “44”). Про 6 команд київських розповідає, які самі гроші за оренду апаратури платили. “Справжній андеґраунд... – каже, – Фани... Поганий звук”...

І відчула Зінка щось не те у підході до сюжету. У студії Ольга своя у дошку кралечка, та така чарівна, що очей не відвести. А от як текст за кадром читає, то навіщось голос свій приємний змінює, ніби на кшталт диктора українського телебачення. І виходить, що сюжет, хоч і “альтернативщиками” про альтернативщиків зроблено, а схожий він на звичайнісінькі такі собі “кондові” новини. "Найстрашніше стати ремісником – просто бабло заробляти, – вигукують в кадрі молоді музиканти, та так мармизи свої по-оригінальному викривлюють, що дівчині аж страшно ставало. – Шукаймо продюсера Васю... Вася, ми тебе шукаємо! Ми робимо, щоб отримати задоволення, якщо ще хтось хоче, то може приєднатися до нас зі своїми грошенятами... Ха-ха!”

“Після такої репліки – ти нам потрібен, щоб ми тебе напружували... Жоден Вася не схоче з тими музикантами мати справу”, – каже в студії Едуард Приступа, і Підалькіна з ним погодилася. “Нема кому і нема де грати. Немає середовища обєтованного... – підтримує розмову басист “Йо Гурту” Олег Де Путятін. – Ні класні гурти на кшталт “Йо Гурту”, ні бездарні проявитися не можуть”... Тут Підалькіна лише криво всміхнулася, бо збагнула, що від тактовності басист Путятін, напевне, ніколи не страждатиме. “Керівництво міста мусить стидатися! – править своєї далі музикант. – Я маю їм можливість кинути виклик... Жлоби! (У студії оплески та сміх). Не дають можливості спілкуватися молоді на своїй мові, на своїй території... Нам не допомагають наші батьки, діди”...

Вельми дивувалася Підалькіна балачкам отим, бо бачила, що Путятін сам вже в батьки багатьом рок-музикантам годиться, а усе на дідів немічних та батьків старіючих уповає. “Сміх та й годі... Хоча... Якщо добре подумати, то собака в іншому зарита, – подумала. – Слід і справді розібратися з тією рок-туснею київською, щоб хоч частково виявити причини отих її болючих проблем”...

“Чи є клубна публіка в Києві?” – питає Ольга в музикантів. “Вона формується”... – відповідають ті. “Бізнесмени, керівники клубів бояться іншої музики, тільки “Мурку” ставлять, – підхоплює Джек з “Йо Гурту”. – Не у смаку справа, вони бояться загубити гроші, бо, на їхню думку, ті, хто слухає “Мурку”, спроможний платити більш, ніж інші”... “Немає продюсерської традиції в Україні... – підхоплює хор Едуард Приступа. – Став продюсером, стільки шишок собі понабивав”... “Болять? – жартує Ольга. “Дуже”...

“Чому ми мусимо музику грати під вас? – незадоволено вигукує Путятін. – Чому мусимо обслуговувати ваші чавкання чи нудьгування біля телевізора?.. Може, слід вам підтягуватися до нас, дітей своїх освічувати, до музичних шкіл віддавати?.. Сором, що Муза стала проституткою... Вона охаяна шансонами та дешевими передачами. Володя Бокун – єдиний у цьому просторі, хто не обслуговує нікого”...

“Гм!.. – замислилася Зіна. – Володя Бокун – то автор “Решета”... Можливо, і справді не обслуговує нікого. Крім себе... Своїх уподобань. Скажімо, подобається Володі гурт “Йо Гурт” – і “рекламує” він його усюди”. Непорозуміння сталося з Зіною. Вирішила вона дві передачі “Решета” подивитися, щоб не про одну у “ТК” теревенити, так Володя Бокун взяв і замість “Решета” у студії концерт “Йо Гурту” у Консерваторії по ТБ показав (“Ото вже подія з подій!” ) . І як не чекала Зінка передачі студійної, так і не дочекалася, слухаючі знов той же “Йо Гурт”... “А може, автор програми вирішив за порадою продюсера Едуарда рекламувати цей “Йо Гурт”? – виснувала. – Усі ефіри артиста в ТБ оплатити, щоб пісні їхні усі наспівували”... Крути не крути, вставляй в ТБ простір чи ні, але Підалькіна наспівувати ці пісні не стала б. І не тому, що їй бракувало слуху, просто не стала б – не її це музика. І все.

“Перекур закінчено... – сказала, завершуючи ту, першу, передачу, Ольга, – приступаймо до ремонту. Будемо фарбувати, танцювати, грати... Усіх запрошуймо цеглину до нашого ремонту вкласти”... І знов заграв у передачі “Йо Гурт”. Інші ж учасники знялися з місць та спреями стіни розписувати стали... І сподобався цей хід Підалькіній, ніби “нове” на очах у глядача і з ним разом колективно збудувати автори програми пропонують. Нову студію, новий рок-простір, нову альтернативу попсі... “Гарна ідея... – подумала Зінка. – І реалізують її на “ТЕТі” просто і по-своєму, люблячи музику, рок... Єдине що, то треба якось навчити музикантів прислухатися до слів товаришів своїх, бо враження виникає, що причина багатьох проблем їхніх криється у небажанні колег своїх визнати. І ще одне. Знайоме совдепівське очікування. Що “тато” усе влаштує, що хтось манни небесної у вигляді грошей накидає”... Бо некомерційне, “високе” усі роблять, заперечують, що музикою можна і треба гроші заробляти... Суцільна інерція... Законсервований якийсь виходить “совдепівський” погляд на світ у рок-тусні київської... Хоча... Може, Зіна і помиляється?