«Інтер», 27 березня, «Подробиці тижня», сюжет про теракти у Брюсселі: «Когда Европа отмечает католическую Пасху...». «Факти», ICTV, 12:45: «Сьогодні — католицький Великдень; напередодні у костелі святого Олександра відбулася урочиста літургія… Були духовні наставники Римо-католицької громади, а також настоятель Греко-католицької церкви отець Святослав Шевчук». «1+1», «ТСН. Тиждень»: «У християн західного обряду сьогодні велике свято — Великдень. У вічному місті, Римі…», далі було викладено проповідь Франциска, й нарешті: «У костелах та родинах святкують українці. Цього року між православним та католицьким Великоднем розрив більш ніж у місяць». Перший канал Національного радіо — «кондомініум» УР-1 та «Ери»: «Католики всього світу святкують Великдень», в іншому випуску новин — так: «Західнохристиянський світ святкує Великдень, в усіх католицьких храмах...». У різних повідомленнях вислів «католицька Пасха» неодноразово лунав упродовж кількох днів напередодні свята. Те саме стосується текстуальних ЗМІ.

Але стриваймо. Минулої неділі святкували Великдень не лише католики, а й віряни більшості протестантських церков. Протестанти становлять переважну більшість населення таких країн, як Сполучені Штати Америки, Велика Британія, Канада, скандинавські країни включно з Фінляндією. Протестанти — це понад половина вірян Німеччини, майже чверть вірян Угорщини. Чимало протестантів і серед українських громадян.

Від часів Варфоломіївської ночі у стосунках між католиками й протестантами було чимало сумних, а то й трагічних сторінок — принаймні їх було не менше, ніж у стосунках католиків із православними. Лінії розмежування між протестантами й католиками ставали державними кордонами, як-от між протестантськими Нідерландами та католицькою Бельгією; потік біженців та переселенців — протестантів із Бельгії до Нідерландів та католиків із Нідерландів до Бельгії — як на ті часи, вражав не менше, ніж сьогодні потік біженців із Близького Сходу.

Відлуння католицько-протестантського протистояння відчувалося до зовсім нещодавніх часів — навіть у США католики протягом тривалого часу зазнавали дискримінації, й лише 1960 року вперше в історії цієї країни католика, етнічного ірландця Джона Кеннеді, було обрано президентом. Конфлікт довкола Ольстеру був суто політичним: етнічні англійці та шотландці виступали за збереження його у складі Великої Британії, тимчасом як етнічні ірландці — за приєднання до Ірландії. Але маркували сторони як «протестантів» та «католиків», чим привносили до конфлікту конфесійний присмак.

Ба більше: відгомін того протистояння де-не-де відчувається й понині. Схід Латвії, куди Росія підкидає ідеї «Латгальської народної республіки», є переважно католицьким — на відміну від переважно протестантської решти країни; ця ознака була не останньою, через яку свого часу більша частина території нинішньої Латвії входила до Ліфляндської та Курляндської губерній, тоді як католицький схід — до Вітебської.

Тож протестанти й католики далеко не є різновидами одного й того самого, вони не мають нічого подібного до спільної ідентифікації.

Але от слова «протестанти» в матеріалах, що тим або іншим чином зачіпали тему Великодня, особисто мені бачити майже не довелося, один із дуже небагатьох винятків — «Новини» на «UA: Першому» 27 березня. Переважна більшість ЗМІ повідомляли так, ніби тих протестантів і не існує зовсім. Серед повідомлень про урочисте богослужіння, проведене у Ватикані Папою Римським, та католицькі пасхальні традиції не довелося побачити жодного повідомлення про святкування лютеран або англіканців. Так, подеколи ЗМІ вживали вислів «західнохристиянський світ» або «християни західного обряду» — здавалося б, це був уже крок уперед. От тільки запитання: чи вся аудиторія знає, що воно таке — той західний обряд? А чи розуміє цей вислів однозначно: католики?

Можна зрозуміти: у повсякденному житті ми користуємося старовинними стереотипами — ще тих часів, коли на українських теренах точилося протистояння православних та католиків, а протестанти в його контексті були неактуальними. Але ж ЗМІ та прадідівські стереотипи — здавалося б, несумісні поняття.

Сьогодні замовчування протестантів — а йдеться саме про нього — призводить до формування в суспільства викривленої картини зовнішнього світу. До формування уявлень про бінарний, біполярний світ, де є «ми» й «вони», «свої» й «чужі», «наші» й... хто? Де, в кінцевому підсумку, — так, так — є православний «русскій міръ» і є ворожий (а чи, принаймні, незрозумілий, геть інакший, але монолітний) католицький Захід.

Оцей «католицький Великдень» нівелює в громадській свідомості той факт, що зовнішній світ, і Європа зокрема, є розмаїтими, різнобарвними, багатовимірними. Що там, де перемішано різні конфесії (а протестантизм — це велика кількість різних релігійних течій і церков), є місце для всіх і кожного, а протистояння бути не може, бо це було би протистояння всіх проти всіх. Багатокольоровий зовнішній світ стає монохромним.

І останнє — хоча, мабуть, найважливіше. Кілька мільйонів українців є греко-католиками. Тобто теж католиками. Вони святкуватимуть Великдень 1 травня, як і українські православні. Але звідки про це дізнатися пересічному жителеві українського сходу? Оцей штамп — «католицький Великдень» — сіє й підтримує поширену в суспільстві переконаність, що нібито галичани святкують Великдень окремо від решти країни. Що греко-католики — це «вони», а не «ми». Кажете, «єдина країна — единая страна»?..

Фото - www.50img.com