Така собі «Ліза» оприлюднила інтерв'ю з Костянтином Меладзе стосовно національного відбору на конкурс Євробачення. Перегляньмо його, спробуймо «умом Меладзе не понять», і багато що стане зрозумілим: і те, як працювало журі на національному відборі на конкурс Євробачення, й те, що взагалі відбувається в нашому шоу-бізнесі. Зокрема, чому з року в рік національні відбори на Євробачення — це події одноразового ефекту, а весь шоу-бізнес живе окремо від них, не помічаючи їх.

Костянтин Меладзе не шкодує найвищих епітетів до рівня національного відбору, каже: «Составить представление о нем (про шоу-бізнес. - Б.Б.) по украинским музыкальным каналам очень сложно. Существует огромное количество талантливой музыки, но ее не показывают на ТВ. Можно даже подумать, что современная украинская музыка переживает кризис. А на отборе выяснилось, что это не так». Золоті слова, чи не правда?

«Если бы я видел их клипы, не зная, что это украинские ребята, – подумал бы, что это очередные британские группы. Очень воодушевляет, что у нас есть такие люди». Надихає? Ще й як.

І що робити, щоб цю суперечність усунути? А от що: «И они не рвут на себе волосы оттого, что их не крутят на радио, не кричат, что их не показывают на ТВ. Они с удовольствием делают свою работу, и делают ее блестяще». І в той самий час: «Я очень боялся, что профессио­налы будут выбирать умную, проевропейскую музыку, а зрители — традиционную эстраду. Людей, которых они любят по телевизионным шоу».

Зрозуміло? Хай собі талановиті артисти й надалі працюють у стіл, заради власного задоволення, а телеканали, шоубізнесові адміністратори — й, треба гадати, сам Меладзе? - й надалі привчатимуть глядачів до «людей, которых они любят по телешоу». Хай талановиті артисти «не рвуть на собі волосся», а в телевізорі й надалі з'являтимуться розцяцьковані ляльки зі стражданнями на тему: «Я вчера любила, а сегодня разлюбила» й із мелодіями, порівняно з якими гами є геніальними шедеврами. І хай саме цим лялькам дістаються офіційне визнання, офіційні лаври — й гроші, гроші, гроші. А талановиті виконавці? А вони, знову ж таки, хай не рвуть на собі волосся.

А річ, певне, в тому, що оті гроші-гроші-гроші дістаються не лише, а то й не так виконавцям, як їхнім продюсерам. І що менш самодостатнім, що більш штучно розкрученим є виконавець, то, цілком справедливо, більший відсоток дістається продюсерові. То хай живе диктат продюсерів! Хай живе засилля виконавців, які без титанічної роботи продюсера рота розтулити не здатні! Хай на телеканалах лунає казна-що — аби лише продюсери залишалися богами, царями й усемогутніми маніпуляторами шоубізнесового ринку.

А талановиті артисти? А вони хай працюють у стіл: може, раз на рік, під час національного відбору на Євробачення, телебачення й зійде до того, щоб їх показати.