Цими днями Україну відвідали китайські журналісти. П'ятеро наших колег з іншого кінця світу були, так би мовити, повноважними представниками трьохсоттисячної армії працівників мас-медіа Піднебесної, об'єднаних у Всекитайській Асоціації журналістів.

Нещодавно НСЖУ визначила переможців творчих конкурсів, які проводить щороку до професійного свята. 25 червня у прес-центрі Спілки відбувся медіа-захід з нагоди їх нагородження.У рамках заходу було проведено круглий стіл за участі журналістів і медіа-експертів з питань професійних викликів та редакційних стандартів у сучасних реаліях. У його роботі взяла участь і делегація Всекитайської Асоціації журналістів. А після закінчення круглого столу і нагородження переможців творчих конкурсів гості з Китаю й відвідали службу новин телеканалу „Інтер", що розташована у приміщення колишнього кінотеатру по вулиці Щусева, 26.

Кажуть, що нічого випадкового в світі не буває. Якщо так, то це символічно, що службу новин одного з найрейтинговіших телеканалів розмістили у колишньому кінотеатрі.За радянських часів то було місце розваг і отримання якоїсь інформації через кіножурнали перед сеансами кінофільмів, а зараз тут акумулюють суто інформацію. Та минуле дає про себе знати запахами сірководню звідкись з підвалу. Мініатюрна китаянка зморщила акуратний носик, але зауваживши мій погляд, миттєво набрала зосередженого, серйозного вигляду. Що то тисячолітній досвід нації у стриманості і ввічливості! А я собі подумав: може то нагадування нинішнім журналістам „Інтеру", що недостовірні новини негарно пахнуть?..

Українцям було що показати колегам з Азії

Екскурсію гостям директор компанії „Національні інформаційні системи", що виробляє для „Інтеру" програми „Новини", „Подробиці" й „Подробиці тижня", Олександр Пилипець, а також заступник виконавчого директора інформаційної служби новин Максим Денк почали з тележурналістського комплексу. Пилипець пригадав, як розпочинав роботу всередині 90-х років минулого століття, як їздив на зйомки з орендованими камерами. А зараз так званий парк телевізійної техніки „Національних інформаційних систем", яка виїжджає на зйомки, складають 24 суперсучасні камери (10 маленьких). Невеликі є дуже зручними для зйомок у наш нелегкий військовий час. З ними виїжджають в зону АТО. До них маються також малі системи передачі даних через мережу мобільних операторів. Це дає можливість журналісту демонструвати зображення в прямому ефірі просто в польових умовах, робити прямі включення у програмах новин.

Господарі захоплено розповіли, що канал застосовує найсучасніші комп'ютерні медіатехнології, першим в Україні вжив цифровий стандарт SDI, використовує оптоволоконні лінії для високоякісного зв'язку зі станціями і джерелами програм. Для виробництва новин тут використовуються сучасні технології NewsRoom.

Показали колегам і багатоканальну автоматизовану апаратну; апаратну, де знаходяться режисери; апаратні, у яких розшифровують відео, монтують сюжети; технічну апаратну, до якої надходять усі зовнішні сигнали і відеопотоки; супутникову, ефірну, звукову апаратні і прочая, і прочая, і прочая. Усе сучасне, доглянуте, усе в роботі.

Господарі були гостинними і давали відповіді на всі запитання. А гостей особливо цікавило, чи потрапляють у випуски новин „Інтеру" події, які відбуваються в Китаї? На що Максим Денк лаконічно і делікатно відповів:

- Так, ми співпрацюємо з інформаційним агентством CCTV (Центральне телебачення Китаю). Воно має одне з кращих у світі покриття. Коли в якійсь точці земної кулі відбувається щось цікаве для нас, то 99 відсотків вірогідності, що CCTVтам присутнє.

Тобто, Китай не є пріоритетом для наших новинних компаній, як, власне, і Україна для Китаю. Але контакти усе ж тримаємо...

У зоні АТО постійно знаходяться три знімальні групи „Інтеру"

Особисто мене цікавило, скільки взагалі журналістів на „Інтері" роблять новини, і скільки працює в зоні АТО? На що Олександр Пилипець відповів:

- У нас діє 15 регіональних корпунктів, 7 міжнародних (США, Велика Британія, Росія, Німеччина, Брюссель (Бельгія) і Австрія, корпункт якої закриває й Італію. Тут у редакції трудиться близько 40 журналістів, включаючи й міжнародну редакцію, яка працює на стрічках закордонних новин. Загалом це десь 80 осіб. Окрім того, є ще чимало редакторів, які працюють над інформацією, випускові редактори, регіональні редактори. За рівнем достовірності ми перевіряємо інформацію до п'яти разів!

А Максим Денк додав:

- У зоні АТО працюють журналісти, які самі виявили бажання там бути. Таких у нас шестеро і близько 10 операторів. Кожні два-три тижні вони міняються. Охорони в них немає. Подаємо списки у штаб АТО, в СБУ, що такі то люди будуть там працювати, і все. Каски, бронежилети - весь їхній захист. З ними також водій, який їх скрізь возить.

Однак перелічив Денк прізвища восьми військових кореспондентів. Це - Роман Бачкала, Ірина Баглай, Ярослав Гречко, Руслан Сміщук, Веніамін Трубачов, Олександр Пантелеймонов, Андрій Лащ. Про події в АТО, як ми усі знаємо, у новинних програмах „Інтеру" розповідають кожного дня. Як наголосив Пилипець, там постійно знаходяться три знімальні групи. Дві в районі Краматорська: одна група закриває Донецьку область, друга - Луганську. Усе що там відбувається за цілий день, вони збирають і видають або сюжетом, або роблять включення в підсумковому випуску. А одна група дислокується в Маріуполі.

Негативний приклад Росії. І позитивний Китаю?

Отак за оглядом служби новин і спілкуванням ми зустріли ведучого ток-шоу „Чорне дзеркало" Євгена Кисельова. Пан Євген саме готувався до чергового випуску „Чорного дзеркала". Однак, виділив десять хвилин зі свого напруженого графіку для розмови з китайськими колегами. Їх, звісно ж цікавило, чи був він у Китаї ічи доводилося йому, як ведучому, торкатися теми Китаю або якихось подій у цій країні. Кисельов зізнався, що не є спеціалістом по Китаю, але добре знається на китайській кухні, яка є його найулюбленішою. У самій Піднебесній не був, лише - у Гонконгу. Очевидно, і для нього Китай не пріоритет. Україна куди цікавіша...

Та усміхнені колеги з Азії продовжували розпитувати метра журналістики.

- Оскільки зараз неабияка конкуренція на медійному ринку України, - говорив один з них, - чи не бачить пан Євген загрози для телевізійних компаній з боку Інтернет-медійного простору?

От тут Кисельов і сказав:

- Якщо замислитися над тим, якими темпами росте населення Китаю стосовно населення інших країн, особливо України і Росії, усі ми за декілька століть будемо китайцями. Так само пройде ще декілька десятиліть і основним носієм телебачення стане дуже швидкий і загальнодоступний Інтернет. Відповідно, класичне телебачення буде видозмінюватися, пристосовуватися. Тобто всі будемо китайцями, і всі будемо дивитися телебачення через Інтернет. Але насьогодні вирішальну роль усе ж відіграє традиційне телебачення. І приклад сусідньої Росії це дуже переконливо продемонстрував. Уже понад десять років, зокрема і в Росії, обговорюється тема недалекого майбутнього так званих нових медіа, які невдовзі мають витіснити традиційні медіа. У якійсь мірі це відбулося. Газети і журнали перестали відігравати ту роль, яку вони відігравали раніше. Але ж зовсім вони не зникли, а лише змінилися... Що ж до Росії, то ліберальні, опозиційно налаштовані онлайнові ЗМІ не змогли нічого протиставити державним телеканалам, які поширюються традиційним способом. І подивіться, як там за два роки державна російська проурядова пропаганда зуміла консолідувати виборців навколо пана Путіна! Звичайно, треба робити поправку на конкретну країну. У країнах невеликих, більш розвинутих і з більш освіченим народом ситуація дещо інакша. Приміром, в Естонії, де таке враження, що вся країна покрита вай фаєм.

Найбільш допитливий китайський журналіст підсумував: „Таким чином, в Україні нові медіа ще не загрожують існуванню і розвитку традиційних"... І пан Кисельов з ним погодився, додавши, що наразі вони мирно співіснують. Однак люди, які належать до еліти суспільства, про новини в світі і Україні дізнаються таки через Інтернет. І навіть телевізійні сюжети дивляться там.

Олександр ВІВЧАРИК, прес-служба Національної Спілки журналістів України