Журні визначило три проекти, що стали переможцями конкурсу кінопроектів ігрових короткометражних фільмів соціального спрямування від львівської від мистецької формації Wiz-Art.

Усього на конкурс надійшло 45 заявок кінопроектів. У другий тур потрапило 15 проектів. У конкурсі взяли участь в основному молоді сценаристи та режисери з Києва і Львова. Конкурсанти представили проекти про АТО, ціну миру і жертву кожного, вимушене переселення і «нове життя».

22 серпня у рамках конкурсу відбувся пітчинг проектів ігрових короткометражних фільмів.

За результатами пітчингу, журі обрало трьох переможців:

-Андрій Бондаренко, «Зустріч»;

-Катерина Горностай, «Згущівка»;

-Тарас Дронь, «Там, де сходить сонце».

Проекти-переможці отримають повне або часткове фінансування на кіновиробництво. Сума фінансування щодо кожного проекту буде визначатись окремо та складатиме не менше 25 тис. грн на один фільм. Обов'язкова умова для конкурсантів - зйомки їхніх фільмів мають відбуватись у Львові чи Львівській області із частковим залученням місцевих кінопрофесіоналів і волонтерів. Організатори виступлять (спів)продюсерами трьох проектів-фіналістів.

Готові короткометражні фільми автори представлять на початку грудня.

До складу журі увійшли Катерина Сліпченко, Остап Костюк та Дмитро Сухолиткий-Собчук. Катерина Сліпченко - кінокритикиня і мистецтвознавиця, авторка текстів для «Zaxid.net» та «Дзеркало тижня», а також незмінна оглядачка Каннського кінофестивалю. Остап Костюк - режисер документальної стрічки «Жива ватра», котра здобула спеціальну нагороду журі на канадському фестивалі Hot Docs у номінації «світова повнометражна документалістика». Дмитро Сухолиткий-Собчук - режисер та сценарист, автор низки короткометражних фільмів та повнометражної документальної стрічки «Красна Маланка», а також засновник сценарної платформи Terrarium.

Катерина Сліпченко прокоментувала публічне представлення кінопроектів: «Перш за все, я бачу спільну проблему для всього українського кіно, вона тягнеться з пітчинга в пітчинг і наразі ніяк не вирішується, - це акторська гра. Акторська майстерність одна з основних складових фільму, однак молоді режисери трактують її як щось другорядне. Друге, це питання української мови, яка дуже часто у фільмі звучить неприродно, що теж чомусь вважається маловажливим. Хоча коли ми дивимося готовий фільм, - це перше, що ріже вухо, або навпаки. Українська як колись звучала неприродно, так, як не дивно, і досі».

Остап Костюк сказав: «Вивляється, що в останній момент подали найбільше заявок і, на щастя, вже є з чого вибрати. Дивна річ: усі жаліються на відсутність бюджетів, але коли з'являється можливість фінансування, - раптом замало ідей. Проблема і в тому, що люди не готові знімати, навіть на пітчингу ми бачимо проекти, не готові до зйомки. Дуже часто нам показують сценарій, локації, до вибору інтр'єри і дизайн одягу, але режисери не мають акторів. А слабке місце українського кіно - саме у театральності акторів, відсутності органіки у їхній грі. Чомусь конкурсанти роблять ставку на якісь візуальні речі, а не на життя у кадрі. А позитивне: є принаймні 5 прекрасних сценаріїв для короткого метру, і є люди, які мають досвід і можуть це зняти».

Дмитро Сухолиткий-Собчук розповів про свої враження після пітчингу: «Є багато цікавих ідей. На мою думку, є два сценарії, які мінімальними засобами можуть розказати дуже хорошу історію певного переосмислення нашого сьогоднішнього контексту. Хтось з конкурсантів має досвід і команду, але історія не оригінальна і треба її правити. А хтось абсолютно не готовий, проте історія блискуча. Пітчинг для мене змінив відсотків 20 вражень від поданих кінопроектів: дав зрозуміти, хто більше в контексті професії, а хто геть аматор і не розуміє, про що говорить».

Нагадаємо, у червні львівська мистецька формація Wiz-Art за підтримки Міжнародного фонду «Відродження» оголосила конкурс кінопроектів ігрових короткометражних фільмів соціального спрямування.

Тема конкурсу: примирення, соціальна інтеграція у суспільстві та постконфліктне врегулювання. Його організатори мають на меті надання фінансової підтримки кінематографічних проектів, що є «художньою рефлексією на час, в якому ми живемо».

До участі приймалися проекти ігрових фільмів до 15 хвилин.

«Детектор медіа»