Шановний Отар Довженко поставив у своїй статті винятково важливу проблему й дав слушний висновок. Тільки, боюся, неповний.

Візьмімо наведений Довженком приклад — поширення багатьма ЗМІ вислову адвоката про “розстріл” поліцейськими автівки з безневинними молодиками. Із першого погляду, без найменших роздумів, упадають в око дві обставини.

Перша: адвокат є зацікавленою особою, й дуже зацікавленою. Й тому будь-які заяви адвокатів узагалі не придатні для поширення, вони за визначенням не є об'єктами цитування. Хоч із дотриманням балансу у вигляді поширення цитат, скажімо, прокурора або слідчого, хоч без дотримання такого балансу — поширювати слова адвокатів просто не можна, бо за самою суттю своєї роботи адвокат мусить не встановлювати істину й не висловлювати її, а захищати клієнтів. Істина для адвоката взагалі не є предметом зацікавленості.

Тим паче за наших умов, коли адвокатура, за всіма об'єктивними даними, мала би стати таким самим предметом суспільної цікавості й суспільного невдоволення, як і прокуратура. От скажіть: адвокат, що дає завідомо неправдиві свідчення, - він є злочинцем, а чи статус адвоката його виправдовує? Адвокат, що створює фальшиві докази буцімто невинуватості своїх клієнтів, - він тим самим скоює злочин, а чи особливості професії йому це дозволяють? З погляду цивілізованого права, безумовно, такий адвокат є злочинцем. Із заведеного в Україні погляду, адвокат має право захищати клієнта в будь-який спосіб і будь-якими засобами.   

І запитання: чи журналісти всього цього не знають? Знають, чудово знають. Але, менше з тим, цитати з адвокатів гуляють медіапросторами, й гуляють не просто так, як інформація до відома, а як буцімто докази “злочинів хунти”. Хоча, повторю: не повірю, що існує бодай один журналіст, який не усвідомлював би: висловлювання адвокатів самі по собі аніякими доказами не є й не можуть ними бути.

Виняток існує лише один: коли адвокати — як от у справі Надії Савченко — вказують на процесуальні й фактологічні порушення під час ведення слідства та суду. Коли адвокати не просто викладають своє бачення подій, а аргументують свої слова, й аргументують неспростовно. Коли адвокати намагаються не підмінити факти, а надати свої тлумачення фактів, і тлумачення неголослівні. У випадку з “розстрілом” автівки нічого такого й близько не було.

А взагалі, недолугий якийсь той адвокат — заявив би, що ті поліцейські є корупціонерами, й його допис миттєво розтиражували б найреспектабельніші ЗМІ в геть не бачених кількостях. Бо звинувачення в корупції в нас заведено приймати й поширювати без жодних натяків на докази, хіба не так?

І друга обставина: от ви коли-небудь чули, щоб тут, у центральній Україні, хтось називав одне одного “братка”? “Братан”, “братішка”, “братила”, “бро” - залежно від культурного рівня, так. “Братка” - ні. Оце слово “братка” одразу відсилає до кремлівудських кіношедеврів, бо саме там воно й зустрічається. Та й сама ситуація — чи не надто нагадує вона кремлівудську “фабрику снів про російську велич”? Романтика війни десь у Чечні, “гуманітарної допомоги” в Донбасі — от що відчувається в ній.

Але тут, посеред мирного міста? При свідках, із використанням апріорі неконфіденційного засобу зв'язку, поліцейський зізнається у скоєнні вбивства — чи це бодай трохи схоже на реальність? Так, поліцейські в нас можуть бути нечистими на руку, жорстокими, агресивними — але чи беруть до поліції абсолютних дурнів? Поведених на російській кінопродукції інфантилів?

То невже журналісти не знали, що мобільний зв'язок не є конфіденційним? І що поліцейські вже точно на цьому факті обізнані? Знову те саме: знали, чудово знали. Але...

Річ у тім, що останнім часом наші ЗМІ дедалі більше нагадують той самий образ із допису адвоката: “Братка, я уже пострелял”. Журналістське кілерство стало не те що модою — гарним тоном, причому кілерство наосліп, полювання на будь-кого, на аби кого. Саме ним заведено компенсувати й брак старанності, й брак компетентності, й брак справжньої гостроти. Замочити всіх у сортирі — ну, хоча б намочити. Той самий давно відомий тріумф таблоїдності, тільки в постмайданній реальності.

А ще... Брак незалежних ЗМІ, підкореність їх чи то власникам, чи то спонсорам. А кілерство приносить ілюзію свободи, ілюзію власної значущості. Підміняє свободу. Звичайна гіперкомпенсація.     

...От тільки була в цій історії загадка, що не дає спокою. У найперших повідомленнях про те, як поліцейські гналися за скаженою автівкою й стріляли по ній, були згадки, що нібито, з автівки обстріляли поліцейських, а ті вже почали стріляти у відповідь. Потім цей шматок інформації зник. А враження залишилося. Враження, що хтось у поліцейському відомстві намагався сконструювати докази невинуватості полісменів, будучи впевнений: справжніх доказів їхньої невинуватості не існує.