Донецькі міста не надаються до споглядання за філіжанкою кави - здається, тут треба з ранку до вечора працювати на заводі, аби сил стало хіба перед сном переглянути новини. Багато магазинів і кафе дивляться на тебе вибитими очима-вікнами. Гуляючи вечірнім малолюдним Маріуполем, ризикуєш натрапити на «молодиків спортивної зовнішності». Але місто просто вимагає, щоб до нього придивилися пильніше. Тоді серед сірих забудов можна розгледіти вишукану архітектуру - залишки Греції, тоді задивляєшся на зосереджених рибалок, які тримаються за свої вудочки як за сенс життя, а з вечірнього мороку й зачаєного страху, розлитого навколо, виринає закохана парочка. Він несе її на руках, і ти думаєш, що все з цим містом буде гаразд, поки тут уміють так любити.

 

Донбас - це його люди. Сільська вчителька з хрипким голосом, у зношених білих босоніжках і смутком в очах. На обличчях її колег - втома й смирення. Вони надто люблять свою роботу, щоби покинути, навіть коли вже півроку не платять зарплати. «Знаєте, вчителі - то раби своєї праці», - говорить жінка, і в цьому змученому голосі вчуваються голоси твоїх шкільних наставників, бо вони всюди схожі, у них тембр повчально-лагідний і наївність, з якої ніколи не виростуть. Над їхніми печалями розцвітають квіти. Шкільне подвір'я, понівечене воронками від «Градів», засадили тюльпанами. Люди не відступають, вони залишаються тут чекати миру й зарплати або просто нести свій хрест.

 

Віка, журналістка з довгим волоссям і професійною допитливістю, мешканка Східного району Маріуполя. Коли взимку йолго обстріляли, а в сусідній будинок влетів снаряд, Віка це фотографувала і переживала через відсутність електрики, бо нема як поставити новину на сайт. Видалося, їй було незручно за гопників на вулицях рідного міста. Віка подарувала мені брошку - жовто-блакитного метелика, якого виготовила їхня місцева майстриня. Так вона допомагає армії.

 

Волонтерка, власниця ритуального бюро, яка мріє, щоб її послугами скористалися сепаратисти. Жіночка на вулиці, яка переконувала, що в України нема майбутнього, і в цьому винен Порошенко. Невідомі особи, які понамальовували чорні хрести на прапорах України. Скільки б тут не було протиріч, ніде в Україні не знайти межі, де б уривалися хвилі радіо «Шансон» і звучала класична музика, нема такого решета, через яке ватників можна було б відсіяти від патріотів. Мені теж хочеться, щоб одного дня ці люди прокинулися не від пострілів, а від тиші, від якої дзвенітиме у вухах.

 

 

«Донбас: чесно» - проект ГО «Детектор медіа», спрямований  на налагодження діалогу між Сходом та рештою України і висвітлення соціальних проблем українського Донбасу, про які нині недостатньо говорять центральні ЗМІ. 

 

До проекту залучено 40 регіональних журналістів (преса, онлайн, телебачення) з різних областей України. Протягом восьми місяців (квітень - листопад 2015 року) вони будуть їздити у відрядження на прифронтовий Донбас, аби підготувати матеріали про проблеми місцевого населення для власних ЗМІ та для републікації на «Детектор медіа», а також для щомісячного ток-шоу «Донбас: чесно», яке ГО «Детектор медіа» виробляє у партнерстві з обласними державними телерадіокомпаніями.  

 

Проект «Донбас: чесно» реалізується ГО «Детектор медіа» спільно з Асоціацією польських журналістів у рамках Польсько-канадської програми підтримки демократії за підтримки програми польської співпраці на користь розвитку Міністерства закордонних справ Республіки Польща та канадського Міністерства закордонних справ, торгівлі та розвитку (DFATD).