detector.media
Георгій Черков
для «Детектора медіа»
19.04.2016 15:30
Оптична омана «зради»: про ситуацію довкола серіалу «Не зарікайся»
Оптична омана «зради»: про ситуацію довкола серіалу «Не зарікайся»

Серіал «Не зарікайся» виробництва Front Cinema, знятий на замовлення телеканалу «Україна», спричинив бурхливу дискусію в соцмережах та вже став предметом розгляду Експертної комісії Держкіно. А Нацрада розгляне питання щодо призначення перевірки телеканалу «Україна» на найближчому засіданні й звернулася по експертну оцінку до Незалежної медійної ради.

Свою оцінку серіалу на сторінках «Детектор медіа» вже висловили журналіст, голова НМПУ Юрій Луканов, журналістка, експертка з питань піар-комунікацій, виборчих та політичних технологій Ольга Лень, а також член Експертної комісії Держкіно, кінознавець і менеджерка медіаосвітніх програм Академії української преси Оксана Волошенюк.

Експертна комісія Держкіно проголосувала проти позбавлення серіалу прокатного посвідчення. Не згодний з таким рішенням експертів голова Держкіно Пилип Іллєнко вже оголосив про розформування цього складу Експертної комісії.

Сьогодні «Детектор медіа» публікує думку одного з членів Експертної комісії, кінознавця, кандидата мистецтвознавства, наукового співробітника ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України Георгія Черкова.

Одразу зазначу: це не розгорнутий аналіз, це скоріше репліка.

Які звинувачення висувають до серіалу «Не зарікайся»? По-перше – помилки в зображенні представників ворожої сторони. А саме:

1. Представники ворожої сторони промовляють гасла та ідеї ворожої сторони: про «хунту», «укрів» і т. ін. Якщо назвати це формально – вийде: негативні персонажі говорять і роблять погані речі. У формальному вираженні, як бачимо, цілком проявляється абсурд. Людина, що воює проти української армії, лайливо висловлюється в бік української армії, називає «хунтою», «украми»... Ніби збройні конфлікти мають виникати в руслі пояснень д'Артаньяна щодо своєї дуелі з Арамісом: «одне місце з блаженного Августина, щодо якого ми не зійшлися думками».

Дивно, чому в радянські часи, скажімо, не заборонили серіал «Місце зустрічі змінити не можна»: там бандити казали про «подходцы ваши ментовские» – і це на адресу радянської міліції, у всесоюзному вечірньому телеефірі.

2. Друге звинувачення щодо зображення представників ворожої сторони: негативні персонажі мають позитивні риси. Дещо суперечливо щодо першого, втім... Про які ж позитивні риси йдеться? Батько любить свого малолітнього сина, переживає, коли дізнається що його дитину викрали. Однак це не «позитивні» риси. Це «природні» риси. І якщо йдеться про сюжетний мелодраматичний фільм, а не про фільм у жанрі зомбі-апокаліпсису, де негативні персонажі – істоти із зеленими обличчями і нерозбірливим буркотанням замість мови, то такі риси є невід'ємними для елементарного функціонування сюжету. Персонажі мають якось (взаємо)діяти, має бути певна драматургія розвитку дії, зіткнення характерів... Такі звинувачення просто свідчать про абсолютне нерозуміння того, як, з чого і за якими законами будується художній твір.

Можна, мабуть, припустити, що тут є підступний намір: зробити ворогів привабливими і вкласти їм в уста крамольні гасла – ось і пропаганда. Але ж за сюжетом це різні люди: погані речі кажуть одні бойовики, дитину намагається врятувати інший, про поганих політиків каже третя...

3. Звинувачення у «неправильному» зображенні представників державної влади. Йдеться зокрема про українського військового прокурора, якого зобразили відвертим мерзотником. Тут ситуація ще цікавіша. По-перше – негативні риси цього персонажа авторами так і кваліфікуються, як негативні: аморальний тип, залякує та вибиває свідчення, вважає війну найкращим часом побудувати кар'єру. Тобто тут немає пропагування таких дій як позитивних. За задумом сценаристів його врешті-решт люструють. Отже, тоді звинувачення полягає в тому, що не можна українського прокурора змальовувати негативним? Якщо не можна, тому що такого явища (адже герой у художньому творі – це завжди не буквальний, а збірний образ) не існує – то це на фоні нескінченних корупційних та люстраційних скандалів виглядає просто смішно. Якщо не можна, тому ще не можна зображати – то це пряма ідеологічна цензура.

Коли зауваження «не так зняли», «не так змалювали», «неправильні риси» тощо є вираженням особистих думок глядачів з приводу того чи іншого мистецького продукту – це дискусивність, хоч би й запальна, але думки людей треба поважати. Якщо ж ті самі зауваження стають (або висуваються) підставою для заборони та звинувачення в антидержавній діяльності – то це цензура, прагнення диктату(ри). І, між іншим, у такому випадку виникає підозра, що «пошук ворога» та «боротьба із шкідниками» – це певний соціальний синдром певних періодів суспільств (будь-яких – звернімось до всесвітньої історії). Адже поле цих вправ стає іноді просто абсурдним. І що важливо – абсолютно безпечним: заклики покарати ворогів держави – в таких умовах фактично є грою в одні ворота: з одного боку – люди, яких звинувачують у найтяжчих злочинах (державна зрада, антидержавна діяльність, пропаганда сепаратизму), з іншого – абсолютна безкарність обвинувачів, навіть етична: як то кажуть, «сказав – і сказав».

І ще. Людська система зорового сприйняття так влаштована, що мозок може за візуальним фрагментом добудовувати в ментальному образі цілий об'єкт. Це прискорює сприйняття знайомих об'єктів. Також на цьому будуються різні оптичні ілюзії та омани зору. Якщо людина побачила на екрані в 100-серійному серіалі якійсь фрагмент, логічним кроком є подивитися ще для з'ясування, звідки він виник та «що там далі». Коли ж, побачивши фрагмент дій якогось персонажа, не дивлячись, звідки все почалося і чим продовжиться, робиться висновок про антидержавну діяльність та зраду – чи не є це симптомом «оптичної омани», коли мозок «добудовує» те, що хочеться бачити, «впізнає» зраду? Подібно до цього діяв герой прекрасного фільму «Служили два товарища», в одну мить звинувативши свого напарника у зраді: «Некрасов вел злые разговоры против революции, и эту пленку он нарочно загубил!» Мерзотник-прокурор в одній серії, якого згодом покарають у наступних – за аналогію з відомим анекдотом про пропалі ложечки та специфічно-вразливих хазяїв: «ложечки знайшлись, але осад лишився...».

Георгій Черков, кінознавець, кандидат мистецтвознавства, науковий співробітник ІМФЕ ім. М.Т.Рильського НАН України

Фото кадр із серіалу «Не зарікайся» із сайту каналу «Україна»

detector.media
DMCA.com Protection Status
Design 2021 ver 1.00
By ZGRYAY